Історія економіки та економічної думки - Юхименко П. І. - 3.1. Економіка найдавніших цивілізацій Месопотамії

Цивілізація - це специфічний, своєрідний розвиток у комплексі характеристик матеріального, духовного та соціального життя тієї чи іншої групи країн, народів (або окремої країни, народу) на певному історичному етапі. Невід'ємний атрибут цивілізації діяльність держави і наявність писемності. Саме з її появою у процесі переходу від протодержави до держави відображається (фіксується) у різноманітних законах (указах, розпорядженнях) утворення та існування останньої.

Якщо за основу вважати ці чинники, то відлік часу передумов становлення цивілізацій на Землі слід здійснювати з аграрної неолітичної революції. Приблизно у X-VIII тис. до н. е. в період нового кам'яного віку (неоліт) на Близькому Сході у первісних людей почався перехід від привласнювального господарства до виробляючого. Цьому сприяли кліматичні умови. Зникнення мамонтів під час останнього зледеніння значно ускладнило проблему добування їжі. Щоб вижити, населення збирало трави, ягоди, різноманітні плоди. Почався природний відбір найпридатніших для харчування рослин і плодів, водночас одомашнювали диких собак, свиней, овець, кіз та інших тварин. Процес доместикації (окультурення, одомашнення) здійснювався відповідно до особливостей клімату, рельєфу місцевості, звичок людей. Це перетворилося на стале заняття людей землеробством і скотарством, тобто своєю працею вони виробляли продукти харчування, а із шкур і кісток тварин, каменю, глини та дерева майстрували одяг, предмети побуту, прикраси та ін.

Землероби переходили до осілого способу життя, будували поселення, на основі яких виникли міста. У господарському житті землеробські общини здебільшого мали змішаний характер, їх цікавило тваринництво, оскільки вони потребували тяглової сили, в тому числі й для перевезення товарів. Разом з тим, багато було і пастуших племен, котрі займалися тільки тваринництвом. Значна частина із них потім перетворилася на агресивні кочові орди, які розоряли землеробські поселення, міста та царства.

У процесі суспільного розвитку виокремлювалися групи людей, котрі займалися ремеслом і первинною міновою торгівлею. Під час удосконалення поділу праці збільшувались обсяги торгівлі. З'явилися гроші, що пришвидшило формування товарно-грошових відносин. Почалося становлення виробляючого господарства, яке на Стародавньому Сході завершилося у IV тис. до н. е. Потім людство перейшло до бронзового віку, з'явилися перші центри цивілізації.

3.1. Економіка найдавніших цивілізацій Месопотамії
Загальна характеристика країни

Месопотамія - один із найдавніших центрів землеробства (XI-УПІ тис. до н. е.). Так називали стародавні греки рівнинні землі між ріками Тигром і Євфратом, що у перекладі з грецької означало межиріччя. Великі території придатної для посівів землі сприяли розвитку землеробства і скотарства. Інтенсифікація її використання здійснювалася шляхом зрошування за допомогою іригаційних споруд. Поява значного додаткового продукту внаслідок зростання продуктивності праці привела до того, що наприкінці

IV тис. до н. е. на півдні Месопотамії утворилися міста-держави Шумер, Ніпур, Ур, Урук, Еріду, Лагаш, Ларе, котрі об'єдналися в царство Стародавній Шумер.

V Ш тис. до н. е. останнє унаслідок об'єднання з північним містом-державою Аккад та іншими містами цього регіону створили Шумеро-Аккадське царство, а у II тис. до н. е. економічної могутності набула Вавилонія, де і виникла перша державність.

Отже, у формуванні світової цивілізації велику роль відіграв міський чинник. Оскільки шумеро-аккадські міста очолювали насамперед представники жрецьких кіл - енси, то можна твердити про важливе значення у становленні цивілізації й релігійного (теологічного) чинника.

Жерці з великими наділами землі одні з перших виокремлювались, коли розпадались родоплемінні общини, на основі чого утворювалися храмові землі. У Месопотамії такий процес відбувався з одночасним визначенням господарств старійшин і вождів, що в перспективі приводило до створення царських земель. Таким чином поступово утверджувалася об'єднана форма власності у вигляді царсько-храмових земель - прообразу державних. Функціонував також общинний сектор в економіці, поступово формувався і приватновласницький. Отже, стосовно епохи Стародавнього світу йдеться про генезис багатоукладної економіки. Цей феномен пошириться лише у XX ст.

На базі спільних господарських інтересів, будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем відбувалося об'єднання міст на чолі з сильнішим. Однак таке було винятком, нормою залишався полісний устрій країни, зумовлений наявністю в країні низки важливих водних шляхів (Євфрат у межах півдня Месопотамії поділявся на кілька русел). Це давало змогу міським общинам споруджувати магістральні канали і в такий спосіб забезпечувати економічну та політичну самостійність. Очолював місто-державу ежі, влада якого переходила від батька до сина.

Отже, основу економічного розвитку півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. Використовували примітивні знаряддя обробітку (заступ, плуг, сівалка), жали глиняним серпом з уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом або спеціальними санками, у полозках яких розміщувались кремінці. Вирощували у XI-VIII тис. до н. е. ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю тощо, лікарські рослини, культивували фінікові пальми. Населення Месопотамії вважало фінікову пальму справжнім "деревом життя", адже з неї виробляли майже 360 видів різноманітної продукції. З метою підвищення її врожайності застосовували штучне запилення. Також вирощували яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис. до н. е. і виноград. Держава сприяла розвитку садівництва; якщо зрубували садові дерева у чужому саду, встановлювали штраф - півміни срібла (252 г). Головною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культових ритуалів. Розвивалося також тваринництво.

У Південній Месопотамії поширилися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг зробили в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут почали виробляти глиняну цеглу, що стала основним будівельним матеріалом.

Надлишки сільськогосподарської продукції та нестача сировини для розвитку ремесел зумовили пожвавлення зовнішньої торгівлі. У країні побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквівалента.

Населення об'єднувалось в іригаційно-землеробські общини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для її зрошування. Держава підтримувала в належному стані всю іригаційну мережу, а община - окремі її ділянки. Общинна організація дуже міцна, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й чиновництво становили її верхівку. Незначна частина збіднілих общинників виходили з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок.

Схожі статті




Історія економіки та економічної думки - Юхименко П. І. - 3.1. Економіка найдавніших цивілізацій Месопотамії

Предыдущая | Следующая