Землеробство - Гудзь В. П. - 4.2.2. Безполицевий обробіток грунту

Безполицевий обробіток грунту - це обробіток без перевертання скиби із збереженням на поверхні поля більше половини післяжнивних решток. Такий обробіток виконується культиваторами-плоскорізами, плоскорізами-глибокорозпушувачами, чизельними плугами, чизель-культиваторами, плугами без полиць та іншими знаряддями, насамперед у районах поширення ерозії.

Значний розвиток цей спосіб обробітку набув після праць Т. С. Мальцева (1955) та академіка О. І. Бараєва (1960), під керівництвом якого була розроблена грунтозахисна система землеробства для посушливих умов Казахстану, в основу якої було покладено систему безполицевого обробітку грунту за допомогою плоскорізів.

В Україні безполицевий обробіток, як захід основного обробітку грунту, широко використовується не тільки в посушливих районах, а й у районах з достатнім зволоженням у поєднанні із заходами полицевого обробітку та застосуванням гербіцидів. Але слід враховувати, що безполицевий обробіток за допомогою плоскорізів, незважаючи на безсумнівні позитивні сторони, має ряд недоліків: труднощі заробки в грунт органічних та мінеральних добрив, слабке кришіння оброблюваного шару грунту, зниження мікробіологічної активності і недостатньо ефективна боротьба з бур'янами, хворобами та шкідниками сільськогосподарських культур. За численними дослідними даними, найкращими знаряддями для безполицевого обробітку є чизельні, які добре розпушують грунт, знищують бур'яни, краще забезпечують накопичення і збереження вологи. Крім того, дослідами Харківського НАУ ім. В. В. До-кучаєва встановлено, що питомий опір грунту за чизелювання на 21% менший, ніж за оранки, а це означає, що на 58,5% збільшується продуктивність чизельного агрегату і на 37% знижуються витрати пального в розрахунку на 1 га ріллі, тобто практично на 1/3 зменшуються витрати на основний обробіток грунту (Ю. В. Будьонний, М. В. Шевченко, 2002). Таким чином, заміна традиційної полицевої оранки безполи-цевим обробітком чизельними знаряддями під озимі і ярі зернові культури, а також горох, гречку, кукурудзу на силос і соняшник в умовах Степу і Лісостепу дає змогу в масштабах України досягти значного економічного ефекту і водночас менше розпилювати грунт і краще зберігати його родючість (Ю. В. Будьонний, С. І. Попов та ін., 2004).

4.2.3. Поверхневий обробіток грунту

Як би не досконало і високоякісно не була проведена оранка чи безполицевий обробіток на глибину, не меншу ніж на 18-20 см, усіх завдань, які стоять перед обробітком грунту взагалі, вони не в змозі вирішити. За значного ущільнення грунту, забур'яненості поля, необхідності загорнути добрива у верхній шар або зруйнувати грунтову кірку, а інколи ущільнити грунт, доводиться застосувати заходи поверхневого обробітку. Таких заходів багато, але найбільш поширеними є лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування, підгортання, малування.

Лущення (дискування) - поверхневий обробіток грунту на глибину від 6-8 до 12 см, яким здійснюється розпушування, кришіння і часткове перевертання, перемішування грунту та підрізання бур'янів. Цим заходом вирішуються дуже важливі завдання: боротьба з бур'янами, шкідниками і збудниками хвороб культурних рослин; збереження і нагромадження грунтової вологи, активізація мікробіологічних процесів; загортання у верхню частину грунту післяжнивних решток і добрив; високоякісне виконання наступного заходу основного обробітку.

У сучасних системах обробітку грунту лущення часто відіграє роль заходу основного обробітку, тобто замінює, наприклад, оранку, що має місце при підготовці грунту під озимі культури.

Лущення проводять лемішними або дисковими лущильниками та дисковими боронами. Робочими органами дискових лущильників і борін є плоскосферичні або плоскі диски із загостреною різальною кромкою. Під час роботи диск розміщується під кутом до напрямку руху агрегату. Завдяки зчепленню з грунтом він обертається і вирізує з грунту скибу перерізом у вигляді сегмента, яка розпушується, кришиться та частково перевертається і переміщується. Залежно від величини кута атаки глибина лущення дисковими лущильниками досягає 10 см, важкими дисковими боронами - до 12-14 см. Диски борін встановлені під меншим кутом атаки, ніж у лущильників, а тому й менш інтенсивно розпушують грунт.

Робочим органом лемішних лущильників є корпус, подібний до корпуса лемішного плуга. Найбільш поширені плуги-лущильники ППЛ-10-25 забезпечують лущення стерні на глибину до 16 см.

Дискові лущильники менше перевертають грунт, слабше підрізують бур'яни порівняно з лемішними, але добре розрізують горизонтально розміщені кореневища і паростки коріння. Здебільшого вони працюють на глибині 6-8 см, а з додатковим навантаженням - до 10-12 см.

Останнім часом для лущення широко використовують культиватори-плоскорізи, які розпушують грунт і підрізують бур'яни, залишаючи на поверхні поля післяжнивні рештки.

Культивація - це захід поверхневого обробітку, який забезпечує підрізування бур'янів, кришіння, розпушування, вирівнювання і часткове перемішування грунту без перевертання оброблюваного шару. Виконують її культиваторами.

За призначенням розрізняють культиватори парові (для суцільного обробітку грунту), просапні (для міжрядного обробітку просапних) та універсальні (для суцільного обробітку грунту і міжрядного обробітку просапних культур). Культиватори обладнують різноманітними робочими органами:

- однобічні плоскорізальні лапи призначені для перших міжрядних обробітків з метою підрізування бур'янів і розпушування грунту на глибину до 6 см;

- стрілчасті плоскорізальні лапи - для обробітку грунту на глибину до 6 см, які підрізують бур'яни і частково розпушують грунт;

- стрілчасті лапи-плоскорізи - для обробітку грунтів, які піддаються ерозії, на глибину до 16 см;

- стрілчасті універсальні лапи поєднують у собі роботу полільних і розпушувальних лап, які одночасно з підрізуванням бур'янів добре розпушують грунт на глибину до 12 см;

- розпушувальні долотоподібні лапи - для розпушування грунту на глибину до 16 см без вивертання на його поверхню нижнього шару;

- розпушувальні оборотні лапи з жорсткими стояками застосовуються для передпосівного або міжрядного обробітку, а з пружинними стояками - для вичісування кореневищних бур'янів при суцільному обробітку на глибину до 12 см;

- списоподібні лапи призначені для розпушування грунту на глибину до 16 см та знищення кореневищних бур'янів;

- голчасті диски призначені для руйнування кірки і знищення бур'янів у рядках культурних рослин;

- штанговий робочий орган - це сталева квадратного перерізу штанга, яка заглиблюється в грунт на глибину 8-10 см і під час роботи обертається, розриваючи корені бур'янів, виносячи їх на поверхню та одночасно розпушуючи верхній шар грунту без перевертання його;

- полільні зуби - для одночасного обробітку захисних зон і міжрядь.

За конструкцією робочих органів культиватори поділяють на чизельні, обладнані лапами, дискові, штангові та плоскорізи.

У культиваторів, обладнаних лапами, основним робочим органом є лапи розпушувального і підрізувального типу. Розпушувальні лапи - це вузькі, іноді долотоподібні знаряддя. Використовують їх для розпушування ущільнених грунтів, чистих від бур'янів (рис. 18).

Підрізувальні лапи мають стрілчасту або ножеподібну форму. Вони призначені для неглибокого підрізування і розпушування грунту без перевертання, а також для знищення бур'янів. Під час обробітку підрізувальними лапами забезпечується найкраще зберігання вологи в грунті (у шарах, які залягають нижче від верхнього, який розпушується підрізувальною лапою). Підрізувальні, або плоскорізаль-ні лапи залежно від форми поділяють на однобічні плоскорізальні стрілчасто-плоскорізальні та стрілчасто-універсальні. Підрізувальні лапи встановлюють так, щоб усі їхні сліди перекривалися один одним і щоб леза переміщувалися паралельно поверхні грунту.

Під час передпосівного обробітку такі лапи дещо ущільнюють грунт (під слідами лап), утворюючи щільне ложе для насіння та добре розпушуючи верхній шар без перевертання.

Культиватори з підрізувальними робочими органами використовують і для обробітку міжрядь просапних культур та для обробітку парів. Культиватори, обладнані підрізувальними лапами, недоцільно використовувати на полях, засмічених кореневищними бур'янами.

Лапи культиваторів кріпляться на жорстких або пружинних стояках. На останніх здебільшого кріплять лапи розпушувального типу.

лапи культиваторів

Рис. 18. Лапи культиваторів: 1 - розпушувальні: А - долотоподібна; б - з наральником; В - пружинна з наральником. 2 - підрізу вальні: а, Б - однобічно-плоскорізальні; В - стрільчаста плоскорізальна; г - стрільчаста універсальна

Культиватори з пружинними лапами мають значні недоліки: вони не зрізують усіх бур'янів, особливо коренепаростковими; більше розпилюють і частково перевертають грунт, що призводить до його висушування. Такі лапи виносять наверх насіння бур'янів з глибших шарів грунту. Саме тому для передпосівного обробітку слід використовувати культиватори з жорсткими стояками. Однак пружинні лапи краще розпушують та перемішують ущільнений грунт, не забиваються під час роботи, тому нерідко замінювати їх іншими знаряддями недоцільно.

Культиватори, які використовують для передпосівного обробітку і обробітку парів, мають два типи робочих органів - стрілчасті універсальні та розпушувальні лапи. Робочими органами просапних культиваторів є однобічні та стрілчасті плоско-різальні і розпушувальні долотоподібні лапи. За необхідності просапні культиватори обладнують додатковими робочими органами - підгортачами (для підгортання картоплі та інших культур, а також для нарізування поливних борозен) і підживлюваль-ними лапами. Універсальні культиватори мають робочі органи парових і просапних культиваторів.

Чизель-культиватор - це знаряддя з розпушувальними вузькими долотоподібними лапами, які монтують на міцній рамі на відстані 15-20 см одна від одної. Чизелі використовують тоді, коли потрібно глибоко розпушити грунт без перевертання: під час весняного обробітку зябу, особливо в районах надмірного зволоження і на зрошуваних землях. Легкими чизелями можна розпушувати грунт на глибину до 25-30, а важкими - на 40-45 см.

У штангових культиваторів робочим органом є металевий квадратний (22 х 22 мм) стержень-штанга. При роботі культиватора вона приводиться в обертальний рух, вириває і викидає бур'яни на поверхню грунту. Штанга працює на глибині 8-10 см від поверхні, обертаючись у напрямку, зворотному обертанню коліс. Для додаткового розпушування грунту застосовують культиватор, обладнаний лапами. Штанговий культиватор менше, ніж обладнаний лапами, забивається бур'янами.

Для обробітку запирієних полів і передпосівного обробітку важких та ущільнених грунтів придатний протиерозійний культиватор КПЭ-3,8А з плоскими лапами і штанговим пристроєм.

Культиватори-плоскорізи (КПП-2,2, КПШ-5, КПШ-9) використовують для розпушування грунту із залишенням на його поверхні стерні. Робочим органом їх є плос-корізальні лапи з шириною захвату 0,97 м.

Вибір типу культиваторів і робочих органів залежить від особливостей грунту, біології рослин і погодних умов. У посушливих південних районах, особливо в другій половині літа, для розпушування чистих парів використовують культиватори, якими можна обробляти грунт на невелику глибину, найменше висушуючи його і залишаючи вирівняну поверхню. Це культиватори з ножеподібними робочими органами (ножові) і дротяні (для обробітку чистого пару) тощо.

У дротяних культиваторів робочим органом є сталева дротина, натягнута на крайні зуби залізної борони. Вона підрізує коріння бур'янів і розпушує верхній шар грунту на глибину 2-3 см, залишаючи після себе рівну поверхню ріллі. Їх доцільно застосовувати в посушливій зоні перед сівбою дрібнонасінних культур.

Боронування - поверхневий обробіток, який забезпечує кришіння, розпушування, часткове перемішування і вирівнювання поверхні грунту. Виконують його зубовими, сітчастими, пружинними, голчастими боронами, ротаційними мотиками та шлейф-боронами. Робочими органами борін є зуби квадратного, круглого, ромбоподібного перерізу, а також ножеподібні й лапчасті.

Прямокутні зуби застосовують у важких, а круглі - в легких борін. Ножеподібні зуби легко заглиблюються в грунт і менше його розпилюють, але недостатньо розпушують і майже не перемішують.

Зуби, які мають квадратну форму перерізу, заточують несиметрично - одне ребро пряме, а решта скошені. На рамі їх закріплюють прямим ребром в одному напрямку, а борона може працювати в двох протилежних напрямках. Якщо борону встановлюють так, щоб працювали прямі ребра, то вона розпушує грунт на всю глибину ходу зуба; якщо ж працюють скошені ребра, то грунт розпушується тільки верхньою частиною зуба до скошеної частини, а шар, який лежить нижче від скосу, ущільнюється скосом зубів на глибину 3-4 см.

Робочим органом звичайної зубової борони є нерухомий короткий сталевий зуб, який заглиблюється в грунт і розпушує його. Дія зуба визначається глибиною, на яку він проникає в грунт, а також щільністю грунту. Кожний зуб розпушує поблизу від себе таку площу, яка в розрізі являє собою рівнобедрений трикутник. Зуби повинні бути розставлені так, щоб трикутники лише сходилися, щоб між ними не залишилося вільного місця і щоб вони один другого не перекривали (рис. 19). На рамах зуби кріплять так, щоб кожний із них робив слід і між ними була однакова відстань.

схема роботи зубової борони

Рис. 19. Схема роботи зубової борони: 1 - зуби поставлені правильно; 2 - зуби поставлені занадто далеко; 3 - зуби поставлені занадто близько

Якість боронування залежить від маси борін, форми зубів, кута їхнього проникнення в грунт, вологості грунту, довжини тяг та швидкості руху агрегата.

Залежно від маси, яка припадає на один зуб, борони поділяють на важкі, середні й легкі. Важкі борони (тиск на один зуб 1,5-2 кгс) більше й глибше (на 5-8 см) розпушують грунт. Середні борони (тиск на один зуб 1-1,5 кгс) розпушують грунт на глибину 4-6 см. Для останнього вирівнювання грунту перед сівбою і після сівби, а також для знищення кірки на посівах використовують легкі посівні борони (тиск на один зуб 0,5-1,0 кгс), які розпушують грунт на глибину 2-3 см. Тиск на зуби борін можна збільшувати додатковим вантажем. Велике значення має довжина зубів і кут, під яким вони входять у грунт. Якщо вони занадто довгі, глибина боронування буде надмірною, а поверхня грунту недостатньо вирівняною. Прямо поставлені зуби краще розбивають грудки, а нахилені вперед більше заглиблюються в грунт і добре вичісують кореневища пирію. Нахил зубів уперед потрібний тоді, коли боронами обробляють важкі задернілі грунти. Якщо нахил зубів спрямований назад, то глибина обробітку грунту зменшується. У звичайних борін кут нахилу зубів постійний, але є й спеціальні важільні борони, в яких кут входження зубів у грунт можна змінювати.

Грунт слід боронувати в спілому стані, коли його вологість становить 40-60% повної вологоємкості. При більшій вологості можна боронувати тільки піщані грунти. Якщо боронують сухий грунт, особливо важкий за гранулометричним складом, то грудки його не подрібнюються, а лише переміщуються по поверхні поля. Якщо такий пересохлий грунт боронувати в кілька слідів, то на поверхні будуть нагромаджуватися більші частки, а на певній глибині - менші, що маже стати причиною утворення шкідливої глибокої (внутрішньогрунтової) кірки. Не можна боронувати дуже вологий грунт, бо він не розпушується, а мажеться і ущільнюється; при настанні сухої погоди твердіє і пересихає.

Боронування дає найкращі результати, коли його проводять під кутом до напрямку оранки. При боронуванні вздовж оранки грунт розпушується гірше, недостатньо розрівнюється, борони горнуть його вперед. Якщо боронують упоперек оранки, то внаслідок нерівного і неспокійного руху борін грунт розпилюється більше.

Важливе значення має й техніка причеплення борін до трактора (довжина причіпних ланцюгів для зубових борін). Не можна боронувати при коротких тягах (або коротких посторонках при кінній тязі), бо при цьому зуби менше заглиблюються в грунт і якість обробітку значно погіршується. Довжина тяг повинна бути такою, щоб зуби заглиблювалися на однакову глибину і борони рухалися плавно по поверхні поля.

Якість боронування також залежить від швидкості руху агрегату. При швидкому русі грудки розбиваються краще, але глибина обробітку при цьому менша, ніж під час повільного руху. При надмірно великій швидкості рух борін (особливо легких) буде нерівномірним, що негативно впливатиме на якість боронування. Більшим буде й розпилення грунту. У спеціальних дослідах при підвищенні швидкості боронування до 6-7 км/год краще подрібнювалися брили, а при наступному збільшенні швидкості зростали коливання борін по глибині ходу та ширині захвату.

Відомо три способи боронування - загінкове, фігурне і поперечно-діагональне.

При загінковому боронуванні агрегати кожного разу виходять на край поля. Коли боронують у два сліди, то перший раз площу обробляють уздовж, а другий - упоперек оранки. Загінки при цьому способі боронування повинні мати форму видовжених прямокутників. Такий обробіток застосовують насамперед на забур'янених площах, коли бур'яни повинні бути виволочені на край поля.

При фігурному боронуванні загінка за своєю формою наближається до квадрата. Поле при цьому боронують укругову, без холостих проходів. При боронуванні в два сліди вдруге його проводять по діагоналі до першого обробітку. Фігурний спосіб можна застосовувати на площах, чистих від бур'янів.

Недоліком цих обох способів (загінкового і фігурного) є те, що при боронуванні в два сліди один слід збігається з напрямком оранки, внаслідок чого грунт нерівномірно розпушується і гірше вирівнюється. Крім того, при загінковому боронуванні мають місце і холості проходи.

Кращим у цьому відношенні є поперечно-діагональне боронування. За такого способу напрямок руху зубів борони не збігається з напрямком оранки, що поліпшує якість розпушування грунту і забезпечує краще вирівнювання поверхні поля.

Борони використовують для весняного розпушування і вирівнювання зябу, для підготовки грунту перед сівбою і вирівнювання після сівби, після коткування котками з гладенькою поверхнею, для знищення кірки і сходів бур'янів після сівби (до і після з'явлення сходів культурних рослин), для боронування озимих зернових і багаторічних трав навесні, під час обробітку чистих і зайнятих парів тощо.

Для знищення кірки на посівах борони слід замінювати ротаційними мотиками, робочими органами яких є диски з голчастими зубами.

Диски, вільно накладені на вал, під час руху мотики заглиблюються голками в грунт і знищують кірку без значного розпилення грунту. Глибину обробітку ротаційною мотикою можна регулювати спеціальними важелями. На 1 м2 мотика робить 150 уколів. При цьому кірка знищується без переміщення часток грунту, що є цінним у роботі мотики, яка значно менше, ніж зубові борони, пошкоджує сходи культурних рослин. Проте недоліком ротаційної мотики є те, що вона слабо знищує сходи бур'янів.

На окультурених грунтах для післяпосівного боронування картоплі, кукурудзи та інших просапних культур застосовують сітчасті борони БСП-4,0, які виготовляють із сталевого дроту діаметром 7-10 мм. У них кожний зуб може рухатися незалежно від інших, тому вони краще копіюють поверхню поля. Сітчастими боронами знищують сходи бур'янів і розпушують грунт, не пошкоджуючи сходів культурних рослин. Маса цих борін значно менша від маси звичайних, тому вони обробляють грунт неглибоко, що зменшує ступінь пошкодження сходів культури. Крім цього, для суцільного післясходового розпушування грунту і знищення сходів бур'янів, застосовують легкі посівні борони ЗБП-0,6, або райборонки З-ОР-0,7.

Борона голчаста БИГ-3А призначена для весняного й осіннього розпушування грунту на глибину 4-11 см, покритого стернею чи іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в грунті, загортання насіння бур'янів і знищення падалиці культурних рослин без руйнування стерні, а також для вирівнювання мікрорельєфу, створеного попереднім обробітком. Борона може працювати з активним розміщенням робочих органів на ущільнених грунтах і пасивним - на легких та середніх.

Для розпушування грунту, покритого стернею та іншими рослинними рештками, з метою збереження вологи в грунті, загортання насіння бур'янів і частинок культурних рослин, вирівнювання нерівностей від попереднього обробітку, для весняного боронування озимих та просапних культур, передпосівного обробітку грунту на зораних полях і догляду за багаторічними травами використовують борону-мотику голчасту БМШ-15. Робочими органами її є 157 голчастих дисків, скомплектованих у батареї секцій. Глибина обробітку грунту - до 10 см. Ефективність цієї борони дуже висока в районах прояву вітрової ерозії.

Пружинні борони застосовують для обробітку запирієних і кам'янистих грунтів та ділянок після вирубування лісу. Робочим органом цього типу борін є зігнута пружиною сталева пластинка. За своєю конструкцією пружинні борони нагадують пружинні культиватори, від яких вони відрізняються лише тим, що не мають коліс. Ці борони мають такі самі недоліки, як і пружинні культиватори, тому використовують їх лише в разі необхідності.

Шлейфування - захід, яким вирівнюють поверхню грунту і подрібнюють великі грудки і брили. Його застосовують в основному навесні для зменшення випаровування вологи, вирівнювання гребенів на полях, виораних восени. Шлейфування проводять шлейфами, які складаються з ножа (струга), зубового бруса та кількох рядів сталевих кутників або дерев'яних брусків. Найбільш поширені металеві шлейф-борни ШБ-2,5.

Збільшення вологості грунту від застосування шлейфування та рівномірніше, порівняно з боронуванням, загортання насіння створюють сприятливі умови для появи дружних сходів культурних рослин, для проростання насіння бур'янів у верхньому шарі грунту, сходи яких знищують наступним обробітком грунту. Дуже важливо й те, що на вирівняному після шлейфування полі підвищується якість сівби, полегшується догляд за посівами і збирання врожаю.

Ефективність роботи шлейфів при ранньовесняному боронуванні залежить від гранулометричного складу і структурного стану, гребенястості, вологості та засміченості грунту.

Шлейфи краще працюють на легких і структурних грунтах і гірше - на важких і розпилених. Ефективність шлейфування підвищується при достатній гребенястості ріллі з висотою гребенів 2-4 см; якщо грунт протягом зими заплив і гребенястість майже не збереглася, тоді шлейфування буде малоефективним. Поліпшити умови використання шлейфів у таких випадках можна попереднім боронуванням. Не можна шлейфувати на дуже вологих і сухих грунтах. Для успішної роботи шлейфів поле повинно бути чистим від бур'янів. Під час переміщення шлейф-борони по полю, під кутом 45° до напрямку оранки, ніж зрізує гребені на ріллі. Зуби бруса розпушують грунт, а шлейфи вирівнюють, зсуваючи грунт з гребенів у борозни. Ступінь зрізування гребенів регулюють зміною кута нахилу ножа.

Для вирівнювання мікрорельєфу поля перед сівбою або перед нарізуванням грунтових валиків для проведення промивних або запасних поливів використовують вирівнювач ВП-8. При навішуванні середніх або важких борін його застосовують для одночасного з вирівнюванням розпушування грунту. Робочими органами вирівнювача є відвали, прикріплені до рам секцій.

Коткування - обробіток грунту котками, які забезпечують подрібнення брил і великих грудок, ущільнення та деяке вирівнювання поверхні грунту. Застосовують його для того, щоб вирівняти поверхню грунту, забезпечити рівномірне загортання і кращий контакт насіння з твердою фазою грунту для швидкого його набухання, проростання і дружного з'явлення сходів рослин, поліпшити теплові умови грунту і зменшити втрати води конвекційно-дифузним механізмом.

Головне завдання коткування полягає не в тому щоб ущільненням підтягнути вологу ближче до поверхні, а в тому, щоб у посушливих умовах якомога повніше зберегти її від фізичного випаровування грунтом.

Дослідження показали, що при вологості грунту, нижчому ніж 60-70% ПВ (польові вологоємкості), пересування по капілярах вологи в рідкій формі практично відсутнє і за цих умов відбувається плівчасто-менісковий рух води. Втрата вологи при такому інтервалі зволоження грунту відбувається головним чином внаслідок конвекційно-дифузного току - в пароподібному стані, інтенсивність якого визначається ступенем розпушування грунту. Із збільшенням розпушеності конвекційно-дифузний тік вологи значно більший, ніж за умов ущільнення. Тому ущільнений прошарок, створений коткуванням, необхідно розглядати як фільтр, який знижує тік пароподібної вологи і дещо затримує її у цьому прошарку.

Коткування після першої весняної культивації і перед сівбою можна здійснювати в одному агрегаті з культиватором. Різниця може бути в тому, що після першої культивації бажано коткувати кільчастим котком, а перед сівбою - котками з гладенькою поверхнею.

Робочими органами котка є гладенька чи ребриста циліндрична поверхня або диски із шпорами чи зубцями, складені в батареї. Найкраще зарекомендували себе котки з дисками, що мають шпори і зубці. Такі робочі органи забезпечують підпо-верхневе ущільнення і поверхневе розпушування.

За масою котки бувають легкі (0,05-0,2 кг/см2), середні (0,3-0,4 кг/см2) і важкі (понад 0,5 кг/см2). Кращі результати в більшості випадків досягаються при роботі середніми котками.

Котки з гладенькою циліндричною поверхнею ущільнюють в основному верхній шар грунту і слабко діють на глибші шари. Кращими вважають трисекційні котки - вони більш придатні для роботи на полях з нерівною поверхнею. Ширина захвату секцій таких котків має становити 1,25-1,5 м, а діаметр - 40- 50 см. Маса котка повинна бути 300-400 кг на 1 м його ширини захвату при коткуванні сухого грунту і 100-150 кг, якщо верхні шари грунту достатньо зволожені. У виробництві поширені трисекційні водоналивні котки ЗКВГ-1,4, СКГ-2-2 і СКГ-2-3 з діаметром циліндрів 50-70 см. Залежно від кількості води тиск водоналивного котка на грунт можна змінювати від 2,3 до 6 кг на 1 см ширини захвату.

Кільчасті котки складаються з металевих кілець, насаджених на одну вісь. Поверхня їхня ребриста. Вони мають три секції. Ширина захвату кожної у великого тракторного котка становить 3, а у малого - 1,25 м. Тиск на 1 см ширини захвату коливається в межах 2,4-4,2 кг. При однаковій масі кільчасті котки ущільнюють грунт на більшу глибину, ніж котки з гладенькою поверхнею. Масу котка регулюють зміною кількості баласту у ящиках на батареях.

Кільчасто-шпорові котки ЗККШ-6А краще ущільнюють грунт і подрібнюють брили, ніж звичайні кільчасті, одночасно розпушуючи поверхневий шар грунту. Робочими органами їх є відлиті сталеві диски, по колу обода яких з обох боків рівномірно розміщені клиноподібні шпори. Тиск робочих органів котка на грунт регулюють зміною маси баласту в ящиках.

Щоб надати орному шару оптимальної щільності і будови (1,1-1,3 г/см3), необхідно після передпосівного розпушування грунт ущільнювати. Якщо верхній шар має вологість 25% від маси абсолютно сухого грунту, коткування слід проводити котками з тиском 0,4-0,5 кг/см2, а при більшій вологості - 0,2 кг/см2.

Щоб визначити тиск котка на 1 см захвату, слід його масу в кілограмах розділити на ширину захвату котка в сантиметрах. Після ущільнення поверхні поля котками з гладенькою поверхнею треба застосовувати посівні борони. Це зумовлено тим, що після таких котків поверхня грунту буває сильно ущільненою, а після кільчастих - дещо гребенястою.

Коткування пересохлого грунту призводить до його розпилення внаслідок роздавлювання брил і грудок. При цьому деяка кількість неподрібнених брил буде вдавлена в грунт.

Коткування перезволоженого грунту сильно ущільнює його, призводить до утворення кірки. Тільки коткування при оптимальній вологості грунту забезпечує високу ефективність цього заходу.

У виробничій практиці котки застосовують у таких випадках:

- для знищення кірки, яка іноді утворюється на посівах до з'явлення сходів (рубчасті або кільчасті котки);

- за недоброякісного обробітку грунту, коли коткування застосовують для подрібнення брил;

- після сівби буряків, кукурудзи гороху, проса, гречки, багаторічних трав, рідше - ранніх ярих зернових;

- перед сівбою при висіві дрібного насіння багаторічних трав і льону, а також буряків;

- перед сівбою з метою ущільнення грунту, коли оранка проведена незадовго до сівби, що має велике значення при сівбі озимих по зайнятих парах і після не-парових попередників;

- при весняному догляді за озимими при їхньому випиранні (рубчасті котки);

- для руйнування висячої льодової кірки на посівах озимих чи багаторічних трав (кільчасті котки).

Підгортання - захід, за якого здійснюється розпушування і двобічне розсування грунту без перевертання верхнього шару культиваторами з підгортачами. Останні забезпечують привалювання грунту до основи стебел картоплі, капусти, кукурудзи та інших культур, а також нарізування поливних борозен і формування гребенів висотою до 25 см. Для підгортання картоплі та інших культур використовують також культиватори, робочими органами яких є лапи-полиці.

При підгортанні таких культур, як картопля, кукурудза, збільшується об'єм розпушеного грунту, поліпшується його аерація, нагромаджуються поживні речовини. У картоплі утворюються додаткові бульби, а в кукурудзи - додатковий ярус кореневої системи. Гребені в рядках сприяють кращому прогріванню грунту, швидкій втраті зайвої вологи.

Великий агротехнічний ефект від підгортання одержують при поливах і в районах достатнього зволоження. За умов недостатнього зволоження, в суху погоду цей захід не рекомендується. Підгортання, як і культивація, припиняється при змиканні рослин просапних культур у міжряддях.

Малування - обробіток грунту малою, який забезпечує вирівнювання його з одночасним ущільненням. Мала являє собою оббиту залізом дошку або брус шириною близько 20 см і товщиною майже 10 см, який кріплять двома тягами до трактора. Під час руху мала зсуває гребені й великі грудки, розминає їх, зміщує в зниження, а також втискує в грунт. Цей захід застосовують для підготовки поля до сівби і наступних поливів рису.

Схожі статті




Землеробство - Гудзь В. П. - 4.2.2. Безполицевий обробіток грунту

Предыдущая | Следующая