Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 3.3. Кодифікація норм міжнародного права та їх прогресивний розвиток

Розкрити всі характерні ознаки і риси будь-якого явища правової дійсності можна через його класифікацію. Міжнародно-правові норми класифікують за різними критеріями, але найбільш суттєво розкривають їх особливий характер такі критерії розмежування:

1) за сферою дії норми міжнародного права поділяють на:

- універсальні (розповсюджують свою дію на усе міжнародне співтовариство, здебільшого ці норми містяться у багатосторонніх міжнародних договорах, укладених під егідою ООН, а також у міжнародно-правових звичаях, що складають так зване загальне міжнародне право);

- регіональні (регулюють правовідносини в рамках регіонального або навіть субрегіонального співробітництва держав та міжнародних організацій);

- партикулярні (регулюють правовідносини декількох держав чи міжнародних організацій);

2) за юридичною силою норми міжнародного права поділяють на:

- імперативні (відступити від виконання обов'язків за такими нормами суб'єкти міжнародного права не можуть, це завжди норми універсальні за сферою дії, змінити або скасувати таку норму можна тільки шляхом прийняття нової імперативної норми20). Прикладами імперативних норм можуть слугувати основні принципи міжнародного права: незастосування сили чи погрози силою, мирне вирішення спорів тощо, а також заборона рабства, расової дискримінації, тортур, геноциду, апартеїду та ін. Такі норми ще називають нормами "jus cogens". Норми "jus cogens" породжують міжнародно-правові зобов'язання, що становлять інтерес щодо всього міжнародного співтовариства в цілому, - "erga omnes" (щодо кожного);

- диспозитивні (ці норми є обов'язковими для суб'єктів, що їх визнали такими, і відступити від виконання обов'язків за такими нормами вони можуть за домовленістю, адже одностороння відмова від виконання зобов'язань є порушенням принципу "pacta sunt servanda"; диспозитивні норми не повинні суперечити імперативним нормам).

У доктрині також трапляється ще поділ норм за функціями в правовому регулюванні {матеріальні, процесуальні), за характером диспозиції норми (уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі), за способом узагальнення (норми-принципи, норми цілі, норми установлення) тощо.

3.3. Кодифікація норм міжнародного права та їх прогресивний розвиток

Під кодифікацією міжнародно-правових норм розуміють процес систематизації діючих норм, у результаті якого ліквідують прогалини в правовому регулюванні, відбувається заміна старих норм новими.

Метою кодифікації завжди є створення певного міжнародно-правового акта. Процес кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права здійснюється шляхом: встановлення точного змісту та чіткого формулювання давно діючих принципів і норм міжнародного права в тій чи іншій сфері відносин між державами; зміни чи перегляду застарілих норм; розробки нових норм із урахуванням актуальних потреб у міжнародно-правовому регулюванні; закріплення в узгоджувальному вигляді всіх цих норм у єдиному міжнародно-правовому акті.

У міжнародному праві, на відміну від національного, кодифікацію можуть здійснювати різні суб'єкти. Якщо нею займаються держави або вповноважені на те міжнародні організації, така кодифікація називається офіційною. Якщо ж кодифікація здійснюється неурядовими організаціями, приватними особами, вона буде неофіційною. Різновидом неофіційної кодифікації є кодифікація доктринальна, яка проводиться в рамках наукових установ або вченими одноосібно.

Думка про розвиток міжнародного права шляхом підтвердження існуючих норм чи шляхом розробки нових правил не е новою. В останній чверті XVIII ст. Ієремія Бентам запропонував здійснити кодифікацію усього міжнародного права. Після нього багато спроб здійснити кодифікацію робили окремі особи, наукові товариства і уряди.

Вважається, що кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права, здійснювані "свідомими зусиллями" держав (у сучасному розумінні - офіційна кодифікація), беруть свій початок із Віденського конгресу 1814-1815 рр., під час якого були прийняті такі важливі міжнародно-правові акти, як Правила щодо рангу дипломатичних агентів, Декларація щодо заборони работоргівлі, Правила щодо вільного судноплавства по річках24. Загалом за період із 1864-1914 рр. у світі проведено близько 100 міжнародних конференцій і конгресів, на яких було розроблено 250 багатосторонніх міжнародних договорів. Із створенням Ліги Націй цей процес активізується і поступово переходить під контроль міжнародних організацій. 22 вересня 1924 р. Асамблея Ліги Націй прийняла резолюцію, в якій передбачалося створення Комітету експертів для прогресивної кодифікації міжнародного права, який повинен був підготувати перелік питань, котрі потребували нагального правового регулювання, зауваження урядів з цього приводу, а також доповіді експертів. Після цього була скликана міжурядова конференція, що проходила в Гаазі у березні - квітні 1930 р., на якій були схвалені документи, що стосувалися громадянства. Однак в інших питаннях (територіальні води, відповідальність держав) дійти згоди не вдалося. Прийнята Асамблеєю Ліги Націй у 1931 р. резолюція Щодо процедури кодифікації лягла в основу Положення про Комісію ООН з міжнародного права. Загалом з 1919-1946 рр. понад 700 багатосторонніх міжнародних договорів було укладено, більшість з яких набрали чинності.

Статут ООН у п. 1 ст. 13 визначив, що Генеральна Асамблея ООН організує дослідження і робить рекомендації щодо прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. Таким чином розвиток міжнародного права став одним із пріоритетних напрямів діяльності ООН. Резолюцією 174 (II) від 21 листопада 1947 р. було схвалено створення Комісії ООН з міжнародного права та затверджено відповідне Положення. Комісія складається з 34 членів, які обирає Генеральна Асамблея зі списку кандидатів, представлених державами - членами ООН. До відання Комісії відносять питання як міжнародного публічного, так і міжнародного приватного права, однак останнім поки що вона не займалася. Комісія за кожною обраною для роботи темою призначає спеціальних доповідачів, доповіді яких потім обговорюють на сесіях разом із запропонованими проектами. Комісія активно співпрацює з урядами держав, отримуючи, від них зауваження і пропозиції стосовно запропонованих проектів міжнародно-правових норм. Після завершення роботи кінцевий проект із пояснювальною доповіддю передається на розгляд Генеральній Асамблеї, яка може затвердити його своєю резолюцією і запропонувати його схвалити державам у вигляді договору або скликати міжнародну конференцію для укладення конвенції.

За час своєї роботи КМП завершила проекти міжнародно-правових норм щодо регулювання відносин у сфері права міжнародних договорів, питання фрагментації міжнародного права, шляхів і способів отримання доказів наявності звичаєвих норм міжнародного права, основних прав і обов'язків держав, різних аспектів правонаступництва держав, юрисдикційних імунітетів держав, громадянства та безгромадянства, міжнародного кримінального права, міжнародного морського права, міжнародної відповідальності держав, права зовнішніх зносин, арбітражної процедури врегулювання спорів.

Нині на розгляді КМП перебувають питання застережень до міжнародних договорів, впливу збройних конфліктів на дію міжнародних договорів, імунітету посадових осіб держави від іноземної кримінальної юрисдикції, питання "aut dedere auf judicare" (обов'язок "або видати, або переслідувати" особу), відповідальності міжнародних організацій, відповідальності за дії, не заборонені міжнародним правом, тощо.

Кодифікацією і прогресивним розвитком міжнародного права займаються і регіональні міжнародні організації, спеціальні органи яких створюють проекти міжнародних договорів. Наприклад, Радою Європи було розроблено проекти Конвенції про захист основних прав і свобод людини 1950 р. та чотирнадцяти протоколів до неї, Європейської соціальної хартії 1961 р. та Переглянутої хартії 1996 р., Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 р. та ін.

Неофіційною кодифікацією займаються такі авторитетні установи, як Інститут міжнародного права (м. Ганта, Бельгія), Асоціація міжнародного права (Брюссель, Бельгія), Американський інститут міжнародного права.

Серед учених, що займалися кодифікацією міжнародного права, необхідно згадати І. Бентама, Й. Блюнчлі, П. Фіоре, Д. Філда, Л. Леві, Ф. Пела, Дж. Інтерносціа.

Схожі статті




Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - 3.3. Кодифікація норм міжнародного права та їх прогресивний розвиток

Предыдущая | Следующая