Логіка - Карамишева Н. В. - Класифікація методів аргументації

Усі методи аргументації поділяються на такі види: залежно від сфери впливу на аудиторію - універсальні (поширюються на всі аудиторії) й контекстуальні (ефективні лише в певній аудиторії); залежно від мети учасників суперечки, - логічні, риторичні, психологічні (позалогічні).

Логічні методи аргументації:

- за формою побудови: дедуктивні, індуктивні, за аналогією;

- за типом побудови аргументації та виведення тези з аргументів: аподиктичне (строге виведення тези з наданих аргументів), імовірнісне (нестроге виведення тези з аргументів);

- за способом побудови - антиномічні ("за" і "проти", наведення аргументів і контраргументів);

- за способом спростування (критика тези, критика аргументів, критика демонстрації).

Риторичні методи аргументації. "На відміну від логіки, риторика наголошує на словах, які повинні виражатися і зафарбовуватися відчуттями" (Зенон Кітійський). До них належать: красномовство оратора, що виступає з промовою, використання метафор, життєвих прикладів, ілюстрацій, дотепність, гумор (як елемент міркування); апелювання до здорового глузду, прийнятих у суспільстві традицій та ін.

Психологічні методи аргументації - це засоби, покликані створити певний емоційний стан, вплинути на відчуття учасників дискурсу, сферу їхніх вірувань, щоб змусити погодитися з поглядом того, хто використовує психологічні методи аргументації. До психологічних методів аргументації належать "аргумент до людини", "аргумент до публіки", "аргумент до авторитету", "аргумент до марнославства", "аргумент до жалю", "аргумент до сили", "залякування" тощо.

Риторичні й психологічні методи аргументації повинні створити емоційний стан в аудиторії, суб'єктивну впевненість у доцільності чи недоцільності висунутих доводів, навіяти певні погляди, думки всім іншим учасникам дискурсу. Риторичні та психологічні методи аргументації для деяких учасників можуть бути переконливішими, ніж логічні. На це звернув увагу французький філософ Д. Дідро. На його думку, "всі хитрощі метафізики не варті одного аргументу ad hominem. Щоб переконати, інколи достатньо спровокувати відчуття - фізичне чи моральне. За допомогою палиці одному піроністові було доведено, що він помиляється, "заперечуючи існування палиці".

Визначимо особливості аргументів, які використовують у дискурсі. Латинські назви певних аргументів засвідчують, що змінюються предмети (теми) обговорення, проблеми, котрі дебатуються, суб'єкти (учасники суперечок), а визначені ще в епоху античності методи аргументації дотепер активно використовують.

"Аргумент, заснований на фактах" (argumentum ad rem) - істинний аргумент, відповідно, суперечність фактам не дає доведення {contra factum non datur argumentum). Оскільки факти є найважливішим доказовим і переконливим аргументом, то деякі учасники дискурсу навмисно здійснюють суб'єктивну гру з фактами: підтасовують їх, односторонньо добирають, замовчують певні факти, тенденційно висвітлюють їх. Мета такої гри - не дати скласти об'єктивної картини про предмет обговорення.

"Аргумент до авторитету" (argumentum ad verecundiam; argumentum ipse dixit - сам сказав) - спосіб обгрунтування істинності або хибності висловлювання (тези чи антитези) внаслідок посилання на авторитет. Залежно від контексту авторитетом може бути: загальноприйнята думка; релігійні догми; висловлювання з певних питань відомих діячів політики, науки, філософії, мистецтва тощо, які вважаються істинними й актуальними. Посилаючись на авторитет, використовують такі вислови: "Як написано в Біблії...", "Як відзначав філософ Н.", "Я лише повторюю думку великого вченого Р."; "Як висловлювався мій учитель, якого я дуже поважаю..." "Аргумент до авторитету" не може замінити теоретичне обгрунтування певної тези через посилання на об'єктивні аргументи - наукові закони, наукові факти.

"Аргумент до жалю" (argumentum ad misericordiam) - позалогічний (психологічний) засіб, який використовують окремі особистості в дискурсі (міркуваннях, суперечках) з метою викликати співчуття в інших учасників, щоб схилити їх на свій бік (наприклад, студент, звертаючись до викладача, каже: "Не ставте мені "задовільно", бо я не буду отримувати стипендію").

"Аргумент до здорового глузду" (argumentum ad Judicium) - спосіб обгрунтування певного твердження внаслідок звертання до здорового глузду: ("Те, що він каже, суперечить здоровому глузду", "Ваше твердження суперечить здоровому глузду, отже, його не можна сприйняти").

"Аргумент до більшості" (argumentum ad numerum) - засіб обгрунтування істинності висловлювання, посилаючись на те, що більшість людей так вважають, так думають: "Більшість завжди права", "Більшість людей підтримують мене, отже, те, що я кажу, - істинне").

"Аргумент до людини" (argumentum ad hominen) - поза-логічний метод, коли замість обгрунтування істинності чи хибності тези за допомогою істинних аргументів апелюють до людини, посилаючись на її інтелектуальні, моральні, естетичні й інші якості: "Мій підсудний не міг скоїти цей злочин, оскільки він - людина добропорядна").

"Аргумент до марнославства" - позалогічний засіб, сутність якого полягає в тому, що один учасник дискурсу вихваляє іншого (інших), щоб змусити погодитися з його твердженням (тезою чи антитезою).

"Аргумент до незнання" (argumentum ad ignorantia) - спосіб обгрунтування висловлювання на істинність або виправдання певних дій суб'єкта х: "Я не знав, що цього робити не можна".

"Аргумент до неосвіченості" (ignorantia поп est argumentum ) - метод обгрунтування висловлювання на істинність або виправдання певних дій суб'єкта х: "Ми університети не закінчували", "Що з них взяти, вони неосвічені".

"Аргумент до публіки (до аудиторії)" (argumentum ad populum) - психологічний засіб переконання в дискурсі з метою впливу на відчуття слухачів, щоб викликати певний емоційний стан і вважати його підтвердженням істинності того, що стверджує один із учасників дискурсу.

"Аргумент до скромності" {argumentum ad verecundiam) - посилання на морально-психологічні якості людини, щоб особа х не дуже активно відстоювала свій погляд: "Скромнішим треба бути", "Поводьте себе скромніше".

"Аргумент до сили" (argumentum ad baculinum, дослівно - аргумент за допомогою палиці) - позалогічний спосіб тиску на опонентів у дискурсі; залякування про використання фізичної сили, якщо інші учасники дискурсу не погодяться з поглядом того промовця, який використовує "аргумент до сили".

"Все заперечувати" - поширений метод у дискурсі. Його мета - не погоджуватися з думкою інших учасників дискурсу, навіть якщо вона істинна.

"Це брехня" - засіб одного з учасників дискурсу. На всі аргументи, наведені іншими з приводу нечесності або інших негативних характеристик особи Л., він відповідає: "Це брехня".

"Не сперечатися" - маневр, який застосовують певні учасники дискурсу з метою промовчати й уникнути обвинувачення на свою адресу: "Ніколи не супереч. Стій на своєму - і баста!" (Б. Шоу).

"Образа". Поширений метод для принижування когось з учасників дискурсу, щоб "ображений" не використовував логічних доводів, а змовчав або виправдовувався: "Ти такий дурень, світ не бачив такого", "Мій супротивник - брехун, вірити йому не можна".

"Огульна критика". її використовують певні учасники дискурсу з метою дискредитації інших учасників - деструктивно критикувати все, що промовив інший, і навмисно не бачити позитивного в промові.

"Подвійна мораль" - маневр, який активно використовують у сучасних дискурсах - за одні й ті самі дії критикувати інших (протилежну команду) і не критикувати себе, а лише виправдовувати.

"Свавільний аргумент" - суб'єкт х наводить будь-які аргументи відповідно до його установ, логічно не зв'язаних із тезою, темою обговорювання.

Окрім згаданих аргументів, у дискурсі застосовують:

- засоби пов'язані з використанням інтонації голосу, зокрема підвищення чи пониження тону мовлення; надання голосу "металевого", чи навпаки, "оксамитового" тону ("довід слабкий, підвищити голос"), використанням міміки або жестів;

- засоби, що засвідчують відсутність певної культури ведення дискурсу: підняти галас, перебивати, перекрикувати інших, підняти на сміх, свистіти тощо.

У конкретному дискурсі, крім названих загальних методів аргументації, використовують специфічні методи аргументації, наприклад, у судових дебатах, політичній і парламентській полеміці, наукових дискусіях та ін.

Схожі статті




Логіка - Карамишева Н. В. - Класифікація методів аргументації

Предыдущая | Следующая