Право - Оуенз К. - 1.3.5. Типи законодавства

Є чотири можливі варіанти застосування законодавства. Очевидними варіантами є прийняття нових законів або зміна чинних. Два інші включають такі способи.

1. Консолідація чинного статутного законодавства, коли воно з певного конкретного питання стає надто громіздким. При цьому чинні положення скасовуються (анулюються) і замінюються положеннями (часто ідентичними) консолідуючого акта.

Приклад консолідації статутного законодавства про профспілки

До 1992 р. діяла ціла низка актів парламенту, які повністю чи частково стосувалися профспілок, наприклад: Закон про секретність і захист власності 1875 p., Закон про профспілки 1913 р., Закон про профспілки (асоціації) 1964 p., Закон про кримінальне право 1977 p., Закон про трудове право 1978 р. (консолідуючий), Закон про зайнятість 1980 p., Закон про зайнятість 1982 p., Закон про профспілки 1984 p., Закон про зайнятість 1988 p., Закон про зайнятість 1990 р. Таким чином, кожен, хто хотів знати законодавство про діяльність профспілок, не міг бути впевненим у тому, що має правильну версію, доки не перегляне цілої низки актів. Тому це законодавство було консолідоване в Закон про профспілки та трудові відносини 1992 р. (консолідуючий).

2. Кодифікація законодавства. Це означає зібрання в одному акті парламенту прецедентного законодавства з того чи іншого питання. Відомим кодифікувальним законом був Закон про продаж товарів 1893 р. (до якого протягом багатьох років додавали нові й нові статті й усі положення якого нині консолідовано в Законі про продаж товарів 1979 р.). Час від часу вносять пропозиції кодифікувати договірне право. З іншого боку, переважна частина кримінального права є кодифікованою.

Перелічені категорії не є замкнутими, і один і той самий закон може виконувати одночасно кілька названих функцій.

1.3.5. Типи законодавства

Є два типи законодавства:

1) акти парламенту (які ще називають "статутами");

2) делеговане законодавство.

Акт парламенту

Свій шлях акт парламенту розпочинає у формі законопроекту. Як правило, законопроект має цілу низку положень (пунктів). Під час парламентського процесу положення можуть додаватися, вилучатися, змінюватися, і по закінченні цього процесу законопроект стає актом (законом).

Кожен акт має коротку назву, наприклад, Закон про трудове право 1978 р. (консолідуючий) та офіційний скорочений запис для посилання. Починаючи з 1963 р. запроваджено практику, за якою офіційне посилання складається з вказівки на календарний рік, коли його було ухвалено, та номера глави (в такий спосіб усі акти просто документуються в хронологічному порядку). Офіційне посилання на Закон про трудове право 1978 р. (консолідуючий) має такий вигляд: "1978, глава 44" ("1978 Chapter 44"). Це означає, що вказаний закон був сорок четвертим актом, ухваленим у 1978 р.

Акт складається зі статей, частин та параграфів. Інколи бувають іще й підпараграфи.

Приклад

Еліс стверджує, що її несправедливо звільнено після невиходу на роботу. Вона зробила це через те, що її роботодавець, пообіцявши їй заплатити за понаднормову роботу, потім платити відмовився. Щоб виграти цю справу, вона повинна спершу довести, що її звільнено в розумінні Закону про захист зайнятості 1978 р. (консолідуючого).

До справи Еліс цілком слушно можна застосувати статтю 55, частину 2, параграф (с) Закону (як правило, це позначається так: "ст. 55(2)(с)"). Стаття 55(2) передбачає:

"2) ... працівника слід вважати звільненим його роботодавцем лише тоді, коли:

А) дію контракту, за яким роботодавцем було взято його на роботу, було припинено роботодавцем, з попередженням чи без нього;

Б) або згідно з контрактом його було взято на роботу на певний термін, цей термін закінчився і не був продовжений тим самим контрактом;

В) або якщо працівник припиняє дію цього контракту з попередженням чи без нього за умови, що він має право припинити його дію без повідомлення з

Причини неправильної поведінки роботодавця".

У певному місці кожного акта, ближче до його кінця, як правило, є розділ "Тлумачення", тобто частина, в якій даються визначення ключових слів та фраз, які вживаються в законі. Наприклад, у Законі про захист зайнятості 1978 р. (консолідуючому) - це стаття 153.

У кінці акта, як правило, вміщують низку додатків, які називаються "schedule". У Законі про захист зайнятості 1978 р. (консолідуючому) їх 17. Стаття 64 Закону передбачає, що для подання позову про несправедливе звільнення необхідно пропрацювати не менше двох років поспіль. Метод розрахунку періоду безперервної праці викладено в дод. 13. В одному з додатків до акта, як правило, міститься перелік актів, дія яких припиняється даним актом. У Законі про захист зайнятості 1978 р. (консолідуючому) це додаток 17.

Можливо, ви помітили, що в тексті закону дещо дискримінаційно застосовується чоловічий рід. Однак є загальне правило тлумачення, згідно з яким чоловічий рід включає в себе і жіночий, таким чином, на Еліс у наведеному вище прикладі також поширюється дія Закону, хоч там і написано "він" та "його".

Делеговане законодавство

Через складність сучасного управління парламент нерідко мусить делегувати деякі зі своїх законотворчих повноважень іншим органам. Таке законодавство називається делегованим. Воно має силу актів парламенту, але, на відміну від актів парламенту, чинність делегованого законодавства може заперечуватися в судах. Це відбувається або на тій підставі, що особа, якій було делеговано повноваження, перевищила певне повноваження, надане їй парламентом, або, як альтернатива, що була порушена процедура введення в дію делегованого законодавства.

Є три типи делегованого законодавства.

1. Інструкції, накази чи правила

Рішення про те, чи надавати акту делегованого законодавства форми інструкції, наказу чи правила (або він може називатися по-іншому) є дещо довільним, оскільки виразної різниці між ними практично немає. Нині делеговане законодавство має переважно форму інструкцій. Нормативний акт кожного з цих трьох видів, хоч як би він називався, створюється як акт делегованого законодавства, ухвалений у межах повноважень, які міститься в акті парламенту.

Дедалі поширенішою стає практика, коли акт парламенту визначає загальний принцип (хоч і не настільки загальний як кодекс у цивільному праві), залишаючи можливість розробляти деталі згодом у формі інструкцій. Процедура, що визначає, як це необхідно робити, окреслюється у відповідному акті. Як правило, це дає можливість державному міністру видавати інструкцію (часто, але не завжди, після консультацій із зацікавленими сторонами). Крім того, інструкції, видані відповідно до акта делегованого законодавства, є дійовим засобом забезпечення механізму приведення у відповідність до сучасного стану грошових сум з урахуванням інфляції без необхідності раз у раз видавати нові акти парламенту.

Приклад

Стаття 75 Закону про захист зайнятості 1978 р. (консолідуючого) встановлює максимальний поріг компенсації за несправедливе звільнення і передбачає, що державний секретар може підвищити цей поріг, видавши відповідний наказ (через акт делегованого законодавства).

2. Підзаконні акти

Більшість підзаконних актів видається місцевими органами влади, хоч певні державні підприємства також уповноважені їх видавати. Право видавати підзаконні акти має бути закріплене законодавчо. Майже в усіх випадках їх повинен схвалити відповідний міністр уряду.

3. Урядовий декрет

Окремі повноваження передаються конституційнім актом або парламентом через закон від імені королеви, яка діє за порадою Таємної ради. На практиці ці повноваження реалізуються Кабінетом (всі члени якого є також членами Таємної ради) або окремими його членами. Коли на підставі цих повноважень видається декрет, він набирає форми акта делегованого законодавства.

Схожі статті




Право - Оуенз К. - 1.3.5. Типи законодавства

Предыдущая | Следующая