Диференціальна психологія - Палій А. А. - Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

Із розвитком від суто описового підходу до аналітичного і розуміючого, від статистичних таблиць і наборів коефіцієнтів кореляцій до вивчення природи індивідуальності, від інтерпретації феноменології до пошуку механізмів утворення людських відмінностей диференціальна психологія сформувалася як самостійна наука. Вона увібрала передові ідеї в галузі вивчення людської індивідуальності, запозичені з характерології, етології (її розуміли як дослідження моральної і етичної поведінки), індивідуальної психології (А. Біне, Б. Крепелін та ін.) і спеціальної (або типологічної) психології (Г. Хейманс, Е. Вірсма).

А. Біне та В. Анрі вважали, що перед індивідуальною психологією постає дві мети - аналіз природи і варіативності індивідуальних відмінностей у психологічних процесах, а також виявлення внутрішніх співвідношень між ментальними процесами, визначення на цій основі базових функцій та складання класифікації рис і властивостей. Створювана німецьким філософом Юліусом Бан-зеном (1830-1881) характерологія повинна була вивчати відмінності в темпераменті (який розуміли як прояв формальних ознак почуттів і волі), здібностях і етиці (власне характері).

В. Штерн усі тогочасні уявлення про відмінності між людьми оформив у цілісну концепцію, яку він спочатку назвав психологією індивідуальних відмінностей, а потім, додавши тематику групових відмінностей і типологічного підходу, що їх досліджували в характерології, - диференціальною психологією. Ядром майбутньої науки мали стати дослідження інтелекту і здібностей, характеру й темпераменту, типів пам'яті, уваги, мислення тощо, порівняльний аналіз психології геніїв і невдах, психічно хворих і необдарованих, вивчення расових та інших ознак. Автор концепції наголошував, що всеосяжність, властива диференціальній психології, полягає в тому, що диференціально-психологічному дослідженню підлягають насамперед формальні характеристики індивідуальності, що відзначаються найбільшою стійкістю серед аналізованих варіацій поведінки. Категорія психічної варіативності стала наріжним каменем нового вчення.

Послідовники диференціально-психологічного дослідження індивідуальності по-різному інтерпретували предмет, цілі й завдання своєї роботи, не беручи під сумнів головні положення диференціальної психології. Сучасний російський фахівець Олександр Лібін виокремлює такі основні блоки, які становлять фундамент науки про відмінності між людьми:

1. Універсальність варіативності поведінки. Варіативність серед індивідів - універсальний феномен. Як зазначав В. Штерн, "варіабельність, внутрі - і міжіндивідуальна, е істотною ознакою людської поведінки, а також поведінки всіх живих організмів".

2. Співвідношення загального і особливого. У відмінностях виявляється дія найзагальніших законів людської поведінки, а з іншого боку, конкретні прояви цих законів психології завжди позначені чинником індивідуальності.

3. Детермінація поведінки. Зіставляючи спостережувані відмінності в поведінці з іншими відомими супутніми феноменами, можна виявити частку впливу різних чинників на поведінку.

4. Стійкість прояву ознак. Зараховані до категорії диференціально-психологічних формальні характеристики індивідуальності наділені певними ознаками - стійкістю проявів, кросситуативністю, стабільністю в часі, в чому виявляється їх відмінність від змінних, змістовнозумовлених характеристик.

5. Вимірюваність феномену. Індивідуальні відмінності, за визначенням, пов'язані з вимірюванням і кван-тифікацією (кількісним вираженням якісних ознак).

Відповідно до цього переліку (неповного) основних положень формулюють завдання диференціальної психології, серед яких як найважливіші виокремлюють: вивчення різних джерел варіабельності серед вимірюваних ознак; дослідження співвідношень між вимірюваними характеристиками; аналіз групового розподілу ознак.

Основними галузями диференціальної психології вважають галузі індивідуальних відмінностей, типологічних і групових.

Нині об'єктом дослідження диференціальної психології постають окремі ознаки, наприклад тривожність, гострота сприйняття, професійна орієнтація, а іноді - індивідуальність загалом. За об'єктом і якістю дослідження В. Штерн виокремив чотири напрями у психології індивідуальних відмінностей, які продовжують розвиватися і збагачуватися (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні напрями досліджень у диференціальній психології

Об'єкт дослідження

Якість дослідження

1. Ознака

Одна у кількох індивідів

Варіаційне

"Горизонтальне" (порівняльно-вікове)

2. Ознака

Дві і більше у кількох індивідів

Кореляційне

3.Індивідуальність

Один індивід стосовно багатьох ознак

Психографічне (історичне)

"Вертикальне" (лонгітюдне)

4.Індивідуальність

Двоє і більше індивідів стосовно багатьох ознак

Порівняльне

Так, вивчаючи, наскільки варіативною буде наявна ознака, наскільки великий розмах її значень у вибірці, проводять варіаційне горизонтальне дослідження. Якщо потрібно з'ясувати" з якими ще якостями одночасно виявляється досліджувана ознака, - кореляційне (другого типу). При цьому ні в першому, ні в другому випадку не переймаються питаннями генезису і прогнозування цієї якості, обмежуючись одномоментним зрізом. У дослідженні індивідуальності як цілісного явища необхідно дотримуватися психографічного (історичного) підходу, відкривати причини й основні моменти розвитку якості, що є предметом дослідження. Історичний підхід використовують у тому разі, коли намагаються розкрити багаторівневість і багато-факторність індивідуальності, оскільки невідомо, у яких поєднаннях виявлятимуться особливості. Тому в дослідженнях другого і третього типів проводять не поперечні, а поздовжні (лонгітюдні) зрізи.

Психологія індивідуальних відмінностей досі зберегла свою неоднорідність. Наприклад, теорія інтелектуальних здібностей практично не пов'язувалася з еволюційною теорією статі, а теорії темпераменту не співвідносилися з теоріями рис особистості. Тому основною тенденцією сучасної диференціальної психологи поступово стає інтеграція різнорідних знань у єдину теорію індивідуальності.

Отже, при ознайомленні зі змістом диференціальної психологи логічно дотримуватися такої послідовності: запровадження категорії та наповнення її психологічним змістом; зазначення вроджених і набутих детермінант якості, що вивчається; характеристика можливості психодіагностики в цій галузі. Іноді достатньо обмежитися або даними про варіативність ознаки, або розглядом емпіричних типологій.

Схожі статті




Диференціальна психологія - Палій А. А. - Становлення концептуальних ідей, завдань, методів і напрямів диференціальної психології

Предыдущая | Следующая