Розслідування навмисних вбивств - Комаринська Ю. Б. - 1.2. Способи приховування злочину

Дослідження проблеми способу приховування, маскування злочинів внесло в криміналістичну літературу значну кількість його визначень, найбільшу зацікавленість серед яких викликає тлумачення Мудьюгина Г. Н., який визначив приховування як комплекс дій злочинця з метою ухилення від відповідальності за вчинене. Такі дії можуть бути направленні на приховування самої події, його злочинного характеру, участі в ньому злочинця. Більш широке визначення належить Овечкину В. А., який способом приховування назвав "сукупність дій та бездіяльності всіх осіб, які приховують злочин або сприяють цьому в момент його вчинення та після його закінчення".

Приховування злочинів протидіє швидкому та повному розкриттю злочинів, виявленню винних та забезпеченню вірного застосування норм закону. Для криміналістики діяльність з приховування злочину - це об'єкт пізнання, що розглядається з точки зору закономірностей виникнення, збирання, вивчення, оцінки та використання доказів, виявлення яких необхідне для судового дослідження та попередження злочинів.

Під приховуванням злочину розуміють дії, які ускладнюють встановлення не лише самої події злочину, але і його окремих обставин.

Спосіб приховування злочину як криміналістична категорія - це інтегральне поняття, в більшості випадків те, що являє собою комплекс різноманітних прийомів, що виконуються злочинцем та іншими особами.

Предметом приховування є будь-які фактичні дані, на основі яких орган дізнання, слідчий та суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість особи, яка скоїла це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тобто докази, включаючи в цей предмет і допоміжні факти, слугують засобом встановлення обставин, що складають предмет доказування по справі.

Приховування злочинів зазначав, що приховування в широкому розумінні являє собою поведінку, що забезпечує таємність будь чого. Воно може стосуватися стану якого-небудь об'єкта, наприклад, людини, речі, перешкоджаючи розповсюдженню інформації про цей об'єкт; може виражатися в діях, що направлені на зміну стану об'єкта або інформації про нього. Нарешті, воно висловлює властивість характеру - скритність суб'єкту.

В ряді випадків, в тому числі в зв'язку із вчиненням злочину, приховування пов'язано із спотворенням дійсності, створенням видимості.

Помічено, що приховування передбачає наявність реальних відносин між людьми, між людиною та світом речей, що його оточує, процесів та явищ. Цьому відношенню притаманна певна структура, елементами якої є: суб'єкт приховування, мотивація та цільова установка, предмет приховування, діяльність, що направлена на досягнення мети приховування, результат цієї діяльності, його прийняття людьми, оцінка фактів приховування. Видимість як результат приховування достатньо об'єктивна, що створює умови для викриття приховування та встановлення істини.

Маскування як спосіб приховування вбивства використовується злочинцем лише в тому випадку, коли він знає або передбачає, що йому доведеться пояснювати, чому та як загинула вбита ним людина. Надавати такі пояснення доводиться вбивцям, пов'язаним з потерпілими. В більшості випадків у осіб, раніше не знайомими один з одним або не перебуваючи в близьких відносинах такої необхідності в приховуванні не виникає, так як, під час вчинення вбивства, злочинець в таких випадках розраховує, що підозра взагалі не впаде на нього та йому не потрібно буде пояснювати чому і як наступила смерть.

Основним, вихідним фактором, що визначає вибір вбивцею такого складного способу приховування, як інсценування, слугує наявність зв'язку між ним та потерпілим; безпосереднім же наслідком такого зв'язку є необхідність для злочинця пояснити, як і чому загинув близький або знайома йому людина. Іноді близькі люди вдаються до більш простого способу приховування вбивства - заявляючи про зникнення жертви.

В аспекті правоохоронної діяльності приховування необхідно розглядати як соціально небезпечне явище. Воно може виявлятись в актах злочинної поведінки, забезпечувати вчинення злочинів, перешкоджати правосуддю.

Спосіб приховування злочину - це причинно пов'язана із здійсненням підготовки та виконання діяння система навмисних дій злочинця (та інших осіб), що направлені на перешкоджання розкриття, розслідування та попередження злочинів. Запропоноване визначення способу приховування, найбільш прийнятно для криміналістики, так як відображає рівень сучасних знань про предмет цієї науки та потреби слідчої практики.

Вчені криміналісти в своїх наукових працях зробили класифікацію та розділ на групи способи приховування злочинів:

1. За ступенем загальності використання способи приховування можна розділити на загальні для злочинів всіх видів та специфічні для різних видів злочинів.

2. За ступенем складності структури способи приховування бувають одноелементні, багатоелементні, комплексні, складні, тобто ті, що складаються з сукупності двох та більше прийомів приховування.

3. За ступенем розповсюдженості (частоті зустрічаємості): найбільш розповсюджені, розповсюджені та менш розповсюджені.

4. По відношенню до способу вчинення злочину: а) ті, що є елементом способу вчинення; б) ті, що не входять в спосіб вчинення (самостійні); в) змішані.

5. За часом застосування: а) ті, що застосовуються до вчинення злочину; б) під час вчинення злочину; в) після безпосереднього вчинення; г) змішані.

6. За ступенем очевидності самого факту приховування: явні, приховані, змішані.

7. За тривалістю приховування: а) розраховані на постійне приховування від розслідування важливих для справи обставин, відомостей; б) тимчасові - розраховані на отримання злочинцем деякого виграшу в часі.

8. За суб'єктом дій способи приховування бувають ті, що застосовуються злочинцем; ті, що застосовуються потерпілим; ті, що застосовуються свідками та іншими особами; змішані.

9. За формою поведінки суб'єкта: активні, пасивні та змішані.

10. За ступенем стійкості.

11. За предметом приховування: а) направлені на приховування самої події злочину; б) направлені на приховування факту вчинення злочину визначеною особою; в) направлені на приховування окремих обставин - слідів злочину; г) направлені на приховування місця перебування, обвинуваченого, потерпілого, свідка; д) змішані способи - направлені на досягнення декількох зі вказаних вище цілей.

12. За характером прихованих слідів - віддзеркалень злочину.

13. По інформаційному аспекту: ті, що перешкоджають отриманню істинної інформації; ті, що забезпечують отримання неправдивої інформації; змішані.

В криміналістичній літературі існують і інші погляди на класифікацію способів приховування злочину, підставою для якої є її змістовний аспект. Така класифікація передбачає:

1) утаювання інформації та/або її носіїв;

2) знищення інформації та/або її носіїв;

3) маскування інформації та/або її носіїв;

4) фальсифікації інформації та/або її носіїв;

5) змішані способи - ті, що поєднують в собі різні способи або їх елементи.

Так, утаювання може здійснюватися в пасивній та активній формах. Пасивна передбачає замовчування, недонесення, відмова від дачі показань, невиконання дій, що вимагають. Активна форма передбачає приховування предмета посягання, речових доказів, ухилення від явки до органів розслідування. Знищення включає як знищення слідів, так і носіїв доказової інформації. Маскування переслідують мету зміни уявлення про спосіб вчинення злочину та об'єктів (суб'єктів), що з ним пов'язані. Фальсифікація, на відміну від маскування, - це створення неправдивої інформації або її носіїв. Вона може мати місце при неправдивому алібі, свідомо неправдивих показах, неправдивому доносі і т. ін.

Змішані способи приховування злочину - це різні інсценування, спрямовані на приховання події злочину, його слідів, особистості злочинця, окремих обставин шляхом створення штучної картини події. До її змісту входить: знищення слідів або залишення нових, створення фальшивої обстановки або видимості одного стану замість іншого, неправильних уявлень про його деталі.

Приховуючи вбивство на об'єктах залізничного транспорту злочинець намагається замаскувати його під іншу подію (нещасні випадки, самогубства), яка допоможе йому уникнути законного покарання.

Приховати вбивство в ряді випадків дозволяє використання розчленування трупа та переміщення його частин в інші місця. При цьому необхідно враховувати два види розчленування: 1) дефензивне (оборонне), коли метою злочину є його приховання та створення складностей при встановленні особи жертви; 2) оффензивне (наступаюче), коли розчленування є визначеною частиною нападу на жертву та фактично продовженням її вбивства (при цьому ушкодження наносяться хаотично та безцільно).

При виявленні трупу людина на об'єктах залізниці, черговий відділку залізниці повинен негайно повідомити про це відділ внутрішніх справ на залізничному транспорті. Усі події, що призвели до смертельних наслідків (убивства, нещасні випадки, самогубство) розслідуються в тісній взаємодії з лінійними органами Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті. В своїй діяльності лінійні управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, під час розслідування злочинів, керуються тими ж самими нормативними актами, що і територіальні підрозділи, тому окремо зупинятися на цьому питанні не доцільно.

Умисне вбивство, згідно із статтею 115 Кримінального Кодексу України, може бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або не з прямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. Тобто вони можуть відбуватись при раптово виниклому намірі і з заздалегідь обміркованим наміром. І в тому і іншому випадку, але частіше в останньому, винна особа може починати дії з приховання злочину.

Способи приховування злочинів переслідують різні цілі, а саме:

- приховати саму подію злочину;

- приховати її злочинний характер;

- приховати участь і зацікавленість у ньому злочинця.

Злочинці застосовують різноманітні способи приховування: знищення слідів на місці події, розчленування трупу та переміщення його частин в різні недоступні місця, фальсифікація доказів, інсценування нещасного випадку і т. п. Зокрема, при інсценуванні самогубства злочинці намагаються створити обстановку самоповішання або застосування самим постраждалим вогнепальних або інших ушкоджень, навмисно фабрикують сліди або знищують сліди злочину.

Не одне покоління науковців давали визначити поняття інсценування, його структури та складу. Інсценування розглядали як "симуляцію злочину", пізніше, враховуючи психічне ставлення злочинця до даного виду дій було введено в криміналістичну термінологію поняття інсценування. Але всі науковці спільні у розумінні інсценування, як спотворення природної обстановки події, створення неправдивого образу, з метою введення в оману органів слідства та дізнання.

В криміналістичній літературі не раз робилися спроби класифікації інсценування. Найбільш повна була надана Р. С. Белкиним. Ця класифікація складалась зі значного числа підстав, що зумовлюють окремі параметри інсценування. Приведемо деякі з них:

1) за цілями - приховування злочину, приховування некримінальної події;

2) за об'єктом інсценування - інсценування злочину, інсценування не кримінальної події, інсценування окремих деталей вчиненого злочину або окремих елементів його складу, інсценування;

3) за часом - здійснена під час злочину, що здійснюється після злочину;

4) за суб'єктом - та, що здійснюється злочинцем, та, що здійснюється іншими особами;

5) за місцем - та, що здійснюється на місці злочину, в іншому місці;

6) за способом легалізації - та, що розрахована на виявлення за повідомленнями виконавця або пов'язаних з ним осіб, розрахована на виявлення сторонніми особами;

7) за тривалістю дії - розрахована на те, що справжня подія не буде виявлена взагалі, розрахована на отримання виграшу у часі;

8) за змістом - інсценування матеріальних слідів події в поєднанні з відповідною поведінкою та повідомленням неправдивих відомостей.

Отже, під інсценуванням в криміналістиці розуміють створення злочинцем ряду штучних доказів, що в своїй сукупності створюють обстановку, яка є характерною для певної події. Ії мета - підтвердити неправдиву версію злочинця, нейтрально для нього пояснюючу причину, характер та обставини події, що розслідується.

Що стосується справ про навмисне вбивство злочинці в залежності від обставин, інсценують обстановку:

А) самогубства;

Б) нещасного випадку;

В) вбивства, вчиненого іншою особою;

Г) ненасильницької смерті;

Д) при незаперечній причетності до вбивства - вчинення його в стані необхідної оборони або з необережності.

В практиці розслідування вбивств на залізничному транспорті, як правило, зустрічаються вбивства, що вчинюються в умовах неочевидності та підозрювані з'ясовуються значно пізніше, ніж при інших видах вбивств.

Виявивши труп з тілесними ушкодженнями в залізничному рухомому складі, на залізничному полотні або поблизу нього частіше всього виникає сумнів у тому, що смерть викликана саме вбивством, на це вказує і характер, і локалізація, а інколи і кількість ушкоджень, навколишня обстановка.

Існують випадки, коли встановити, чим була викликана смерть людини - вбивством, самогубством або нещасним випадком, здається складним завданням.

Обираючи спосіб вбивства, суб'єкт злочину в більшості випадків намагається не лише досягти злочинного результату, але і приховати злочин.

Враховуючи специфіку залізничного транспорту, те що місце виявлення трупа та місце вчинення злочину частіше не співпадають та можуть знаходитись на значній відстані один від одного, розслідування кримінальної справи ускладнюється.

Наприклад, злочинець вчинив убивство у вагоні потягу, що рухався та скинув труп на полотно залізної дороги, а коли труп було виявлено та почалось слідство, то цей потяг міг вже пройти десятки та сотні кілометрів від місця виявлення трупа. Така ж ситуація може виникати і при вбивствах, коли жертву виштовхують з потягу.

Якщо труп людини не скинули з потягу, а залишили у вагоні, де було вчинене вбивство, то таке "рухливе місце події" також може ускладнити слідство, особливо якщо особа загиблого невідома, або ж коли труп був прихований злочинцями серед вантажу, який знаходився у вагоні. До цього слід додати, що місцезнаходження трупа або його частин не завжди значить, що вбивство вчинене в цьому потягу. Злочинці могли вчинити вбивство в іншому місці, а труп або його частини покласти у вагон потягу, що відходив від залізничної станції.

Труднощі виникають і в тих випадках, коли не вдається встановити особу загиблого, а ушкодження на трупі могли бути нанесені як сторонньою людиною так і самим загиблим.

Непростими є випадки коли необхідно встановити, що сталося, коли обстановка на місці події навмисно змінена злочинцем. Створена ним на місце злочину обстановка повинна відповідати з картиною події, що начебто відбулась, яку він описує в своїх показах, наприклад, з картиною самогубства, нещасного випадку. У таких випадках говорять про маскування, приховування злочинів.

Зіштовхуючись на місці події з незрозумілою обстановкою, коли, враховуючи перше враження, смерть загиблого могла наступити, наприклад, від нещасного випадку, але можливо, сталася при інших обставинах, слідчий повинен завжди мати на увазі, що загиблий міг бути вбитим. В подібних ситуаціях обстановка на місці події, місце розташування та поза трупа, а також характер ушкоджень на ньому могли або випадково бути подібними тим, що спостерігаються при нещасному випадку, або навмисно створеними (замаскованими) з метою ввести слідчого в оману.

Приховування злочинів на залізничному транспорті зустрічається частіше ніж інсценування наїзду автомобілю чи іншого транспорту, та частіше це інсценування нещасного випадку або самогубства.

Розповсюдженість інсценувань залізничної травми пояснюється по-перше тим, що, рухаючись по рейкам, на яких знаходиться потерпілий або його труп, поїзд неминуче повинен на нього наїхати, якщо лише машиніст вчасно не зупинить потяг. Зробити це зазвичай не вдається, по-перше тому що злочинці кладуть жертву (або труп) на рейки в темну годину доби та помітити тіло, що лежить на шляху руху потягу неможливо, а по-друге, тормозний шлях потягу не дозволяє попередити наїзд. Слід додати, що згідно наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження інструкції про порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру на залізничному транспорті України" від 26.03.2007 № 117 швидкісні потяги, що прямують зі швидкістю 140 км/год, під час наїзду на людину або при виявленні потерпілої людини, зупиняти потяг заборонено.

Зустрічаються випадки коли на шляху руху потягу кладуть не лише вбиту людину, але й живих осіб. Але в таких випадках попередньо людини приводять в безпорадний стан, тобто стиснувши горло руками, наносять удари тяжкими предметами по голові, або безпосередньо кидають жертву під колеса потягу, що рухається.

Також відомі випадки коли труп вбитого залишають білля залізничних шляхів, це відбувається в тих випадках, коли тілесні ушкодження, завдані жертві при вбивстві, на думку злочинця, можуть прийняти за транспортну травму або складається враження, що труп викинули з потягу, який проходив повз.

Класифікувати найбільш типові способи приховування злочинів, вчинених на залізничному транспорті необхідно спираючись на прийняті в криміналістиці класифікації способів приховування.

Дії, що направлені на приховування злочинів по справам про вбивства на залізничному транспорті, можливо розділити на декілька груп:

1. Дії, що направленні на приховування злочину та трупу. Це можуть бути дії з переміщення трупу з місця безпосереднього вбивства, його спотворення, розчленування або повне знищення. Як приклад можна навести таку ситуацію коли жертву згвалтували працівники залізничного транспорту, а потім з метою приховування злочину вбили її, труп розчленували, голову та кінцівки спалили, а тулуб викинули з вагону.

2. Приховування матеріальних об'єктів, так знаряддя злочину, одягу або інші особисті речі потерпілого або злочинця, різноманітні сліди матеріального характеру, виникнення яких пов'язано з діями злочинця на місці вчинення злочину.

3. Приховування, пов'язані зі створенням такої матеріальної обстановки, яка буде невірно розцінена органами слідства та дізнання. Це можуть бути інсценування природної смерті, самогубства, нещасних випадків.

Як свідчить практика, способами приховування вбивств, що вчинюються на залізничному транспорті, що відносяться до даної групи, є інсценування самогубств або нещасних випадків, пов'язаних із залізничними травмами в результаті рухомого складу або падіння потерпілих з вагону під час руху потягу.

В таких випадках злочинці одночасно вчиняють і вбивства, і їх приховування шляхом маскування істинної події.

4. Дії, що направлені на приховування фактичних даних про вбивство. Це можуть бути дії з придбання та демонстрування майбутнім свідкам злочину чужих або підроблених документів, що засвідчують особу (наприклад, проїзного квитка в тому напрямку, куди злочинець не збирається їхати); підготовка неправдивого алібі; вчинення інших дій, що направлять слідство по невірному шляху.

5. Серед самостійних дій з приховування необхідно також виділяти вербальні, які виявляються у створенні ідеальних слідів та словесних висловах. До них належать неправдиві покази свідків, підозрюваних, обвинувачених та інших осіб.

Таким чином, серед дій з приховування виділяються матеріальні (пов'язані з фізичним впливом на матеріальні об'єкти) та вербальні (словесні).

Лише враховуючи всі особливості способів приховування злочинів, що вчинюються на залізничному транспорті, і таких злочинів, розкриттю яких перешкоджають злочинці інсценуванням залізничної травми, можливе швидке, а головне об'єктивне розслідування кримінальних справ про навмисні вбивства.



Схожі статті




Розслідування навмисних вбивств - Комаринська Ю. Б. - 1.2. Способи приховування злочину

Предыдущая | Следующая