Всесвітня історія. Історія цивілізацій - Орлова Т. В. - ВСТУП

Теперішнє е закономірним проявом минулого, як би далеко воно від нас не стояло. Наукове вивчення минулого... завжди призводить до введення у людську свідомість нового.

В. І. Вернадський

Шановні читачі!

Вашій увазі пропонується новий навчальний посібник із всесвітньої історії. Його новизна визначається кількома факторами, а насамперед концептуальними підходами і способом подання матеріалу, які зумовлюються усвідомленням змін у сучасному світі загалом і в Україні зокрема. У переважній більшості країн давно зрозуміли, що вища освіта - це послуга, яку споживає зацікавлена особа. В Україні також поступово з'являється розуміння того, що інтереси споживача слід ураховувати. Одним із проявів цього стала новація щодо вибору студентами предметів гуманітарного циклу крім тих, які держава в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України вважає за обов'язкові для одержання бакалаврської підготовки з усіх спеціальностей. В останні роки зростає кількість гуманітарних факультетів, які у своїх навчальних планах включають "Всесвітню історію" до переліку дисциплін за вибором, починаючи з другого курсу і далі. У цьому вбачається той сенс, що на старших курсах молоді люди зможуть краще розібратися, які дисципліни, окрім обов'язкового бакалаврського мінімуму, їм будуть потрібні. Адже українська студентська молодь не може не відчувати на собі глобальних тенденцій сучасності, навіть якщо не замислюється над цим.

Провідною тенденцією сучасності є глобалізація. Саме слово походить від англійського "global" - "всесвітній". Термін використовується для характеристики сучасних економічних, соціальних, політичних, торгових, фінансових, транспортних, трудових, міграційних, інформаційних, комунікаційних та інших процесів всеохоплюючого характеру. І навіть якщо людина про глобалізацію як таку не знає, вона все одно відчуває на собі її впливи.

Участь у глобалізаційному процесі визначається правилами, які в односторонньому порядку формулюються і спускаються іншим людям і країнам так званим "золотим мільярдом" - розвиненими заможними державами, населення яких і становить приблизно мільярд. Більшість із них належить до західної цивілізації або ж це країни, які багато що перейняли від Заходу (наприклад Японія). Захід англійською мовою - "вест". Вплив Заходу на світ інакше називається " вестернізацією". Під впливом глобалізації, яку ще розглядають як поширення вестернізації у тому чи іншому вигляді практично на всі країни, провідними стають ідеї та цінності, настрої саме західного світу, визначальними серед них е прагматизм і гєдонізм. Прагматизм (від грец. pragma - справа, дія) цінністю вважає те, що дає практично корисні результати. Прагматиками називають людей, які прагнуть одержати практичну користь будь з чого. Нинішнє молоде покоління називають поколінням прагматиків. Гедонізм (від грец. hedone - насолода) - етичне вчення, яке метою життя і найвищим благом для людини вважає насолоду, задоволення. Інакше кажучи, сучасна, тобто вестернізована, людина прагне одержати від життя користь і насолоду, бути в житті успішною.

Історія свідчить, що успіх як окремої людини, так і цілої держави залежить від трьох факторів: одержання адекватної інформації про оточуючий світ, від її правильної оцінки й обробки, від здатності керуватися нею. За законами синергетики - провідного наукового напряму сучасного світу - будь-яка система, а це може бути й окрема людина, і ціла держава, має адекватно реагувати на зміну умов існування і відповідно змінювати свою поведінку. Інакше вона приречена на деградацію, тобто неуспіх.

Іншою провідною тенденцією сучасності є рух у бік постіндустріального, або інформаційного, суспільства, де інформація стає найважливішою цінністю. Хоча такою вона була завжди. Ще жерці Стародавнього Єгипту добре знали: "Хто володіє інформацією, той має владу". Над ким або над чим? Над собою, над іншими людьми, над обставинами. Інформація - це знання. Влада - це сила. Відоме висловлювання Ф. Бекона "Знання - це сила" можна в наш час сформулювати так: "Знання - той необхідний інструментарій, який потрібний людині, якщо вона хоче гідно жити в сучасному світі". Доказом тому є існування в наш час меритократії - нової аристократії, еліти суспільства, яка базується не на одержаних у спадок капіталах або походженні. Це люди, які мають високий соціальний і майновий статус завдяки власним здібностям, талантам, інтелекту, що підкріплені освітою і кваліфікацією. Врешті-решт вони мають те, що хочуть.

На просте питання "Чого хоче людина?" не так просто відповісти. Зазвичай, коли таке питання поставити в аудиторії, лунає чимало різноманітних відповідей з різною мірою серйозності і гумору. Узагальнюючим варіантом може бути: людина прагне задоволення своїх потреб. А щодо їх визначення чітку відповідь дав американський науковець А. Маслоу. Це: елементарні життєві потреби (їжа, вода, прихисток, відпочинок, продовження роду тощо), безпека, соціальні контакти, визнання і соціальний статус, самореалізація. Цього хоче кожна нормальна доросла людина. Того ж самого в усі часи хотіли і хочуть цілі народи і держави. Про що і свідчить історія. Ця наука важлива не лише для минулого. Як зазначав німецький філософ К. Ясперс "Лише історія людства в цілому може дати масштаб для осягання того, що відбувається". Зокрема для розуміння: все, що відбувається в тій чи іншій частиш світу, прямо або опосередковано, раніше чи пізніше, впливає на інші країни і кожного з їхніх мешканців, тобто на кожного з нас. А також: все, що відбувається в наш час і відбуватиметься в майбутньому, значною мірою зумовлюється тим, що мало місце у минулому, навіть дуже далекому.

Зараз у світі існує понад двісті держав, у кожної своє минуле, що нараховує не одне століття або тисячоліття і сповнене безліччю подій, у яких діяли мільярди людей, серед яких кілька десятків тисяч залишили свої імена в історії. Перед студентами неісторичних спеціальностей не стоїть і не може стояти завдання знати їх усіх. Для них важливіше скласти цілісне загальне уявлення про всесвітню історію. І тому на допомогу приходить нова історична наука, яка впродовж минулого століття утвердилася на Заході. Ті сутністю був рух у бік аналітичної міждисциплінарної історії, збагаченої теоретичними моделями суспільних наук, на противагу традиційній історії, що розглядалася лише як галузь вузько-зрозумілого гуманітарного знання, орієнтованого насамперед на подібність. З огляду на це були розроблені нові, ефективніші прийоми аналізу і синтезу. І тому західнонімецький історик Ю. Кокка назвав нову історичну науку "теоретично орієнтованою історією", іншими словами "аналітично орієнтованою історією". Таким чином, головна особливість пропонованого до уваги навчального посібника для студентів неісторичних спеціальностей полягає у тому, аби виокремити основні тенденції історичного розвитку, які так чи інакше впливали, впливають і будуть впливати на буття людини в тій чи іншій частині світу, що глобалізується.

Якщо підходити із прагматичних позицій, то слід мати на увазі те, що сучасна система вищої освіти багатьох країв переживає кризу. Одним із її проявів є низька ефективність загальнокультурного компонента освіти, відсутність чіткої орієнтації на цілісне сприйняття світу. Існує різниця між навченістю й освіченістю. Під навченістю розуміються уміння, що належать до конкретної, вузькофахової діяльності. Освіченість - це насамперед загальна культура, розуміння суті процесів, що відбуваються, глибокі знання, які виходять за вузькі професійні рамки. В ідеалі людина повинна бути і навченою, і освіченою. Це важливо з урахуванням сучасних вимог до фахівців, бо в першу чергу цінується кваліфікована особистість. Однак треба також зважати на те, що в сучасному світі диплом про одержану у вищому навчальному закладі освіту не е запорукою безпроблемного подальшого існування. Серед ускладнюючих обставин - дія закону зміни праці. Про цей закон добре знали в США вже на початку 1940-х років, проте переважна більшість наших співвітчизників не знає й досі. Він передбачає постійне змінювання: деякі професії зникають за непотрібністю, натомість з'являються принципово нові, про які ще кілька років ніхто навіть не здогадувався; звичайним явищем є неодноразове змінювання місця роботи і характеру виконуваних обов'язків; змінилося саме розуміння кваліфікації. Якщо раніше це було багаторічне накопичування досвіду у виконанні певних дій, то науково-технічні новації вносять чимало змін. Нині важливіше швидко навчатися й упроваджувати набуті навички на практиці. А також продукувати нові ідеї, які часто народжуються на стику різних напрямів. З огляду на це великого значення набуває освіченість, оскільки спеціалізація погано поєднується з необхідністю цілісного сприйняття світу, який згодом може і знецінити отриману спеціальність. Помічено: чим вищий рівень освіченості, тим вищі адаптаційні можливості людини, бо вона легше зрозуміє сенс того, що відбувається, і зможе знайте своє місце за нових обставин. До того ж люди з вищою освітою зазвичай мають більшу тривалість життя, ніж люди без неї.

Об'єктивне пізнання світових суспільних процесів забезпечується використанням наукової методології. Попри сучасні постмодерністські тенденції з їхнім запереченням будь-якої визначеності, справжня наука не відмовляється від принципів пізнання дійсності. Сучасна методологія аналізу суспільного розвитку грунтується на діалектико-матеріалістичному методі. Цей метод передбачає: людина, яка вивчає або досліджує історію, визнає матеріальність світу усвідомлює, що суспільство - живий організм, який розвивається як на основі об'єктивних законів, так і під впливом суб'єктивного фактора. Він вимагає від історика враховувати те, що суспільно-історичним процесам притаманна складність і багатоваріантність, і вони уособлюють не тільки поступальний рух - еволюцію, але й застій, а деколи й рух у зворотному напрямі, тобто інволюцію. Однак діалектико-матеріалістичний метод в історичному пізнанні дає позитивний результат, якщо його використання не має кон'юнктурного характеру і заздалегідь жорстко визначених політичних та ідеологічних доктрин, схем і цілей. Свого часу упереджене використання цього методу радянськими науковцями-суспільствознавцями завдало величезної шкоди історичній науці, майже повністю підпорядкувавши її політиці правлячої партії.

Складовою загальної методології історичного дослідження та вивчення історії є принципи, що випливають зі згаданого методу. Серед них - принцип науковості та об'єктивності. Він потребує:

O вивчення суспільних закономірностей, які визначають процеси суспільно-політичного розвитку;

O базування на фактах у їх дійсному змісті, без коректування заздалегідь заданої схеми і розгляду кожного явища в його багатоваріантності та протиріччях;

O вивчення й осмислення усіх фактів у сукупності, як позитивних, так і негативних, незалежно від того, подобаються вони нам, чи ні, підтверджують сформульовану думку або змінюють її.

Цей принцип означає, що будь-яке явище, факт, ідея можуть мати суто наукову оцінку тільки після всебічного аналізу в контексті своєї історичної епохи або теоретичної системи.

Наступний важливий принцип - це принцип історизму. Він вимагає оцінки фактів залежно від конкретно-історичної епохи, розгляду явищ в розвитку і в динаміці, дослідження їх виникнення, головних етапів, які вони пройшли. І вже із цього погляду оцінювати, чим вони стали на даний момент. Він передбачає вивчення всіх подій у хронологічній послідовності, у їх взаємозв'язку з іншими подіями і конкретними ситуаціями, що породжують ці факти.

Нарешті третій, найважливіший, принцип, який покладено в основу пропонованого навчального посібника - це принцип цивілізаційного підходу. Мета курсу полягає в реалізації вивчення всесвітньої історії студентами неісторичних спеціальностей з урахування сучасних концепцій і нових методичних підходів, тобто обрано той підхід, який давно використовують зарубіжні науковці. Основним поняттям наразі є поняття "цивілізація". Глобалізація історії призвела до того, що відносини між цивілізаціями перетворюються у визначальні фактори світового розвитку, вага яких зростає. Попри усю різноманітність цивілізаційних теорій поняття "цивілізація" дозволяє виокремити конкретні орієнтири історичного розвитку людства, визначити відносно стійкі системи і стани матеріальної і духовної культур, багатоманітності суспільних відносин, охарактеризувати з достатньою повнотою загальне і специфічне в історії етносів, народів, країн і держав. Цивілізаційний підхід дає можливість плідно поєднувати стадіально-хронологічне та локально-культурне бачення історії.

Водночас у виданні присутній хронологічний принцип подання матеріалу, поєднаний із виокремленням великих проблемних блоків, що дає змогу скласти адекватне уявлення про цивілізаційну специфіку того чи іншого регіону або періоду. Варто зазначити, що у дуже короткому огляді цивілізацій всесвітня історія не може бути охоплена в усій її повноті. Головна мета полягає в тому, щоб простежити основні тенденції і визначити цивілізаційні особливості, те, як вони себе виявляли на різних історичних етапах.

Нині поряд із поглибленням й удосконаленням вузькоспеціалізованих знань важливу роль відіграє їх інтеграція. Взаємозбагачення наук створює основу для появи і розвитку міждисциплінарних досліджень. Після виокремлення як окремих галузей політичної, дипломатичної, військової, економічної, соціальної, культурно-антропологічної, демографічної, гендерної, духовно-інтелектуальної історій прийшов час їх нового синтезу. Це відкриває можливості для поглибленого і структурованого розуміння всесвітньої історії загалом. Також дедалі частіше висловлюється думка про необхідність синтезу методів історичного пізнання і підходів суміжних соціально-гуманітарних дисциплін. У даному випадку вважається особливо плідною взаємодія із соціологією: історія накопичує фактичний матеріал про суспільство, а соціологія, узагальнюючи його, дозволяє бачити процес його динаміки. Ще сто років тому один із засновників соціології Е. Дюркгейм зазначав: "Ми допомагаємо виявленню самої причинності в історії, коли переконуємо історика вийти за межі його звичайної перспективи, заглянути за межі обраної для дослідження специфічної країни або періоду і дослідити загальні питання, поставлені тими специфічними фактами, які він спостерігає. Проте, як тільки історія починає порівнювати, вона стає схожою на соціологію. І навпаки, соціологія не тільки не може обійтися без історії, але, насправді, має потребу в істориках, які можуть бути соціологами". Наш сучасник І. Валлерстайн заявив: "Я особисто згоден із Дюркгеймом. Просто я не можу собі уявити, що який-не-будь соціологічний аналіз може мати силу без перенесення даних у відповідні рамки їхнього історичного контексту, також я не можу собі уявити, що можна проводити історичний аналіз без використання концептуального апарату, який ми назвали соціологією"1. Ураховуючи вищевикладене, можна запропонувати таке визначення предмета всесвітньої історії: виявлення й усвідомлення провідних, визначальних тенденцій розвитку світу, яке здійснюється на основі історико-соціологічного аналізу фактологічного матеріалу, накопиченого завдяки поступу людства, з виокремленням його цивілізаційних особливостей.


Схожі статті




Всесвітня історія. Історія цивілізацій - Орлова Т. В. - ВСТУП

| Следующая