Землеробство - Гудзь В. П. - 5.5. Основні заходи формування ерозійно стійкої поверхні грунтів

Найсприятливіші умови вирощування основних сільськогосподарських культур створюються, коли щільність будови грунту в шарі 0-6 см становить 0,85-1 г/см3; 5-10 см - 0,9-1,1 та в 10-30 см - 1,1-1,25 г/см3, а проективне покриття поверхні грунту живою або мертвою рослинністю - не менше ніж 70%. Оптимальні параметри властивостей грунтів можуть бути досягнуті при відновленні й розширеному відтворенні їхньої родючості за умов високої культури землеробства і спрямованого управління грунтовими режимами.

Одним з основних параметрів, що визначають ерозійну стійкість грунтів, є гру-дочкуватість, або вміст у загальній масі верхнього шару агрегатів, крупніших 1 мм. Якщо частка їх перевищу 50-60%, то поверхня грунту вітростійка.

У літньо-осінній період поверхня більшості грунтів вітростійка (грудочкува-тість - 60-80%). У кінці зими і навесні під впливом погодних змін (проморожування, відтавання, зволоження, висушування) грунтозахисні агрегати швидко руйнуються до ерозійно небезпечних розмірів і на період ранньовесняних вітрів верхній шар грунту має грудочкуватість 30-40%.

Встановлено, що насамперед ерозії зазнають грунти, виорані влітку чи восени плугами і не захищені рослинними рештками. Тому найважливішою ланкою у формуванні ерозійно стійкої поверхні є якісний зяблевий обробіток грунту безполицеви-ми знаряддями, а також збиральні й післязбиральні операції, які передують зяблевому обробітку.

Обробіток розпорошеної поверхні грунтів культиваторами КПЗ-3,8, голчастими боронами БИГ-3А, БМШ-15, дисковою бороною БДТ-7 або лущильником ЛДГ-15 тимчасово припиняє вітрову ерозію завдяки різкому підвищенню грудочкуватості до 70-80%. Поле обробляють стрічково, починаючи з осередків ерозії. Якщо сильні вітри продовжуються, обробляють і міжстрічкові смуги.

Висота зрізу при збиранні зернових колосових повинна бути не менша ніж 18-22 см. Слідом за збиранням попередника поле відразу обробляють голчастою бороною БИГ-3 з максимальним кутом атака в пасивному положенні робочих органів. Якщо поле засмічене коренепаростковими бур'янами, тоді перед зяблевим обробітком проводять одну-дві культивації протиерозійними знаряддями КПЗ-3,8 або КТС-10-1.

Зяблевий обробіток проводять плоскорізами-глибокорозпушувачами КПГ-2-150, КПГ-250, ПГ-3-5, чизелями ПЧ-2,5, ПЧ-4,5, а також плугами, обладнаними корпусами ПРН-31000, ЛП-35 (стояки СІБІМЕ). Щоб якісно розпушити грунт, слід правильно встановити лапи плоскоріза. На розпушених грунтах леза їх установлюють горизонтально, а на щільних - під кутом, щоб задні кінці лемешів були вищі від передніх на 15-25 мм. Великий кут нахилу лап призводить до підвищення пошкодження стерні, збільшує глибину і ширину борозен. Ширину поворотних смуг приймають такою, щоб агрегат міг розвертатися. Поворотні смуги в усіх випадках відмічають контрольною борозною.

Грунт обробляють із слідопокажчиком. Його кріплять спереду трактора до радіатора. Виліт слідопокажчика розраховують від поздовжньої осі трактора до борозни, зробленої стояком плоскоріза. Водіння трактора без маркера призводить до утворення огріхів і засмічення полів. Величину вильоту слідопокажчика наведено в табл. 39. Глибину обробітку контролюють замірами на відстані 25-30 см від сліду стояка плоскоріза.

Таблиця 39

Величина вильоту слідопокажчика і маркера залежно від складу агрегату, мм

Склад агрегату

Величина вильоту

Трактор

Плоскоріз-

Глибокорозпушувач

Правого

Слідопокажчика

Лівого маркера при човниковому способі Руху

К-700,

К-700А,

К-701

КПГ-2-150

2150

3825

Т-4, Т-4А

КПГ-2-150

2150

3590

Т-150, Т-150К

КПГ-250

1400

2705

ДТ-75 М

КПГ-250

1400

2565

ДТ-54А

КПГ-250

1400

2620

Для мілкого обробітку грунту з великою кількістю післяжнивних решток, скиби, трав, а також сильно забур'янених полів застосовують плоскоріз КПШ-5 або ОПТ-3-5 (ширина захвату якого 2,8-4,6 м, глибина обробітку 6-16 см). Наявність дискових ножів спереду стояків робочих органів істотно поліпшує роботу цього знаряддя. Останнім часом усе більше впроваджують інтенсивні технології вирощування просапних і зернових колосових культур. Їх застосовують з одночасним здійсненням комплексу грунтоохоронних заходів, передбачених зональними системами землеробства. Постійну незасіяну технологічну колію застосовують на ділянках з уклоном до 1°. На полях, розміщених на схилових землях крутістю до 3°, технологічну колію роблять упоперек основного схилу або не засівають тільки маркерний слід. На ділянках, де існує загроза проявлення ерозійних процесів по технологічній колії, зернові сіють звичайним рядковим способом. Технологічну колію проводять упоперек схилу при першому обробітку посівів. Інтенсивні технології не застосовують на схилах крутістю понад 5°, на середньо - і сильноеродованих грунтах.

Ефективно захищає грунт рослинність та її рештки. Захисні властивості сільськогосподарських культур залежать від способу їхнього вирощування, фаз розвитку та орієнтації стосовно напрямку стоку або ерозійно небезпечних вітрів. Вони зумовлені щільністю надземного екрана (проективне покриття грунту), а також будовою кореневої системи, яка надає грунтовим агрегатами водотривкої структури. При величині проективного покриття рослинністю понад 75-80% поверхня більшості грунтів ві-тро - і водостійка.

У зимово-весняний період найбільш стійка поверхня грунтів з посівами багаторічних трав і озимих культур за наявності 5-7 листків (проективне покриття понад 80%), які висіяні упоперек напрямку основного стоку. Менш стійка поверхня грунту під озимими після непарових попередників. Часто до входу в зиму вони встигають сформувати 2-4 листки (проективне покриття 40-60%). На такому фоні можливий розвиток вітрової й водної ерозії.

Просапні (навіть при повному їх розвитку) в 2-3 рази поступаються за грунтозахисною ефективністю культурам звичайної рядкової сівби. Щоб сформувати ерозійно стійку поверхню, їх вирощують після стерньових попередників або в смугах, чергуючи з озимими зерновими чи багаторічними травами. Не рекомендується розміщувати просапні на схилах крутістю понад 3°. У вологі роки ефективне щілювання міжрядь під час першого обробітку (А. А. Бей та ін.).

Грунтозахисна здатність післяжнивних решток залежить від їхньої кількості й положення. Для захисту грунтів від водної та вітрової ерозії потрібно мати 600-700 шт./м2 стерні колосових культур висотою 18-22 см. Найбільшу ефективність забезпечує стояча стерня при сівбі культур упоперек основного стоку. Така поверхня вітростійка, а змив грунту зменшується в 10-12 разів порівняно з відкритим зяблевим фоном. При зрізі менше 10 см на полі залишається 200-350 шт./м2 післяжнивних решток. Навесні внаслідок розкладання стерні (30-50% вихідної кількості) залишається 80-150 шт./м2, в результаті чого навіть плоскорізний обробіток не забезпечує надійного захисту грунту. На сильноеродованих грунтах на поверхні залишають усю подрібнену солому, використовуючи її як добриво і захисний екран.

Для формування стійкої поверхні рештки просапних культур (соняшник, кукурудза) необхідно подрібнити лущильниками ЛДГ-15 та іншими і рівномірно розподілити на поверхні поля.

Схожі статті




Землеробство - Гудзь В. П. - 5.5. Основні заходи формування ерозійно стійкої поверхні грунтів

Предыдущая | Следующая