Історія України - Гарін В. Б - ВСТУП

Минуле не зникає, а продовжує існувати в накопиченому досвіді соціального життя. Узагальнення та обробка накопиченого людського досвіду - перше завдання історії.

В давнину говорили, - "Historia est magistra vitae" ("Історія - наставниця життя"). Дійсно, люди завжди, особливо в переломні періоди, пробують знайти відповіді на злободенні питання сучасності у величезній лабораторії світового соціального досвіду. На прикладах історії люди виховуються у повазі до вічних цінностей: мира, добра, справедливості свободи, краси.

Історія - одна з найважливіших форм самосвідомості людей. Досвідом історії намагаються скористатися різноманітні політичні сили. Посиланнями на історію вони обгрунтовують свої вчинки. Тому в тлумаченні тих або інших політичних подій простежується безперервна боротьба різних ідей та думок.

Зацікавленість людей в результатах вивчення свого минулого, дає певне підгрунтя до скептичного ставлення до історії як науки, що об'єктивно оцінює події та закони історичного розвитку. Часто можна почути слова про те, що історія використовується для обгрунтування завдань політичної боротьби, що кожне покоління, кожна партія заново переписують історію.

Та все ж таки, не дивлячись на плюралізм у відповідях на глобальні питання розвитку людства, так і при інтерпретації окремих фактів, існує об'єктивна істина. Не звинувачувати, а вивчати та пояснювати його - завдання наукового знання. Пошуки істини в історії - складний, але в той же час цікавий, захоплюючий процес.

Пошук та затвердження істини у всі часи були головною метою науки. Історія є своєрідною соціальною пам'яттю людства, резервуаром його соціального досвіду, які вона передає від одного покоління до другого. Історики вивчають минуле не задля того, щоб піти від сучасності. Історія служить сучасності, пояснюючи сьогоднішній день та надаючи матеріал для прогнозування майбутнього.

Історична наука намагається дати цілісне бачення історичного процесу в єдності всіх його характеристик. В цьому вона не відрізняється від інших наук. Як і в інших науках, в історії відбувається накопичення та відкриття нових фактів, досконалюється теорія з урахуванням розвитку інших наук (культурології, соціології, політології тощо), методи обробки та аналізу джерел. Багато фактів, подій, явищ нашої історії з відкриттям нових джерел, розширенням нашого кругозору, вдосконаленням теоретичного знання сьогодні оцінюються інакше, ніж п'ять-десять років тому. Все це - свідоцтво того, що історію "переписують" не тільки із політичної кон'юнктури, але і у відповідь на розширення наших знань про минуле.

Неможливо створювати новий світ, ігноруючи минуле. Цю істину знали у всі часи. Всебічне наукове дослідження матеріальної та духовної культури минулого робить нас більш багатими та розумними. Все це свідоцтво на користь того, що знання історії дозволяє ясніше зрозуміти сучасність, але і сучасність в свою чергу, ставить завдання максимально точного усвідомлення минулого, що має не тільки моральну, але і практичну цінність.

Геополітичне положення України

Україна - країна в Східній Європі, на південному заході Східно-Європейської рівнини. Сучасна територія - 603,7 тис. кв. км., що складає 5,7 % території Європи. Відстань з півночі на південь дорівнює 823 км., із заходу на схід - 1316 км. Загальна довжина кордонів - 6500 км. Населення - 45,9 млн чоловік (на січень 2010 р.). В Україні проживають представники більше 130 національностей. Корінною національністю країни є українці, що становлять 72,7 % населення.

На сході та північному сході Україна межує з Російською Федерацією, на півночі - з Білорусією, на заході - з Польщею, Словаччиною й Угорщиною, на південному заході - з Румунією та Молдовою. На півдні країна омивається водами Чорного й Азовського морів. У Закарпатській області, недалеко від села Ділове Рахівського району, знаходиться географічний центр Європи.

Близько 95 % території України є обширними степами та рівнинами і, таким чином, країна не має природних кордонів (виняток становлять Карпатські гори на заході та море на півдні). Майже дві третини українських степів займають знамениті чорноземи - найродючіші грунти Землі. На півночі та північному заході країни розташовані лісові масиви. Україна має великі запаси корисних копалин (особливо вугілля і залізняку) та за своїми природним ресурсам відноситься до багатих країн Європи. Головні річки України -

Дніпро (ділить країну на дві частини), Дністер і Південний Буг. Український клімат в основному помірний, хоча інколи і спостерігаються різкі перепади температур.

Природні умови України, безперечно, наклали свій відбиток на менталітет її мешканців. Наявність великих масивів родючих земель стала причиною значного розповсюдження одноосібних господарств, що сприяло затвердженню традиційних селянських цінностей: господарності, ощадливості, незалежності, відчуття приватної власності.

Назва "Україна" означає "край", "порубіжна земля", що відповідає географічному положенню країни на південно-східному краю Європи, на порозі Азії. Територія України була основою держави Київська Русь в IX - XII століттях. Розташована на головних торгівельних шляхах з Європи до Азії та зі Скандинавії до Південної Європи, країна знаходилася під впливом різних культур. Через Чорне море Україна була пов'язана з грецькою цивілізацією (як античною, так і візантійською), а з боку безкрайніх азіатських степів постійно зазнавала нападів кочових народів. Часто країна ставала здобиччю іноземних завойовників. її окремі території в різний час знаходилися під владою Польщі, Литви, Туреччини, Угорщини, Румунії, Чехословаччини. У період визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького Україна існувала як самостійна держава, а з 1654 по 1917 рр. велика її частина належала Російській імперії. Упродовж майже всього XX століття країна входила до складу СРСР.

Схожі статті




Історія України - Гарін В. Б - ВСТУП

| Следующая