Розслідування навмисних вбивств - Комаринська Ю. Б. - 3.2. Допит свідків, підозрюваних та обвинувачених

Одним з найважливіших джерел отримання інформації при розслідуванні будь-яких злочинів є допит свідків, очевидців, підозрюваних та обвинувачених. Особливості та законі підстави проведення процедури допиту виписані в статтях 166-167 КПК України. При допиті осіб, що стали свідками злочину, слідчий отримує важливу інформацію не лише про сам злочин, а й про особу злочинця, потерпілого, навколишню обстановку тощо.

Допит - це слідча та судова дія, в процесі якої органи слідства або суд одержують інформацію від допитуваного стосовно обставин, які мають значення для встановлення істини в справі. Суть допиту полягає в спілкуванні слідчого (суду) та допитуваного з метою одержання відомостей (інформації), необхідних для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які відносять до загальних положень допиту (ст. 143, 145, 146, 166-171 КПК України).

В залежності від процесуального положення осіб, яких допитують, розрізняють допит потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого та експерта. Кожен з них має процесуальні особливості та притаманні йому тактичні прийоми. За віковими особливостями допитуємого розрізняють допит дорослого, неповнолітнього та малолітнього; за послідовністю допит може бути первинним та вторинним; по змісту - в повному об'ємі та додатковим; за позицією, яку займає особа, яку допитують, - допит особи, яка надає правдиві свідчення, і допит особи, яка надає завідомо неправдиві покази. Особливий специфічний допит - очна ставка.

Перед проведенням допиту слідчий продумує тактику його проведення і обирає ту, яка на його погляд є найбільш ефективною, враховуючи слідчу ситуацію, статус особи, яку допитують (свідок, підозрюваний, обвинувачений), особисті риси характеру допитуваного. Як зазначається в криміналістичній літературі слідчий під час проведення допиту повинен спостерігати за поведінкою допитуваного та за його психофізичними реакціями. Ці спостереження дозволяють слідчому обирати найбільш вдалу тактику проведення, або вчасно її змінити.

В усіх випадках тактика проведення допиту не залежать від характеру інсценування, його складності. Тобто незалежно від способу приховування злочину та прийомів, за допомогою яких здійснюється такий процес, мета допиту завжди одна - встановити істину по справі, викрити неправдиві свідчення, подолати протидію розслідуванню.

Відмінною рисою розкриття злочинів, що вчинені в умовах неочевидності, є пошук очевидців та свідків, в першу чергу тих, які можуть повідомити відомості про злочинця.

Основна мета допиту свідків - отримання від них детальної інформації про обставини вчиненого вбивства, та прикмети злочинця. Коло можливих свідків залежить від якості зібраних початкових даних. В усіх випадках свідків слід виявляти серед тих осіб, які так чи інакше оточували потерпілого, як у ході його повсякденного життя, так і під час вбивства. В якості свідка у справах про вбивства допитуються очевидці злочину, родичі, знайомі і співробітники потерпілого та підозрюваного, а також інші особи, які володіють суттєвою інформацією по даному факту.

Приступаючи до досудового розслідування справ про насильницьку смерть на залізничному транспорті, слідчий має, як правило, у своєму розпорядженні лише покази працівників локомотивної бригади, що не завжди є об'єктивним. Крім того, в тих випадках, коли машиністом не були прийняті заходи для зупинки потягу, працівники локомотивної бригади після наїзду мажуть домовитись про приховування даного факту. До показань працівників локомотивної бригади слід ставитися критично та перевіряти за допомогою інших доказів.

Згідно із пунктом 2.2. наказу Міністерства транспорту України від 08.04.1998 року № 117 "Про затвердження Інструкції про порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру на залізничному транспорті України" зазначено, що у разі наїзду швидкісного поїзда, що прямує понад 140 км/год., на людей, а також у разі виявлення потерпілої людини на колії чи в смузі відводу машиніст, не зупиняючі поїзда, повинен негайно повідомити про це каналами поїзного радіозв'язку черговому найближчої станції або поїзному диспетчеру. Черговий на відділку залізниці (підприємстві з перевезень вантажів і пасажирів, регіональному представництві), отримавши повідомлення про груповий чи смертельний випадок, негайно повідомляє про це: начальникові відділка (підприємства з перевезень вантажів і пасажирів, регіонального представництва), черговому оперативно-розпорядчого відділу Управління залізниці; відділу внутрішніх справ на залізничному транспорті; транспортній прокуратурі.

Як бачимо з даного наказу інформація про виявлення трупу на залізниці не відразу надходить до чергової частини УМВСЗТ України, та на місці злочину можуть бути внесені зміни працівниками залізниці. Тому допит працівників локомотивної бригади має важливе значення для встановлення істинної картини злочину. Також, на наш погляд, негативне значення для результатів розслідування навмисних вбивств, замаскованих під нещасний випадок або самогубство на залізничному транспорті має той факт, що розслідування нещасних випадків проводиться: - на території станції - комісією, яку призначає та очолює начальник станції; - на території іншого підрозділу (локомотивне чи вагонне депо тощо) - комісією цього структурного підрозділу під головуванням його начальника; - на перегоні комісією відповідної дистанції колії під головуванням начальника дистанції колії; - в поїзді - комісією, яку очолює начальник структурного підрозділу, до складу якої входить бригада провідників, первинне розслідування проводить начальник поїзда. А в результаті настання смертельних випадків, які мають ознаки вчинення злочину, самогубства, а також при травмуванні невідомої особи або виявленні невпізнанного трупу, якщо обставин та причин смерті не встановлено, матеріали службового розслідування у добовий термін передаються до органів внутрішніх справ на залізничному транспорті.

З метою встановлення істини слідчий допитує машиніста потягу про дотримання локомотивною бригадою правил техніки безпеки: як була забезпечена безпека руху, які і де подавались сигнали, чи своєчасно було прийнято екстрене гальмування. Для надання допомоги слідчому в розшифруванні стрічки вимірювача швидкості в якості спеціалістів можуть бути допитані техніки-шифрувальники або інші посадові особи локомотивного депо, в якому приписаний даний локомотив.

Всі свідки повинні бути негайно допитані, з метою отримати відомостей, що сприяють виявленню та затриманню злочинців, враховуючи особливість людської пам'яті, свіжі обставини та деталі події, не захмарені особистими домислами.

Однією із значущих складностей розкриття даної категорії злочинів є відсутність, у більшості випадків, очевидців та свідків, які могли би надати інформацію про обставини вчиненого злочину, відомості про особу злочинця та потерпілого. Тому від того, як швидко будуть допитані особи, які знаходились разом із потерпілим або поблизу від місця події незадовго до убивства, під час його вчинення або після нього, залежать результати розкриття та розслідування злочину.

Свідками по справам про вбивства, вчинених на залізничному транспорті, можуть виступати очевидці, особи, які знайшли труп, родичі, особи, які добре знали убитого та працювали разом, і інші особи. При цьому необхідно враховувати, що одним з моментів, по якому проходить розмежування між свідком та свідком-очевидцем, є джерело знання про факт: для очевидців - це безпосередньо сприйняття факту, для іншого свідка - будь-які інші джерела отримання інформації.

Як свідки можуть бути допитані: особи, які першими виявили труп; особи, які повідомили про виявлення трупа; очевидці події; інші особи (рідні, близькі, знайомі).

Допит свідків передбачає з'ясування таких обставин: коли і чому опинився свідок на місці події; хто ще був з ним; чи не виявляв потерпілий ознак життя; чи не бачив свідок, як було вчинено злочин; що він чув або бачив; скільки було злочинців, їх зовнішність, у чому вони були одягнені; чим було вчинено злочин; про що розмовляли злочинці; як вони зверталися один до одного; в якому напрямку зникли; як довго вони перебували на місці події.

Очевидці та свідки злочину повинні якомога швидше бути допитані, але це зовсім не означає, що слідчий повинен ігнорувати підготовчі стадії допиту. Лише при ретельній підготовці до допиту слідчий може отримати повні, об'єктивні та достовірні покази.

Враховуючи те, що особа, яка є свідком убивства, вчиненого на залізничному транспорті, мешкає, в більшості випадків, в населених пунктах, що знаходяться в сільській місцевості або аналогічних населених пунктах (наприклад, на невеликих станціях; в пристанційних селищах; в казармах, що знаходяться на перегонах в смузі відводу залізничних доріг тощо), необхідно враховувати і особливості допитів в цих умовах. Серед факторів, що визначають специфіку допиту в сільській місцевості, слід, перш за все, виділити: психологічні, етнічні, демографічні та інші особливості сільського населення; практичну неможливість збереження таємниці слідства; складність проведення повторного допиту тощо.

Справедливе вирішення справи ставиться під сумнів, якщо не всі можливі свідки та очевидці виявлені та допитані.

Допит підозрюваного. Практика показує, що злочинця слід шукати, виходячи з місця, часу та виду злочину, що вчинено. Вони можуть бути встановлені серед осіб, чия робота чи звичайне місце перебування пов'язані із знаходженням на дільниці місця події, поруч з ним або на шляху можливого пересування злочинців, а також осіб, які працюють в закладах, які можуть відвідати злочинці (в нашому випадку, станції, вокзали, перегони тощо).

При розслідуванні злочинів, прихованих інсценуванням, нерідко проводиться допит однієї теж самої людини не один раз, яка виступає кожного разу в новій якості. На початковому етапі розслідування вона може бути допитана в якості свідка або потерпілого з метою отримання вихідної інформації про подію. Потім, за наявністю певного (але неповного) кола доказів, сукупність яких дозволяє підозрювати особу в вчиненні інсценування з метою приховування злочину, вона допитується в якості підозрюваного. І, на кінець, у випадку підтвердження версії про інсценування, при наявності необхідних доказів, що свідчать про винність, особа допитується в якості обвинуваченого.

Тактичні прийоми допиту підозрюваного обираються в залежності від об'єму і характеру інформації про обставини вбивства і його учасників, підстав затримання підозрюваного, особливості його особистості і поведінки.

Під час спілкування зі слідчим злочинці зазвичай прагнуть досягнення наступного: а) відкидають наявність або спотворюють інформацію про обставини, що досліджуються та б) прагнуть отримати від слідчого необхідні дані.

Мета та мотиви вчинення злочинів - категорія ідеальна та нерідко не знаходять своє відображення в матеріальних слідах. Тому злочинці намагаються провести "зміщення акценту": вбив загиблого із передбачених мотивів, а стверджує, що оборонявся від нападника; вчинив розбійний напад, але насилля не застосовував; збив пішохода під час перевищення швидкості руху, але пішохід несподівано з'явився на дорозі тощо.

При отриманні інформації від слідчого злочинці використовують хитрі пастки. Тому слідчий повинен знати та пам'ятати, що будь-яке його конкретне питання це не лише запит для отримання відомостей від особи, яку допитують, але й інформаційний сигнал йому про те, що планує слідчий: який шлях для перевірки висунутої легенди підозрюваного обирає слідчий; з ким він планує зустрітися (наприклад, при згоді на перевірку показів на місці) тощо.

Тактика допиту підозрюваного визначається його поведінкою. Злочинець, який приховує свою участь у злочині впевнений, що створена їм картина нещасного випадку або самогубство є достовірною, доказів, що вказували б на нього немає. Він розраховує, що слідчий не зможе довести його винність, чи навіть участь у злочині, повіривши його показам.

Суттєву роль у виявленні негативних обставин і перевірці уявлень про інсценування належить допиту. Злочинець, який навмисно створив обстановку місця визначеної події, частіше за все вимушений підтверджувати її поведінкою і повідомленням неправдивих відомостей. Ці неправдиві відомості злочинець може повідомляти як оточуючим (сусідам, знайомим, стороннім особам тощо), так і слідчому у вигляді заяви про подію, пояснень на місці події, показів на допиті. Факти, що містяться в цих повідомленнях, їх аналіз, а також порівняння із фактами, що встановлені під час огляду місця події, можуть мати суттєве, а частіше і вирішальне значення у виявленні інсценування. Тому під час допиту необхідно прагнути отримати найбільш деталізовані покази та ретельної їх фіксації. Чим більше даних буде встановлено та зафіксовано в протоколі, тим більше шансів виявити протиріччя як в самих показах, так і в порівнянні їх з іншими доказами. Неможна залишати без уваги і поведінку особи, яку допитують, в ході допиту. Повідомляючи неправдиві відомості, що підтверджують інсценування, особа вимушена і поводити себе відповідним чином (маємо на увазі емоційну поведінку). Аналіз цієї поведінки, як зазначається в літературі, важливий для обрання вірної тактики допиту.

Наявність негативних обставин за природою їх субстанції передбачає брехню підозрюваного або заявника, що відображається в створенні картини події, що не відповідає дійсності і дозволяє робити в наслідок цього передбачення про її інсценування. Тому тактика допиту таких осіб здійснюється за правилами системи прийомів, що направлені на виявлення брехні в показаннях та на її викриття. Специфіка допиту в таких випадках відображається в акцентуванні питань стосовно виявлених негативних обставин поряд із детальним виявленням всіх даних, що відносяться до того чи іншого виду інсценування. З тактичної точки зори допит слід проводити методом послідовного викладення події, звертаючись до виявлених негативних обставин шляхом постановки деталізуючих, уточнюючих, контрольних питань, а також оголошення інформації, що отримана в процесі огляду місця події та інших слідчих дій, які є підставою для викриття підозрюваного у брехні, який використовує його як засіб приховування своєї причетності до вчинення злочину.

Окремою категорією осіб, на наш погляд, яких необхідно допитати та, які можуть виявитись єдиними свідками по справа про вбивства на залізничному транспорті, є працівники залізничного транспорту. В силу багатьох обставин, а саме непрофесійності, не дотримання вимог безпеки тощо, ці особи можуть приховувати істину картину події.

У справах про вбивства, вчинених на залізничному транспорті, одним з найцінніших джерел доказів є отриманні в ході допиту показання осіб, які повідомили слідчому необхідні відомості як про сам злочин, так і про особу, яка його вчинила.

Нерідко локомотивна бригада стверджує, що потерпілий перед самим потягом несподівано ліг на рейки з метою позбавити себе життя, і зупинити потяг було неможливо. З метою перевірки даної версії про самогубство, встановлюються можливі очевидці, свідки, допитуються родичі, знайомі, співробітники, направляється запит на витяг з історії хвороби тощо.

Для перевірки показів локомотивної бригади допитуються і працівники бригади поїзда (начальник поїзда, провідник, електрик тощо), якщо вони могли бачити попереду ділянку шляху. Показання працівників локомотивної бригади, що викликають сумніви за тими чи іншими причинами, можуть бути також перевірені за допомогою технічної експертизи та слідчого експерименту.

Специфіка роботи на транспорті вимагає негайного встановлення та допиту очевидців убивства: осіб, які знайшли труп, його частини; осіб, які повідомили про злочин. Це має свої труднощі, які пов'язані зі страхом перед злочинцем, небажанням наражатися на небезпеку.

Тому важливим є встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваним. Під психологічним контактом розуміється встановлення такої атмосфери спілкування слідчого і допитуваного, яка забезпечить готовність і бажання обмінюватись інформацією, сприймати її, прислуховуватись до доказів співрозмовника.

Однією з важливих проблем, враховуючи специфіку залізничного транспорту, є допит свідків, які могли проїжджати повз місця вчинення злочину, або ж бути пасажиром потягу під колесами якого загинула людини.

Такими особами можуть бути пасажири, особи, які супроводжують вантажі, провідники потягів дальнього сполучення тощо. Проблема в тому, що з огляду віддаленості місця мешкання такої особи від місця проведення розслідування не завжди, у випадку необхідності, можливо: а) своєчасно допитати такого свідка, якщо з початку він був лише опитаний; б) уточнити деталі події, що цікавлять слідчого, якщо виникає необхідність в його повторному допиті; в) в деяких випадках взагалі викликати дану особу в якості свідка.

Особливого значення набуває дана проблема при розслідуванні навмисних вбивств, замаскованих під нещасний випадок або самогубство на залізничному транспорті України. Так як білети на залізничний транспорт в Україні неіменні, що ускладнює встановлення можливих свідків, їх місце мешкання та пов'язані із цим проблеми допиту.

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими - це вольовий і свідомий акт, спрямований на перекручування істини. Отже, для запобігання і встановлення неправди слідчий повинен знати її можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Таким чином неправда може бути відвернута на стадії встановлення психологічного контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямованих на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте усунути мотиви неправди і одержати об'єктивні показання за допомогою даної системи прийомів не завжди є можливість.

Допит підозрюваного (обвинуваченого), який вчинив вбивство, поклавши потерпілого на рейки перед поїздом, що наближався, починають із з'ясування того, як часто перший з'являвся в районі залізничного полотна, коли в останній раз він знаходився в тому місці і в зв'язку з чим. Підозрювані (обвинувачені), які не є залізничниками, намагаючись відвести від себе підозри, частіше за все приховують від слідчого факт свого перебування поблизу об'єктів залізничного транспорту. Неправдиві пояснення підозрюваного можуть бути спростовані речовими доказами, що вказують на його перебування на місці виявлення трупу (сліди ніг на залізничному полотні або поблизу нього, сліди мастила та різні мілкі частинки баластного шару на одязі, взутті тощо), після проведення відповідних експертиз.

Не слід забувати, що обвинувачуваний, обгрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності, краще багатьох інших обізнаний в обставинах злочину, а тому здатен повідомити досить ціну інформацію. Одержання її залежить від того, наскільки професійно володіє слідчий тактичним арсеналом ведення допиту. Тактика допиту підозрюваного в основному аналогічна тактиці допиту обвинувачуваного. Разом з тим підозрюваний - це особа, якій обвинувачення ще не пред' явлене, оскільки даних для цього недостатньо. Не виключене, що підозра може виявитися необгрунтованою. Щоб виключити помилку й не штовхнути підозрюваного на самообмову, слідчий зобов'язаний виявити максимум об'єктивності. Однієї з важливих особливостей допиту підозрюваного є те, що предмет і тактика даної слідчої дії визначаються з врахуванням інформації, що є підгрунтям для затримки зазначеної особи, а також особливостей ситуації, що склалася під час і після його затримки.

Як правило, найбільш об'єктивні показання можна отримати від сторонніх свідків, не пов'язаних із загиблим. Вони можуть надати свідчення про взаємовідносини загиблого із членами родини та іншими особами, про їх поведінку безпосередньо перед смертю і після неї, про місце і час останньої зустрічі із загиблим, про факти незвичайного характеру (чи не було чути крику, шуму, боротьби тощо).

Під час допиту також з'ясовується, хто міг бути зацікавлений у вбивстві, хто мав фізичну можливість вчинити його і здійснити дії, що входять в інсценування. Якщо близькими висувається версія про самогубство або смерть від нещасного випадку, необхідно з'ясувати, хто цю версію висував першим, чи були у загиблого мотиви до самогубства.

Допит свідків та обвинувачених пов'язані із з'ясуванням тих чи інших питань роботи залізничного транспорту та техніки безпеки. Готуючись до даної слідчої дії, слідчий ще раз проглядає матеріали кримінальної справи і складає план допиту, вивчає спеціальну літературу, знайомиться зі специфічною термінологією. В підготовці допиту може надати допомогу спеціаліст - працівник транспорту, який не має відношення до події. Вся ця підготовча робота сприяє встановленню психологічного контакту з особою, яку допитують.

Слід також звертати увагу і на засоби фіксації результатів допиту. Так основними засобами фіксації допиту є протоколювання, додатковими засобами служать: складання схем, які пояснюють свідчення особи, яку допитують, відеозапис, аудіозапис, фотозйомка та кінозйомка. Використання цих засобів, підчас допитів свідків, потерпілих, підозрюваних та обвинувачених дозволяє не тільки фіксувати показання, але й створювати певний психологічний клімат, коли особа, яку допитують, замислюється над тим, як себе поводити, які показання давати, тощо. Однак, тактичні прийоми застосування технічних засобів повинні відповідати кримінально процесуальному закону, моральним та етичним нормам.

Так, використання вище перелічених тактичних прийомів, дають можливість слідчому більш швидше та ефективніше розслідувати злочини. В свою чергу це призводить до швидкого встановлення та затримання злочинців, які вчинили злочин.

Підводячи підсумок можемо зазначити, що при проведенні допиту слід враховувати специфіку залізничного транспорту. Така дія потребує від слідчого високої професійної підготовки, знань не лише з галузі права, але й психології, нормативної бази техніки безпеки на об'єктах залізниці, особливості роботи транспортних засобів залізниці, а також життєвого та професійного досвіду. Така робота є складною та багатоплановою, напружена та потребуюча уваги, знання закону і творчого його застосування.

Слідчому, щоб тактично грамотно вести розслідування, необхідно досконало знати тактику дій злочинців та володіти високим арсеналом достатніх засобів виявлення та нейтралізації тактичних пасток злочинців.



Схожі статті




Розслідування навмисних вбивств - Комаринська Ю. Б. - 3.2. Допит свідків, підозрюваних та обвинувачених

Предыдущая | Следующая