Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2. Відмінність за об'єктами правовідносин

Міжнародне публічне право виступає одним з регуляторів міжнародних відносин. Для більш повного розуміння його суті, природи, значення, ролі та можливостей у регулюванні міжнародних відносин важливого значення набуває характеристика міжнародного права як правової системи і, зокрема, його відмінностей, переваг та певних недоліків порівняно з національним (внутрішньодержавним) правом.

Зазвичай більшість науковців стверджують, що міжнародне публічне право - це система права, хоча і з певними притаманними їй особливостями1. Таким чином, наголошують на тому, що, незважаючи на значні особливості, міжнародне публічне право зберігає всі ознаки, характерні для правової системи. Цю обставину важливо зауважити, тому що деякі дослідники, акцентуючи увагу на таких особливостях, перебільшуючи їхнє значення, стверджують, що цей регулятор міждержавних відносин не володіє рисами, які б характеризували міжнародне право саме як систему права. На їхню думку, ці особливості настільки значні, що дозволяють говорити про міжнародне право швидше як про систему політичних, а не юридичних норм.

При порівнянні міжнародного публічного права з внутрішньодержавним до особливостей міжнародного права, як правило, відносять:

1. Відмінність за суб'єктами правовідносин.

Суб'єктами внутрішньодержавного права виступають юридичні та фізичні особи. Як суб'єкти міждержавної правової системи діють, перш за все, держави. Традиційно до суб'єктів міждержавних правовідносин зараховують нації, що борються за своє визволення (незалежність). В останні десятиріччя з урахуванням змін, які відбулись на міжнародній арені, до таких суб'єктів усе частіше застосовують термін "нації, що прямують до своєї державності", або "держави у стадії утворення". Важливим суб'єктом міжнародного права виступають міжнародні міждержавні організації. Прослідковується чітка тенденція до посилення їх ролі в регулюванні міжнародних відносин. Окрему групу суб'єктів становлять державоподібні утворення. Дискусійним залишається питання про визнання суб'єктами міжнародного публічного права фізичних осіб та окремих об'єднань, діяльність яких має міжнародний характер і може суттєво вплинути на міжнародні відносини.

2. Відмінність за об'єктами правовідносин.

Національне право регулює внутрішньодержавні відносини. Відповідно у сфері інтересів міжнародного права перебувають міждержавні відносини. У такому випадку регулювання відносин не прив'язується до певної території, а стосується саме об'єктів правовідносин. Наприклад, внутрішньодержавне право регулює відносини, які перебувають у межах юрисдикції конкретної держави, що може поширюватись як на відносини всередині самої держави, так в окремих випадках і за межі території, на яку розповсюджується її суверенітет (наприклад, континентальний шельф чи виключну морську економічну зону). Так само і міжнародне публічне право діє як на міжнародних територіях, так і на територіях держав.

Зауважимо, що ці відмінності об'єктивно зумовлені. Одними з ознак відособлення певної групи норм в окрему галузь права виступають саме особливості в суб'єктному складі та об'єктах правовідносин. Формулюючи визначення міжнародного публічного права як окремої галузі права, ми тим самим зрезюмуємо його специфіку характеристики суб'єкта та об'єкта правовідносин.

До очевидних об'єктивних особливостей відносять також і особливі джерела права.

Певну увагу при характеристиці особливостей міжнародного публічного права приділяють особливій соціальній сутності права3. Зокрема, науковці зазначають, що міжнародне право характеризується загальнодемократичним характером, у той час як система норм внутрішньодержавного права тісно пов'язана з сутністю держави, яка це право творить.

В основі особливостей міжнародного публічного права порівняно з національним лежить та обставина, що його основними суб'єктами виступають держави. Для держав характерна наявність у них суверенітету - ознака, яка відсутня у суб'єктів внутрішньодержавних відносин. Деякі інші особливості безпосередньо пов'язані з цим фактом. До них, зокрема, належать:

3. Особливості нормотворення.

Внутрішньодержавне право формують відповідні органи держави (законодавчі, виконавчі, в певних випадках - судові органи). Міжнародне публічне право створюють самі суб'єкти міжнародного права.

4. Особливості реалізації (виконання) нори права.

Внутрішньодержавне право реалізують фізичні та юридичні особи, а його виконання організовують і контролюють державні органи. Коли потрібно, до суб'єктів права застосовують примус. У цьому випадку для національного права характерні субординаційні відносини, відносини вертикального типу. Виконання міжнародного права забезпечують самі суб'єкти міжнародного права, відповідно превалюють відносини координаційного типу. Створюється ситуація, яка, на перший погляд, видається парадоксальною: суб'єкти міжнародного права самі створюють для себе правила поведінки, самі ж їх виконують і самі контролюють себе. Для національного права це не характерно.

Дві останні особливості й дали підставу для сумнівів у дієвості міжнародного публічного права. Ці сумніви ще більше посилюються, якщо ми згадаємо, що на етапі прийняття державами на себе обов'язковості щодо виконання міжнародних договорів присутній елемент добровільності.

Відповідно, поряд з відсутністю своєрідних законодавчих органів у міждержавних відносинах також відсутні виконавчі та судові органи, аналогічні до тих, які діють у державі.

Звичайно, що всі ці фактори суттєво впливають на ефективність виконання його норм. Можливості впливу на держави як основні суб'єкти міжнародних правовідносин з боку міжнародного співтовариства обмежені, якщо порівняти це із впливом на суб'єкти внутрішньодержавних відносин.



Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 2. Відмінність за об'єктами правовідносин

Предыдущая | Следующая