Диференціальна психологія - Палій А. А. - Методи теоретичного аналізу

Предметом вивчення психології є індивідуальний внутрішній світ, закономірності його зародження, становлення, розвитку, реалізації та згасання. Як науковим методом психологія послуговується системою засобів цілісного пізнання предмета у єдності його реальних і сутнісних глибинних проявів.

У науковому методі синтезовані методологія, методика і прийоми дослідження. їх комплексне застосування дає змогу отримати об'єктивні, цілісні знання про предмет науки.

Методологія (грец. methodos - спосіб пізнання і logos - вчення) - вчення про загальну теорію (позицію), з якої повинен виходити дослідник психічної природи Я людини, про правила, яких він мусить дотримуватися в дослідженні, та засоби, якими він має користуватися.

Технічна методологія узагальнює і пропонує найдоцільніші та найефективніші способи й засоби наукового пізнання предмета науки. Оскільки психологія поєднує в собі ознаки і теоретичної, і прикладної дисципліни, її методологія вдається до засобів як наукового пізнання, так і практичного перетворення індивідуального світу Я людини. В уніфікованому вигляді технічна методологія синтезує методики психологічного дослідження та методики перетворювального психологічного впливу.

Методикою В науковому дослідженні називають процедуру або послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворювальних дій, операцій та впливів, які реалізуються у процесі вивчення його предмета і спрямовані на розв'язання завдань дослідження. Як складник наукового методу психології методику розглядають на кількох рівнях: перший рівень - загальна методика психологічного дослідження; другий - методика здійснення конкретного типу наукового дослідження (теоретичного, емпіричного, прикладного та ін.); третій - детально описана послідовність реалізації того чи іншого засобу, способу психологічного дослідження.

Диференціальна психологія використовує загально-психологічні методи пізнання, до яких належать, наприклад, спостереження й експеримент, і спеціальні.

Спеціальні методи диференціальної психології поділяють на: методи теоретичного аналізу (моделювання, реконструювання, типологічний), психогенетичні (генеалогічний метод, метод прийомних дітей, метод близнюків), історичні (біографічний метод, метод щоденників, автобіографічний метод, вивчення продуктів діяльності, вивчення літературно-історичних джерел), діагностичні (тести), математичні (методи математичного моделювання, методи математичної статисти* ки), організаційні (лонгітюдна, порівняльно-вікова, генетико-моделювальна форми організації дослідження) та ін.

Методи теоретичного аналізу

У диференціальній психології активно використовують методи теоретичного аналізу, до яких належить моделювання, реконструювання, типологічний.

Моделювання (франц. modeler - ліпити, формувати) - метод теоретичного дослідження психологічних явищ (процесів, станів, властивостей) за допомогою їх реальних, фізичних або Ідеальних, абстрагованих аналогів, моделей (часто математичних).

Під моделлю розуміють систему об'єктів або знаків, що відтворюють деякі сутнісні властивості системи-оригіналу. Часткова подібність дає змогу використовувати модель як замінник досліджуваної системи. Відносна простота моделі робить таку заміну досить наочною. Створення спрощених моделей системи - дієвий спосіб перевірки істинності та повноти теоретичних уявлень у різних галузях наукового знання, зокрема у диференціальній психології.

Перші спроби використання методу моделювання в психології пов'язані з вивченням психофізичних залежностей і процесів пам'яті. Систематично моделювання застосовували в гештальтпсихології, намагаючись знайти фізичні аналоги формування цілісних психічних структур (гештальтів) у природних процесах утворення кристалів, негеометричних конфігурацій та ін. Широке використання цього методу в диференціальній психології і психофізіології почалося в 50-ті роки XX ст." коли виникнення кібернетики уможливило моделювання різних аспектів цілеспрямованої діяльності живих істот. Радянські вчені Петро Анохін (1898-1974) та Микола Бернштейн (1896-1966) створили моделі складних фізіологічних функціональних систем людини, що містили всі основні компоненти подальших кібернетичних моделей її поведінки.

Надалі з'явилися математичні моделі навчання, інформаційні моделі пам'яті, сприйняття та уваги. Моделювання поширилося на найскладніші види інтелектуальної діяльності, такі як гра та розв'язування різноманітних задач. Перспективним вважають дослідження психічних процесів за аналогією з процесами обчислювання. Американський дослідник, професор комп'ютерних наук і психології Гер-берт Саймон (1916-2001) та інші вчені вбачають подібність між організацією пізнавальної сфери людини і структурою блоків обчислювального пристрою - цю особливість можна плідно використовувати у психологічних дослідженнях вищих пізнавальних функцій людини - інтелекту, систем прийняття рішень тощо.

Представлені способи репрезентують одну з технік моделювання - моделювання за аналогією, що споріднена з кібернетичним та комп'ютерним баченням логіки взаємопереходів та взаємозв'язків явищ. У диференціально-психологічному дослідженні моделювання використовують також у техніках "відтворення змісту" та "відтворення логіки пізнання", які застосовують при обгрунтуванні змістових характеристик сутності досліджуваних явищ.

Моделювання як відтворення змісту Сутнісних ознак предмета дослідження полягає в побудові "образу-моделі" психологічного явища, котре розглядають як багатомірне і багатозмістове, як таке, що реалізує систему природних, соціальних та духовних відносин. Тому побудовані пояснювальні моделі, як правило, постають багатозмістовими, "міжрівневими", що робить інформативний образ досліджуваного явища ціліснішим і повнішим. Цю техніку моделювання застосовують до складних смислонасичених явищ життя людини: потенціалу її буття, обдарованості, компетентності, життєвого шляху тощо.

Моделювання як відтворення логіки пізнання Полягає у створенні теоретичної моделі, яка повторює внутрішні психічні процеси (як правило, когнітивні) пізнання дійсності. Наприклад, психологи у співпраці з інженерами-електронниками створили перші комп'ютери, які моделювали процес оброблення інформації людиною. Метод використовують для теоретизації сутності досліджуваного предмета і способу його пізнання та перетворення. Ця техніка моделювання спрямована на поступове відтворення динамічних психічних характеристик досліджуваного явища у його функціонуванні і розвитку, а також на побудову адекватного способу його пізнання. Подвійна рефлексія (процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних процесів і станів, з одного боку, і моделювання цього процесу в експериментальній ситуації у випробовуваного - з іншого) - основний механізм цієї техніки моделювання - потребує високої кваліфікації дослідника. Така техніка забезпечує подвійний ефект: дає змогу з'ясувати теорію предмета і теорію способу його пізнання та відтворення.

Реконструювання (лат. Rе - Префікс на позначення повторної дії і construction - побудова) у диференціальній психології - метод теоретичного дослідження психологічних явищ, що полягає у змістовій І структурній перебудові явища, яке досліджує психолог.

Відповідно виокремлюють змістову реконструкцію, що оперує змістовими ознаками явищ, та структурну, спрямовану на вивчення формально-логічних ознак явищ. Предметом реконструювання можуть бути як психологічні явища, так і способи їх пізнання: пояснювальні та методологічні принципи, теоретичні положення, методи і прийоми пізнання тощо. У межах методу можна використовувати різні техніки. Вихідним моментом реконструювання є якісна диференціація когнітивних просторів (зростання спеціалізації пізнавальних процесів, їх структурування і впорядковування з розвитком системи когнітивних реакцій суб'єкта, способів поведінки і форм взаємодії зі світом), до яких належать досліджувані явища і стосовно яких дослідник має використати метод реконструювання. Якщо обрані явища належать до одного або споріднених когнітивних просторів, то можливе використання техніки прямої реконструкції. За належності явищ до різних просторів дослідник вдається до опосередкованої реконструкції, обов'язково обираючи третє, узагальнене за змістом щодо перших двох, явище як опосередковану ланку.

Якісну диференціацію досліджуваних явищ здійснюють також за ознакою змістової завершеності або когнітивної цілісності. Наприклад, інтелект аналізують як цілісне, різнорівневе, інтегральне утворення індивідуальності, структурні компоненти якого, досліджені окремо, не дають уявлення про його функціональні можливості як цілісної системи. Залежно від цілей та завдань дослідження застосовують креативну реконструкцію (здійснюється із включенням нових структурних одиниць, як правило, з інших сфер психіки, наприклад емоційний інтелект поєднує афективну й когнітивну сферу особистості) або відтворювальну (наприклад, відтворюють процес перетворення інформації: відчуття > сприймання > пам'ять > мислення > уява). "Новий зміст" постає більш диференційованим, структурованим і завершеним або відповідним "вихідному змісту" за рівнем завершеності й наповненості.

Загалом метод реконструювання застосовують не тільки як засіб теоретизації, а й для аналізу, інтерпретації і тлумачення даних психологічного дослідження.

Оскільки предметом диференціальної психології є індивідуальні, типологічні і групові відмінності між людьми, типологічний метод потребує детального розгляду.

Типологічний метод - метод Наукового дослідження, зорієнтований на виявлення подібностей і відмінностей серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх ідентифікації, стійких поєднань властивостей явищ у системі змінних, їх групування за допомогою ідеалізованої узагальненої моделі.

Наслідком типологізації є виокремлення визначених типів явищ, які відтворюють ідеалізовану модель реально існуючих явищ і процесів.

У психології вдаються до побудови закритих і відкритих типологій (К. Абульханова-Славська).

Закрита типологія, Як правило, сама є метою дослідження і демонструє загальну закономірність у переліку її проявів. Іноді цей вид типології застосовують для розкриття окремої властивості, що існує як сукупність форм, у кожній з яких представлене різне співвідношення досліджуваних ознак. Для такої типології важливі кількість ознак і типів, характер розподілу середніх та крайніх типів, їх взаємодоповнюваність, через яку описується закономірність загалом. Прикладом закритої типології е типологія специфічно людських типів темпераменту І. Павлова, за якою усіх людей поділено на "художників" і "мислителів" за критерієм переважання першої чи другої сигнальної системи.

При дослідженні вищих психічних функцій використовують Відкриту типологію (прогресивну, або конструктивну), що не має повного набору наперед установлених ознак, які вичерпно характеризують типи. Якщо виходити з того, що різним рівням організації психічного мають відповідати різні типології, то вищому (особистісному) рівню може бути адекватною саме відкрита типологія. Починаючи з нижчого (темпераментального) рівня, де кількість типів обмежена (закрита типологія чотирьох типів темпераменту І. Павлова), спостерігається тенденція до індивідуалізації особистісних структур, що на рівні характеру виявляється у збільшенні кількості типів (наприклад, типологія акцентуацій характеру підлітків А. Личка налічує 10 типів).

Принцип типологізації полягає в інтеграції двох тенденцій психологічного дослідження: індивідуалізації та уніфікації змісту психічного. Тому основними характеристиками відкритої типології можуть бути:

- характеристика, пов'язана з прогресивним, процесуальним способом побудови типології, коли кожний наступний етап ставить низку операціональних і теоретичних питань, які потребують узагальнення і визначення в типології, що будується;

- характеристика, що передбачає розкриття особливостей кожного типу в системі всіх інших. Така типологія відображає системний підхід до дослідження психічних явищ як багатомірних і багаторівневих феноменів.

Основою типологізації є виявлення подібності, відмінностей і спільності (тобто узагальнення) сукупності явищ, виокремлених у процесі дослідження, а потім - ідентифікація (тобто узагальнення нового рівня) з ідеалізованою моделлю досліджуваного явища. Ідеалізована модель - це попереднє теоретичне з'ясування сутності предмета дослідження, яке має прогностичний характер. Саме ідеалізована модель стає засобом конкретизації і доповнення первинного визначення предмета.

У диференціальній психології типологічний метод має таку методику реалізації:

1) вибір основ типізації та змістове визначення їх як характерних ознак явища, прояви якого типізуються. Так, у типології темпераментів І. Павлова основою типізації є властивості нервової системи людини: сила нервових процесів, їх урівноваженість, рухливість процесів збудження і гальмування. У кожному конкретному дослідженні психолог обирає основи типізації досліджуваного явища, керуючись побудованою теоретичною моделлю предмета дослідження. Типізації підлягають як властивості, характеристики конкретних явищ, так і закономірності, умови, динамічні характеристики процесів тощо, проте кожному класу типізованих явищ має відповідати конкретний вид типології;

2) вибір моделі типізації, яка відтворюватиме сутнісні й динамічні особливості явища і визначатиме логіку узагальнення сутнісних ознак предмета в тип. У психологічному дослідженні використовують різні моделі типізації. При їх виборі слід зважати на рівень спорідненості сутності типізованого явища і логіки типізації, яку відтворює модель. Так, якщо основи типізації перебувають у діалектичній залежності одна від одної, застосовують моделі типізації "прогресивна дихотомія" та "динамічна модель типізації". Якщо основи типізації обрано в онтологічному співвідношенні, то адекватним буде використання онтологічно орієнтованих моделей типізації;

3) виокремлення типів і побудова типології досліджуваного явища. Вона має відображати структурну і змістову залежності, що повинно доводити емпіричне дослідження;

4) підтвердження істинності побудованої типології за допомогою аналізу і змістового узагальнення даних емпіричного дослідження. На цьому етапі здійснюють необхідну корекцію елементів побудованої типології, а визначення типів доповнюють емпіричними характеристиками їхніх проявів;

5) завершальна стадія реалізації типологічного методу. На цьому етапі побудовану типологію, а також закладену в ній модель типізації використовують як засоби аналізу і тлумачення результатів проведеного дослідження, оскільки вони цілісно відтворюють не тільки пізнавальну логіку дослідницьких дій психолога, а й сутнісну побудову предмета дослідження як багатомірного і багаторівневого явища.

Отже, типологія є завершальним етапом пізнання предмета і втілює його змістовий і структурно-організаційний результати.


Схожі статті




Диференціальна психологія - Палій А. А. - Методи теоретичного аналізу

Предыдущая | Следующая