Землеробство - Гудзь В. П. - 4.5.3. Обробіток грунту під озимі культури

Обробіток грунту в чистому пару

Головна мета обробітку грунту в чистому пару - збільшення запасу вологи та її збереження, а також очищення орного шару від насіння та вегетативних органів розмноження бур'янів.

Великий сталий запас води тут потрібний не тільки для гарантованого одержання сходів і нормального росту та розвитку озимих, а й для забезпечення високих урожаїв наступної дуже вимогливої культури - цукрових буряків.

Ефективність обробітку в пару залежить від типу й окультуреності грунту, рівня його родючості, ступеня розвитку ерозії тощо. Проте за будь-яких умов слід дотримуватися таких правил: пар обробляти не глибше і не частіше, ніж потрібно. І тільки за сприятливого зволоження на грунтах, схильних до ерозії, здійснювати обробіток із збереженням на поверхні післяжнивних решток, змінювати глибину розпушення влітку; запобігати ущільненню грунту, наскільки це можливо.

Пар - найбільш ерозійно небезпечний попередник озимої пшениці. У разі недотримання на ньому протиерозійної агротехніки інтенсивність вітрової ерозії може досягти 2,5-3,5, а іноді 15 т/га за 1 год. На схилах пологістю понад 1° з поверхні чистого пару за рік стікає до 350 м3/га талих і дощових вод на півдні і до 700 м3/га на півночі Степу. Залежно від стану грунту, крутості схилу, умов сніготанення, інтенсивності злив тощо з водним стоком зноситься від 1,6-12,5 до 40-120 т/га грунту і марно втрачається до 15% внесених добрив. Головним показником, який визначає ерозійну стійкість грунтів, є грудочкуватість або вміст у загальній масі верхнього (0-5 см) шару агрегатів розміром понад 1 мм. Якщо їх менше 55-60%, то така поверхня грунту ерозійно нестійка.

Після основного обробітку грудочкуватість верхнього шару чорноземів і каштанових грунтів становить 60-80%. У кінці зими й рано навесні під впливом змін погоди (промерзання, відтавання, зволоження, висушування) агрегати грунту швидко руйнуються до ерозійно небезпечних розмірів. Грудочкуватість знижується до 3040%. За таких умов для запобігання видуванню грунту на його поверхні має бути не менше як 200 шт./м2 стерні колосових завдовжки 18-20 см або 12-15 шт./м2 відрізків стебел соняшнику чи кукурудзи.

Стійкість грунту проти водної ерозії в пару визначається більш складним комплексом ознак і залежить насамперед від його гранулометричного складу й структурного стану. Найстійкіші проти водної ерозії чорноземи високогумусні з нещільною будовою, з водотривкою грудочкувато-зернистою структурою, високим вмістом у вбирному комплексі катіонів кальцію. Такі грунти під час злив не набухають і не розпливаються, а після них не утворюють кірки, зберігають високу водопроникність і не піддаються ерозії на схилах навіть при зливах інтенсивністю 2-2,5 мм/хв.

До легкоеродованих належать піщані й супіщані чорноземи і каштанові грунти, більшість із яких слабооструктурені, з неглибоким гумусовим горизонтом. Малі дощі вони добре вбирають, тому поверхневий стік і змив відсутні або незначні і, навпаки, при сильних зливах легкі грунти не встигають вбирати воду, насичуються нею і через незначну зв'язність зносяться з водою по схилу.

Догляд за паром має забезпечувати високий протиерозійний фон - втрати гумусу від ерозії не повинні перевищувати на чорноземі звичайному 5-6 т/га, чорноземі південному - 4-5, каштанових грунтах - 3-4 т/га; мінімальна вологість грунту перед сівбою на глибині згортання насіння на легких суглинках повинна становити 13%, середніх - 15, важких - 18, легких - 21, важких - 23%. Цього досягають шляхом збереження рослинних решток у вигляді мульчі (проективне вкриття грунту 50-80%), створення вирівняної поверхні (гребенястість грунту не більше ± 2 см), оптимізаці-єю будови і структурного стану посівного шару. Об'ємна маса чорноземів звичайних повинна становити 1,05-1,10 г/см3, вміст водотривких агрегатів розміром 0,25-10 мм понад 60%, чорноземів південних відповідно 1,10-1,15 г/см3 і 55-60%; каштанових грунтів - 1,10-1,20 г/см3 і 50-55%.

Основний обробіток має забезпечити нагромадження запасів доступної вологи в метровому шарі грунту: на чорноземі звичайному - 150-170 мм, чорноземі південному - 140-150, каштанових грунтах - 125-135 мм запобігти видуванню й змиву орного шару. Цього досягають підвищенням вологоємкості й водопроникності важких та дегуміфікованих грунтів (розущільнювальний обробіток і щілювання); створення протиерозійних мульчівних екранів, які забезпечують проективне вкриття поверхні на важких грунтах не менше 60%, середніх - 80, легких - 100%; оструктуренням верхнього шару грунту (вміст водотривких агрегатів на чорноземах звичайних 4550%, південних - 35-45, каштанових грунтах - 30-35%).

Слід зазначити, що формування ерозійностійких грудочок розміром 1-10 мм за допомогою обробітку краще досягається на глинистих і суглинкових грунтах. Не здатні створювати стійких зв'язків грудочок, які запобігають негативній дії ерозії, чорноземи, каштанові грунти легкого гранулометричного складу, тому їх можна захистити тільки за допомогою післяжнивних решток і мульчування поверхні. За строками основного обробітку грунту чисті пари поділяють на чорні та ранні. Чорний пар - це чистий пар, обробіток якого починають восени слідом за збиранням попередника. Ранній пар - це чистий пар основний обробіток якого починають навесні наступного року. З агрономічної точки зору основним повинен бути чорний пар як більш ефективний ніж ранній.

Основний обробіток чорного пару. Чистий пар найчастіше розміщують після соняшнику, а в Степу - ще й після стерньових попередників сорго і суданської трави.

Після збирання соняшнику проводиться дискування лущильниками ЛДГ-15, ЛДГ-20 або важкими дисковими боронами ДМТ-6, ТДБ-5Х, БДВ-6,5, БДВ-6, БДТ-7, БД-10 в одному або двох напрямках на глибину 8-12 см. Після внесення органічних і мінеральних добрив проводять оранку на 25-27 см. Найкраще для цього застосовувати оборотні плуги вітчизняного або іноземного виробництва (ПОН-5-40, ППО-4-40, ППО-5-40, ППО-7-40, "Варі-Діамант-160" ті ін.), які не утворюють звальних гребенів і розвальних борозен і найбільш якісно заробляють добрива й післязбиральні рештки. Якщо гній у чорний пар не вноситься, то, за даними кафедри землеробства ХНАУ ім. В. В. Докучаєва, замість оранки доцільно застосовувати глибокий (на 25-27 см) безпо-лицевий обробіток чизелями (ПЧ-2,5; АПЧ-4,5; АПЧ-2,5) або плоскорізами (КПГ-250А, КПГ-2-150, КПГ-2,2). Дослідженнями останніх років доведена висока ефективність застосування мілкого (до 12-14 см) безполицевого обробітку комбінованими агрегатами (Агро-3; КПЧ-4,3; КР-4,5; ЛКШ-5,6; АКП-5; "Резидент;" "Європак-6000") або культиваторами (КПЭ-3,8; КРГ-5; КПЭ-6М; КР-4,5; "НогесЬ" та ін.). На схилах ефективним грунтозахисним та вологонакопичувальним заходом є глибоке щілювання щілювача-ми ЩРП-3-70; ЩП-000, ЩН-2-140 на глибину 40-50 см з відстанню через 6-8 м, яка проводиться перед замерзанням грунту. Цей захід забезпечує підвищення швидкості водопроникнення грунту в 2,5-3,0 рази та зниження в 2-3 рази поверхневого стікання талих вод навесні. При цьому за зимово-весняний період у півтораметровому шарі грунту накопичується додатково до 300 м3 вологи на 1 га поля, за рахунок чого на 3-4 ц/га підвищується врожайність озимої пшениці.

Після стерньових попередників проводиться лущення стерні дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Проведене впоперек схилу, воно створює такий мікрорельєф поверхні грунту, який сприяє вбиранню води під час злив. За умов недостатнього зволоження агротехнічні вимоги до лущення повніше задовольняють протиерозійні культиватори і плоскорізи. Порівняно з дисковими боронами і лущильниками вони забезпечують більший діапазон глибини обробітку, повніше підрізують багаторічні бур'яни, менше розпорошують грунт і сприяють кращому зберіганню вологи. Протиерозійні культиватори і плоскорізи зберігають на поверхні поля до 70% стерні, яка, прикриваючи грунт, у 3-5 разів знижує руйнівну силу дощу, запобігає утворенню грунтової кірки після злив.

На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами, після рано зібраних стерньових культур перший раз лущать на глибину 8-10 см, вдруге - після відростання розеток бур'янів на 2-3 см глибше. За результативністю боротьби з багаторічними бур'янами протиерозійні знаряддя КПШ-5, КПШ-9, ОПТ-3-5, КТС-10-1 тощо не поступаються лемішним лущильникам ППЛ-10-25 і разом з тим переважають їх у 1,5-2 рази за продуктивністю.

Плоскорізний обробіток під чорний пар ефективний за посушливих умов на грунтах легкого і середнього гранулометричного складу та на полях, які зазнають переважно вітрової ерозії. Здійснюють його широкозахватними культиваторами-плоскорізами КПШ-5, ОПТ-3-5, КПШ-9 на глибину 12-18 см і плоскорізами-глибокорозпушувачами КПГ-250А, ГУН-4, КПГ-2,2, ПГ-3-5, ПГ-3-100 та іншими на глибину 20-30 см.

Плоскорізний обробіток неефективний на важких запливаючих і солонцюватих грунтах, де незадовільно кришиться скиба, слабо сепарується грунт і на поверхні залишаються розпорошені агрегати, що утворюють шар диспергованої грязі товщиною до 3 мм. Останній у 5 і більше разів зменшує водопроникність грунту. Посилення стоку навесні часто зумовлюється і негативним впливом "глянцевого дна борозни", яке нерідко утворюється під дією лап плоскоріза в перезволоженому грунті.

Слід зазначити, що якщо основний обробіток плоскорізом на ту саму глибину, що й оранка, продуктивніший на 30-35%, то подальший догляд за таким паром більш трудоємкий. Голчасті борони й важкі протиерозійні культиватори, які використовують навесні, менш продуктивні, ніж звичайні зубові борони і парові культиватори. Тому система грунтозахисного обробітку пару на основі використання плоскорізів за енергомісткістю в більшості випадків не має переваг перед оранкою.

Для обробітку полів, засмічених камінням, та на мергелі доцільно використовувати чизельні плуги ПЧК-2,5 і ПЧК-4,5. Робочі органи цих знарядь обладнують запобіжними пристроями, які виключають їх пошкодження при зустрічі з перешкодами.

Завдяки "рваному дну" борозни, ускладненню нанорельєфу (внутрішньогрун-това і поверхнева гребенистість) і збереженню близько 60% стерні чизелювання - найбільш надійний спосіб затримання води на пару і запобігання вітровій та водній ерозії.

Чизелі для консервуючого обробітку можна використовувати на більш зволоженому грунті. Завдяки високій протиерозійній ефективності та фронтальному розміщенню робочих органів чизель незамінний у системі смугового і контурного землеробства.

Недоліком консервуючого обробітку є недостатня його ефективність у боротьбі з коренепаростковими бур'янами, особливо у вологі роки.

Весняно-літній обробіток. Своєчасний і якісний весняно-літній догляд за паром більше впливає на урожай, ніж глибина і спосіб основного обробітку грунту. Досвід свідчить, що порушення технології догляду за паром може вдвічі знизити врожайність озимої пшениці. Несвоєчасно і неякісно оброблений пар швидко заростає бур'янами, внаслідок чого втрачається волога й поживні речовини, а за продуктивністю такі пари бувають гіршими, ніж зайняті.

Досвід показує, що в пару більшого ефекту досягають в разі, якщо мульчуючий шар грунту складається з грудочок розміром 1-10 мм. При цьому втрати вологи зменшуються на 20-25%.

Після сходу снігу і відтавання верхнього шару навесні грунт у пару в перші теплі дні підсихає з поверхні. Витрати вологи відбуваються з усього розпушеного шару за рахунок дифузних втрат її. Завдяки цьому орний шар зволожується внаслідок капілярного руху води знизу. Інтенсивність випаровування різко зменшується лише після підсихання верхньої, розпушеної частини грунту до майже повітряно-сухого стану, а ущільненого нижнього шару - до 70% ПВ.

Навесні при фізичній стиглості грунту проводять боронування важкими (БЗТУ-1,0) або середніми (БЗСС-1,0) зубовими боронами. На полях, дуже засмічених коренепаростковими бур'янами, перший обробіток проводиться на глибину 12-14 см плоскорізами типу КПШ-5, КПШ-9, КПП-2,2, КШН-6 або КПЗ-3,8, КПЗ-6М в агрегаті з котками ЗККШ-6А. У подальшому в міру появи проростків бур'янів та ущільнення грунту здійснюють різноглибокі культивації паровими культиваторами КПС-4 зі стрільчастими лапами: першу на 6-8, другу - на 10-12 см. Щоб зберегти вологу в грунті, особливо в його верхньому шарі, глибину наступних культивацій необхідно зменшити: третю проводять на 8-10 см, четверту - на 5-7 см.

Улітку після рясних дощів на відносно чистих полях ефективним є розпушування грунту важкими зубовими боронами БЗТС-1,0 з наведеними сегментами з різальних апаратів жниварок (борони Радченка) або лапчастими боронами ВНІЦ-Р на глибину 3-4 см.

З метою повнішого збереження вологи слід більшість заходів обробітку грунту здійснювати в першій половині літа, коли бур'яни проростають інтенсивніше, а запаси вологи можуть поповнитися за рахунок опадів. У другій, як правило, посушливій половині літа, кількість обробітків потрібно обмежувати, виключаючи глибокі культивації та обробіток на одну й ту саму глибину.

Передпосівна культивація проводиться паровими культиваторами КПС-4 у день сівби озимої пшениці на глибину заробки насіння (5-7 см).




Схожі статті




Землеробство - Гудзь В. П. - 4.5.3. Обробіток грунту під озимі культури

Предыдущая | Следующая