Дитяча психологія - Павелків Р. В. - Методи науково-психологічного вивчення дітей

Рівень розвитку теорії визначає стратегії і методи, якими послуговуються у дослідженнях. Достовірні дані можна отримати лише з допомогою наукових методів, які забезпечать об'єктивність дослідження.

Наукове дослідження починається із фіксування, нагромадження фактів, які піддають теоретичному аналізу.

Психологічний факт - Одержаний у процесі спостереження, експерименту дослідження результат.

Він є внутрішньою сутністю людських проявів, тому його можна вивчати тільки опосередковано. Наприклад, радість дитини від того, що вона намалювала малюнок, виражається у зовнішніх проявах: висловлюваннях, міміці, пантоміміці, а психічне явище переживання радості є невидимим. Найчіткіше об'єктивуються психічні процеси і стани в діях і мовленні дитини. Невербальні прояви (міміка, жести, інтонація) використовуються як додаткові психологічні факти. Вони виражають загальний емоційний стан, ставлення до того, що малюк робить, про що говорить. Від рівня об'єктивності зібраних психологічних фактів залежить рівень їх дослідження. З цією метою дослідник повинен володіти методами вивчення дитячої психології.

Методи вивчення дитячої психології - способи виявлення фактів, що характеризують психічний розвиток дитини.

Кожна мати, вихователь тощо мають змогу спостерігати за розвитком дитини. Однак у їхніх повсякденних враженнях головне і другорядне не вирізняється, а наука потребує достовірних і об'єктивних фактів, які не залежали б від особистого враження спостерігача і могли бути перевірені шляхом отримання їх заново іншим дослідником.

Дитяча психологія здобуває психологічні факти завдяки порівнянню особливостей дітей різного віку: вивчаючи тривалий час одних і тих самих дітей і фіксуючи зміни, що відбуваються з ними, або вивчаючи дітей кожної вікової групи, з'ясовуючи відмінності між ними на різних вікових етапах.

Методи дослідження у дитячій психологи поділяють на Основні (спостереження і експеримент), які забезпечують достовірну інформацію про специфіку дитячого розвитку, та допоміжні (тестування, бесіда, аналіз продуктів діяльності, соціометричний метод), використання яких надає інформацію ілюстративного плану для побудови гіпотез і припущень.

Психологічне дослідження починається з усвідомлення суспільної необхідності розв'язати певну проблему. Завжди актуальним є вивчення впливу діяльності, спілкування дитини з дорослими та однолітками на розвиток психіки, становлення особистості. Часто воно зумовлюється необхідністю дослідити особливості нових умов виховання і навчання дітей на певному етапі розвитку суспільства.

На основі загальних проблем визначають завдання, об'єкт і предмет конкретного дослідження. Об'єктом дослідження є контингент дітей, які перебувають у полі зору дослідника. Важливими параметрами при цьому виступають їхні вік, стать, соціальні умови виховання (вихованці дитячого садка; діти, які виховуються вдома), стан здоров'я тощо. Предмет дослідження обумовлюється суттю дослідницької проблеми; під час вивчення впливу гри на стосунки між дітьми предметом дослідження можуть бути психологічні особливості формування стосунків у групі однолітків.

Після з'ясування об'єкта і предмета дослідження формулюють дослідницьку Гіпотезу - передбачення, можливу відповідь на питання, яке міститься у проблемі. Найчастіше вона встановлює можливий зв'язок між певними психічними явищами або між ними й умовами життя дітей. Гіпотеза має враховувати результати попередніх досліджень, загальні закони розвитку психіки, педагогічний досвід. Вона повинна бути доступною для перевірки, без чого неможливо довести її істинність чи хибність.

Успіх дослідження забезпечується методичною винахідливістю дослідника, вмінням оптимально поєднувати методики відповідно до поставленої мети.

Залежно від завдань вивчення особливостей психіки дитини визначають стратегію, загальний шлях психологічного дослідження. У дитячій психології такими стратегіями можуть бути: трансверсальна, лонгітюдна та експериментально-генетична (формувальна).

1. Трансверсальна стратегія - дослідження шляхом "поперечних зрізів". Для цього добирають однорідні групи дітей, які відрізняються за якоюсь суттєвою ознакою (віком, статтю, часом перебування у дошкільному закладі тощо) і порівнюють їх за рівнем розвитку певної психологічної характеристики. Наприклад, під час вивчення пам'яті підбирають дітей трьох-, чотирьох - і п'ятирічного віку. За допомогою певних методів у них вивчають основні показники пам'яті (швидкість запам'ятовування словесного або образного матеріалу, кількість засвоєних об'єктів, тривалість зберігання інформації та ін.). На основі порівняння отриманих даних роблять висновки про вікові особливості пам'яті. Ця стратегія уможливлює отримання за порівняно короткий час статистично достовірних даних про вікові відмінності психічних процесів, психічного розвитку дитини. Однак під час дослідження дітей різного віку не дає змоги дослідити процес, природу, рушійні сили розвитку, врахувати його індивідуальні особливості.

Чим менша вікова відмінність між дітьми, яких досліджують, тим більшими можливостями володіє дослідник для відстеження суттєвих зрушень у розвитку психіки дитини. Вибір груп, як правило, залежить від процесу, що опинився у полі зору дослідника, тривалості його вивчення: чим вищий темп розвитку процесу, тим меншими повинні бути проміжки між окремими "зрізами".

2. Лонгітюдна стратегія - систематичне вивчення розвитку одних і тих самих дітей протягом тривалих відрізків їхнього життя. Організовувати таке поглиблене і безперервне вивчення багатьох дітей важко, тому обмежуються невеликою їх кількістю. Лонгітюдне дослідження дає змогу пізнати якісні зміни в розвитку психічних процесів, особистості дитини, з'ясувати їх причини. Воно може бути Вибірковим (вивчення однієї сторони поведінки, одного психічного процесу) і комплексним (дослідження психічного розвитку дитини загалом).

Завдання дослідника полягає у виявленні змін у психіці і поведінці дитини при переході від однієї стадії розвитку до іншої. Наприклад, за необхідності оцінити вплив програми, за якою працює дошкільний заклад, увагу зосереджують на дітях, які тільки почали його відвідувати, їх розвиток простежують протягом 4-х-5-ти років. На основі виявлених тенденцій роблять висновок про позитивний чи негативний вплив програми на розвиток дитини.

Лонгітюдне дослідження є трудомістким і вимагає багато часу. Його результати не завжди доцільно поширювати на всіх дітей. Для отримання оптимальних висновків потрібно спочатку з'ясувати шляхом вікових "зрізів" загальні тенденції у розвитку певної психічної діяльності, потім провести лонгітюдне дослідження проблемних питань, які вимагають додаткового вивчення.

3. Експериментально-генетична (формувальна) стратегія - вивчення психіки дітей у процесі її активного формування. Ця стратегія грунтується на теоретичних положеннях Л. Виготського про провідну роль навчання у психічному розвитку. Під час експериментально-генетичного дослідження не лише описують або вимірюють певне пси-хічне явище, а й активно формують його.

На основі формувальної стратегії створюють ефективні методи вивчення, виховання і навчання дітей.

Збирання психологічних фактів залежить від того, як досконало дослідник володіє методами вивчення дитячої психології. Об'єктивно зібрані психологічні факти програмують процес подальшого дослідження.



Схожі статті




Дитяча психологія - Павелків Р. В. - Методи науково-психологічного вивчення дітей

Предыдущая | Следующая