Бюджетна система - Чала Н. Д. - 6.4. Видатки бюджету на соціальний захист населення та соціальну сферу

Система соціального захисту складається з трьох елементів, кожен з яких має різне коло суб'єктів, джерела фінансування, умови та мету забезпечення. Система соціального захисту включає такі форми:

- соціальне страхування за рахунок обов'язкових страхових і добровільних внесків;

- державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

- соціальну допомогу та соціальну підтримку непрацездатних громадян.

На сьогодні нараховується понад 20 різних видів допомог і пільг, а падання їх закріплено десятками законів. Система є складною, окремі соціальні програми не мають стабільного фінансування або за їх затвердження не передбачалися цільові джерела фінансування. Видатки зведеного бюджету України на соціальний захист і соціальне забезпечення з 2002 по 2005 р. зросли з 12,6 млрд до майже 40 млрд грн. Технічні можливості подальшого збільшення соціальних трансфертів були вичерпані вже у 2002 p., коли їх частка досягла 17,2 % ВВП і 42,2 % державних видатків. У 2003-2004 pp. було наявне певне випередження темпів зростання ВВП над зростанням видатків на освіту і охорону здоров'я. Основні принципи системи соціального захисту населення закладені в Конституції України ст. 46-53. Соціальний захист забезпечується соціальною допомогою і соціальним страхуванням.

Соціальний захист - це система відносин між державою, господарськими структурами з одного боку та з громадянами з іншого, у процесі яких за рахунок частили ВВП утворюються і використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян. Видатки бюджету на соціальний захист населення - це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).

Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:

1) за джерелами фінансування:

- за рахунок коштів державного бюджету;

- за рахунок коштів місцевого бюджету;

2) за ініціатором:

- витрати на реалізацію загальнодержавних програм;

- витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);

3) за метою використання:

- видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю;

- виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);

- компенсація втраченого здоров'я або майна;

- витрати, пов'язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);

- витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;

4) за формами:

- грошові;

- безготівкові;

- натуральні.

Усі форми соціальної допомоги визначаються законами України або рішеннями місцевих органів влади.

Система соціального захисту населення включає такі форми:

- соціальне страхування за рахунок страхових внесків до фондів соціального страхування (державні або недержавні);

- державне забезпечення та надання соціальних послуг окремим категоріям громадян за рахунок державного бюджету;

- соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Соціальне страхування здійснюється на таких загальних засадах:

1) обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

2) забезпечення осіб, що працюють самостійно, тільки тими видами захисту, у фінансуванні яких вони беруть участь;

3) надання можливості додаткового добровільного страхування у системі загальнообов'язкового соціального страхування з метою одержання додаткового матеріального забезпечення;

4) рівноправність усіх застрахованих осіб стосовно зобов'язань з фінансування витрат і отримуваних у результаті цього прав та гарантій;

5) державна гарантованість виплат щодо загальнообов'язкового соціального страхування.

Згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" громадяни після досягнення пенсійного віку мають право отримувати пенсію. Крім того, є категорія громадян, яка має право отримувати пенсію раніше, ніж після досягнення пенсійного віку (військові, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, особи зайняті на шкідливих виробництвах та ін.). Пільги і допомога громадянам, які мають особливі заслуги перед державою, призначаються на основі чинного законодавства окремо за кожною категорією (закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні").

Ветеранам можуть надаватися такі пільги:

- безплатний проїзд усіма видами міського і приміського пасажирського транспорту;

- звільнення від плати за землю;

- першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах.

Державне забезпечення - це форма соціального захисту, яка полягає у наданні соціальних виплат та інших соціальних послуг окремим громадянам за рахунок державного бюджету. Всі такі виплати, послуги та суб'єкти визначаються окремим законодавством. Кошти державного бюджету за цією формою соціального захисту спрямовуються:

- на пенсійне забезпечення і надання соціальних послуг військовослужбовцям та особам, що проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України;

- виплату та підвищення пенсій, надання пільг учасникам воєнних дій;

- виплату та підвищення пенсій, надання пільг громадянам, потерпілим від техногенно-екологічних і природних катастроф;

- виплати реабілітованим громадянам.

Соціальна допомога - це встановлені законодавством види матеріального забезпечення, які надаються громадянам за певних обставин та у визначених розмірах за рахунок державного бюджету. Майнове становище одержувача не враховується.

Соціальна допомога надається:

- при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- на дітей одиноким матерям;

- батькам, зайнятим доглядом за дитиною-інвалідом;

- на дітей військовослужбовців строкової служби;

- на дітей багатодітним сім'ям;

- інвалідам і громадянам похилого віку, які з поважних причин не набули права па пенсію та інші допомоги.

За допомогою кошторисного фінансування забезпечується фінансування грошовими коштами установ і організацій невиробничої сфери.

Єдиний кошторис доходів і видатків бюджетних установ - це основний документ, що визначає загальний обсяг цільового надходження і поквартальний розподіл бюджету України. Формування єдиного кошторису доходів і видатків здійснюється на підставі лімітної довідки асигнувань з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам у двотижневий строк після затвердження бюджету. Лімітна довідка має враховувати потреби кожної установи відповідно до її виробничих показників. Єдиний кошторис доходів і видатків складається всіма установами та затверджується керівниками вищестоящої організації. Одночасно з кошторисами на затвердження подається штатний розпис.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається з трьох розділів:

1) бюджетних асигнувань;

2) інших коштів;

3) видатків за рахунок спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Кожен з цих розділів ділиться на дохідну і видаткову частини. До першої належать планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших дохідних джерел. Формування дохідної частини здійснюється на підставі індивідуальних розрахунків, а також платежів і відрахувань до бюджету. Видаткова частина - загальна сума витрат з розподілом за категоріями видатків економічної класифікації, а також встановлення витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань і за рахунок позабюджетних надходжень.

У бюджетному фінансуванні крім єдиного кошторису доходів і видатків застосовуються такі кошториси:

- загальні кошториси, які складаються за однотипними малими установами (клубами, бібліотеками та ін.) з невеликим обсягом фінансування, а також за однотипними великими установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано;

- зведені кошториси - це об'єднані індивідуальні кошториси однотипних установ.

Кошториси складаються на основі виробничої програми підрозділу відповідної нормативної бази, а також цін і тарифів на ресурси. Структурно він може будуватися за статтями й елементами витрат.

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціокультурних і побутових послуг. Як правило, до соціально-культурної сфери належать заклади освіти, підготовки кадрів, охорони здоров'я, науки і культури. У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів, які становлять понад ЗО % ВВП. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження кошти за наданні послуги та виконані роботи.

Планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, відбувається на основі економічних нормативів і фінансових норм. Нормативи встановлюються Кабінетом Міністрів України, як правило, на одного учня, одного жителя, одну установу тощо. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або додаткових джерел, знайдених місцевими радами.

Для поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розроблення фінансових норм за категоріями видатків.

Фінансова норма - це науково обгрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ у розрахунку на відповідну одиницю.

Розрахунок фінансових норм для бюджетних установ є таким:

1) розрахунок індивідуальних норм за категоріями видатків бюджетних установ;

2) на основі індивідуальних норм - розроблення укрупнених норм;

3) на основі укрупнених норм - розроблення зведених норм.

Фінансові норми уточнюються і переглядаються один раз на 5 років. Індивідуальні норми використовуються під час планування на рівні бюджетних установ, укрупнені - на рівні міністерств і відомств, зведені - держави чи області.

Бюджетна установа складає кошторис доходів і витрат, який є основним плановим документом, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис - це фінансовий документ, у якому в плановому порядку визначаються обсяги коштів на фінансування певних об'єктів, програм і заходів з визначенням їх цільового призначення та розподілом за окремими періодами фінансування. Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

Кошторис має:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року, називається планом асигнувань.

Асигнування - це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов'язань і витрачання бюджетних коштів

На конкретну мету в процесі виконання бюджету. План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з ним. Установи мають право брати зобов'язання і витрачати бюджетні кошти на цілі та в установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань межах. Керівники установ, яким надано право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними коштами відповідно до асигнувань, установлених у кошторисах і планах асигнувань, називаються розпорядниками коштів бюджету.

Бюджетні установи можуть отримувати позабюджетні кошти - кошти понад асигнування, що виділяються їм з державного або місцевого бюджетів.

Позабюджетні кошти поділяються за принципом походження та використання:

- на спеціальні кошти;

- суми за дорученнями;

- депозитні кошти;

- інші позабюджетні кошти


Схожі статті




Бюджетна система - Чала Н. Д. - 6.4. Видатки бюджету на соціальний захист населення та соціальну сферу

Предыдущая | Следующая