Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Кожен читач, який вивчає міжнародне публічне право в системі обов'язкових навчальних дисциплін, передбачених для підготовки кваліфікованих фахівців відповідної сфери, котрі безпосередньо або опосередковано в подальшому будуть причетні до реалізації міжнародного права, повинен усвідомлювати, що вказана система права виступає перш за все правовою основою міжнародних відносин.

Сучасна преса, телебачення та інші засоби інформації щоденно повідомляють нам про реальний стан міжнародно-правових відносин, справжню оцінку яким можуть дати лише особи, що наділені спеціальними знаннями. Незалежно від того, чи йдеться про укладення договору між державами або збройний конфлікт як міжнародного, так і неміжнародного характеру, про захоплення іноземного судна тратами або про звинувачення колишнього керівника держави міжнародним судом, - завжди при цьому стає зрозумілим, що питання стоїть про міжнародне врегулювання цих проблем, оскільки жодна національна правова система не в змозі це вирішити.

Для того, хто детально займається вивченням міжнародного права, швидко стане зрозумілою різниця порівняно з вивченням національної правової системи. У значній частині міжнародного права йдеться не про кодифікований правопорядок, а про вирішення проблемних ситуацій за допомогою норм, котрі містяться у відповідних договорах та звичаях.

Певна неузгодженість при вивченні міжнародного публічного права спостерігається у площині функціонування міжнародного та національного право порядків. Поза всяким сумнівом існує багато інших причин та мотивів щодо вивчення міжнародного публічного права. Для осіб, що вивчають правознавство, стає очевидною зростаюча відкритість держав для міжнародних зв'язків у різних сферах (економіки, культури, освіти, безпеки) і особливо щодо співпраці України з ООН.

Серед багатьох професійних сфер діяльності юристів нині панує великий попит на кваліфікованих юристів-міжнародників. Поряд з класичним професійним полем дипломатів у системі МЗС, така потреба є у всіх міністерствах та відомствах, в адвокатських конторах, чия діяльність спрямована на міжнародні відносини. Сьогодні українські прокурори та судді у кримінальних справах, а також адвокати не можуть ефективно виконувати свою роботу без грунтовного розуміння ст. 6 Європейської конвенції з прав людини - право на справедливе судочинство. Звідси стає зрозумілим, що випускники ВНЗ із міжнародно-правовою освітою мають перед собою широке поле професій.

Запропоноване видання буде цікавим та корисним для студентів юридичних факультетів, факультетів міжнародних відносин, журналістики та вищих військових навчальних закладів, у програму підготовки яких входить вивчення курсу "Міжнародне публічне право".

Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
1.1. Поняття міжнародного права

Термін "міжнародне право" вперше в науковий обіг був уведений І. Бентамом у 1780 р. Майже через півстоліття цей термін замінив застарілу термінологію "lavo of nations" (англ.), або "droid de gens" (франц.), котра бере свій початок у концепції "jus gentium" ("право народів" - лат.) з римського права. Якщо раніше й існувала певна суперечність між термінами "міжнародне право" та "право народів", то тепер це питання не викликає жодних дискусій. Більшість науковців у своїх публікаціях застосовують саме термін "міжнародне право". Ним послуговуються також майже всі владні органи, які у своїй діяльності реалізують це право. Термін "міжнародне право" є широко визнаним у правовій, дипломатичній, зовнішньополітичній практиці держав. Разом з тим залежно від різних чинників у різні часи для позначення цього феномену були запропоновані та застосовувалися десятки інших термінів, зокрема: "jus inter gentes" ("право між націями"), "міждержавне право", "наднаціональне (транснаціональне) право", "світове право" тощо. Утім, за винятком терміна "право народів", що застосовують у німецькій, норвезькій, ісландській, фламандській та деяких інших мовах, у переважній більшості вживається саме термін "міжнародне право" (італ. - "diritto internazionale", франц. - "droit international", англ. - "International lavo", іспан. - "derecho internacional", румунськ. - "drept international", португал. - "direto internationaV, угорськ. - "nemzetkozijog", рос. - "международное право", укр. - "міжнародне право" та ін.).

За своїм змістом міжнародне право виражає існуюче протиріччя між прагненнями міжнародного співтовариства загалом і бажанням окремих держав зміцнити свій суверенітет. Таким чином, головною метою та завданням міжнародного права є урегулювання необхідної взаємозалежності держав без порушення їх незалежності. Саме тому міжнародне право виступає необхідною юридичною гарантією для забезпечення рівноваги між цими двома тенденціями, котрі містять у собі певне протиріччя.

Міжнародне право має особливу юридичну природу та соціальну сутність порівняно з національним. Тому при вивченні цієї галузі на це варто звертати увагу. Так, необхідно зазначити, що нерідко в науковій літературі небезпідставно мають місце критичні висловлювання щодо відсутності примусу у випадках порушення норм міжнародного права. З цього приводу деякі автори ставлять питання: "Чи с міжнародне право саме "правом" з огляду на проблему ефективності застосування його норм?" (Р. Дженнінгс, К. Земанек, Е. Штайн, Д. Дельбрук).

Звичайно міжнародне право є правом. Проте роль економічних, політичних та військових чинників звужують можливість міжнародно-правового регулювання відносин між державами, однак ніщо так чітко не захищає їхні інтереси, як право. А тому при вирішенні особливо важливих та складних спорів держави за допомогою міжнародного права звертаються до арбітражних та судових органів.

Міжнародне право як особлива система права грунтується на принципах взаємності та консенсусу. Ця система зорієнтована для зовнішніх відносин держав і діє не так, як внутрішньодержавна правові система.

Сфера застосування норм міжнародного права дуже широка. Воно охоплює надзвичайно важливі та складні проблеми, які регулюються такими його галузями, як право міжнародних договорів, право безпеки, право зовнішніх зносин, морське право, міжнародне екологічне право, гуманітарне право і, звичайно, міжнародне право праці людини.

Міжнародне право як особлива правова система перебуває у певному зв'язку із системами внутрішньодержавного права. Цей зв'язок має бути взаємоузгоджений і спрямований на забезпечення виконання положень міжнародного права за допомогою національного права. Відсутність такої узгодженості може призвести до порушення державою своїх міжнародних зобов'язань та неможливості реалізувати свої міжнародні права. Міжнародне право, закріплюючи свободу вибору держави щодо регулювання тих чи інших питань внутрішнього життя, одночасно встановлює певні межі цієї свободи в умовах зростаючої взаємозалежності. Але й держави не схильні через внутрішньодержавні законодавчі акти вступати у суперечність з визнаними зобов'язаннями, які випливають із норм міжнародного права. У практиці пере важної більшості держав міжнародне право має перевагу над національним правом на всій території держави.

Міждержавна основа міжнародного права зумовлює його юридичну природу, яка випливає з необхідності регулювати взаємовідносини між носіями суверенної влади, котрі за загальною домовленістю створюють, а в подальшому виконують сформульовані у відповідних нормах правила належної поведінки. У разі порушення або неналежного виконання зазначені суб'єкти, котрі створювали ці норми, нерідко звертаються до міжнародних органів для забезпечення дотримання цих норм (до Ради Безпеки, Міжнародного суду ООН). Таким чином, розглядаючи суть сучасного міжнародного права, його можна охарактеризувати як модулятор згоди держав щодо їх юридично значущої правомірної поведінки. Юридична сила таких норм грунтується на згоді держав і, як правило, проявляється у формі міжнародного договору або звичаю та відображає факт існування світового співтовариства держав.

За формою правового регулювання міжнародне право поширюється не лише на держави, а й на інших суб'єктів, починаючи від міжнародних організацій і закінчуючи фізичними особами.

Об'єктом міжнародного права як регулюючої системи є міждержавні відносини, в яких ці держави виступають суб'єктами публічної влади. Таким чином, міжнародне право регулює не будь-які міждержавні відносини міжнародного характеру, а лише ті, які є міжвладними відносинами держав. Однак суб'єктами сучасного міжнародного права є і міжнародні організації, які також є учасниками різноманітних міжвладних відносин. Звідси визначення об'єкта сучасного міжнародного права можна сформулювати так: це міжнародні відносини, що склалися між державами, державами та міжнародними організаціями, а також між останніми з приводу реалізації державами своїх суверенних владних прав. Таке визначення об'єкта міжнародного права дає можливість виокремити межі дії міжнародного та внутрішньодержавного права.

Міжнародне право як цілісна правова система сформоване на основі юридично обов'язкових принципів належної поведінки і містить узгоджену основу своєї побудови (інститути, галузі). Специфічний характер регулятивного впливу сучасного міжнародного права віддзеркалює динаміку його розвитку. І реально існуючий світовий правопорядок. Сама згода держав у подальшому виконувати зобов'язання, яке взяте на основі їх вільного волевиявлення, надає міжнародному праву предметно позитивний характер. Зміст міжнародного права визначається не лише розширенням суб'єктивного складу сучасних міжнародних відносин та сфери його регулятивного впливу, а й якісними змінами у самому матеріальному праві.

За останні 100 років видано велику кількість наукової та навчально-методичної літератури, в якій автори намагалися дати об'єктивне, найбільш повне і усестороннє визначення міжнародного права як особливої системи права. У цих публікаціях віддзеркалюються особисті переконання, а також практичний досвід тих, хто пропонує ту чи іншу наукову концепцію. У кожному із запропонованих у літературі визначень є сильні та слабкі місця, котрі дають підстави для певних критичних висловлювань. Наявна наукова полеміка жодним чином не впливає на саму природу вказаної системи права, яка існує об'єктивно, незалежно від того, як її тлумачать.

Можна виділити декілька основних підходів до визначення міжнародного права. Переважна більшість вчених сприймають міжнародне право як "матеріальне право". Прихильники такої позиції у визначенні, як правило, вказують, що це система юридичних норм і принципів. До Них, зокрема, варто віднести Л. Опенгейма, Ж. Тузкоза, М. Шо, Г. Тункіна, І. Лукашука та багато інших. Цю теорію активно підтримували радянські вчені, вона все ще е домінуючою на пострадянському просторі, у тому числі в Україні. Проте в рамках цього підходу можна виділити десятки шкіл, кожна з яких залежно від того, якої концепції права дотримувалися її представники, вирізняла свої особливості міжнародного права. До основних можна віднести позитивістів, школу природного права та соціологічну школу. Так, згідно з теорією позитивізму, яка набрала особливого поширення у XIX та першій половині XX ст., суб'єктами міжнародного права вважалися лише держави. А тому в цей період до права, що регулювало відносини між державами, застосовували термін "міждержавне право", який в цілому відповідав його змісту. Разом з тим, теорія і практика міжнародного права не залишалися незмінними, оскільки виникнення адміністративних союзів, а в подальшому міжнародних міжурядових організацій та національно-визвольних рухів об'єктивно вимагали враховувати ці реалії при формулюванні дефініцій поняття та змісту "міжнародного публічного права". У сучасних умовах міжнародне співробітництво вже не є винятково міждержавним, відповідно й міжнародне право необхідно розглядати як право, котре регулює відносини між усіма суб'єктами міжнародних відносин.

Інша група вчених виходила з того, що міжнародне право за своєю природою є процесуальним, тобто це не норми, а процес їх утілення в життя. Найбільш відомим представником такого напряму можна вважати Р. Хіггінс.

Крім того, є ряд інших достатньо цікавих та оригінальних підходів. Так, наприклад, деякі вчені стверджують, що при визначенні міжнародного права треба виходити з того, що саме воно регулює чи які завдання виконує. До вчених, котрі дотримувалися такої позиції, належить Н. Динь, який стверджував, що міжнародне право - це право, яке застосовується для регулювання відносин у міжнародній спільноті.

Ряд визначень міжнародного права містяться й у рішеннях міжнародних судових органів. При цьому варто зазначити, що іноді вони є досить оригінальними. Так, Міжнародний суд ООН стверджує, що: "Міжнародне право - це велика споруда, яка дбайливо будувалася людством протягом століть з метою створення і забезпечення нормальних упорядкованих відносин між державами". Не менш відомим є визначення міжнародного права, яке дала Постійна палата міжнародного правосуддя в справі пароплавства "Лотос", де зазначено, що: "Міжнародне право регулює відносини між незалежними державами". Як бачимо, і ці визначення не є надто досконалими.

Кожна з названих позицій має свої "плюси" і "мінуси". Загалом варто наголосити, що, даючи дефініцію міжнародного права, потрібно виходити з класичних елементів, які, як правило, включають у дефініцію тої чи іншої галузі права, зокрема: основні джерела, коло суб'єктів та сферу правового регулювання.

Як підсумок вищевикладеного і жодним чином не претендуючи на вичерпність, можна сформулювати дефініцію поняття "міжнародне публічне право", котре, на нашу думку, потрібно розуміти як систему договірних та звичаєвих норм, які регулюють взаємовідносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, визначають взаємні права та обов'язки, виражають їх узгоджену волю і направлені на врегулювання міжнародних відносин з метою розвитку міжнародного співробітництва та забезпечення міжнародного миру і безпеки.



Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Розділ 1. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Предыдущая | Следующая