Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 11.2. Міжнародні екологічні конференції
Проблеми, порушені екологістами, спричинили потужний суспільний резонанс не лише серед громадськості, а й з-поміж політичних акторів. Досить швидко екологічна проблематика стала предметом внутрішньополітичних і міжнародних відносин. Першою конференцією під егідою ООН щодо навколишнього середовища була конференція 1972 р. у Стокгольмі (Швеція)*69. Конференція погодила 26 принципів щодо охорони навколишнього середовища та розвитку людства, план діяльності зі 109 рекомендаціями, які охоплювали шість сфер (житло, управління натуральними засобами, забруднення, освітні та суспільні аспекти охорони навколишнього середовища, розвиток і природне середовище та міжнародні організації). Конференція в Стокгольмі сприяла потужному фокусуванню громадської думки в усьому світі на питаннях природного середовища, детермінувала усвідомлення актуальності цієї проблематики урядами багатьох країн.
*69: {СРСР та країни соціалізму бойкотували участь у роботі цієї конференції.}
До головних результатів цього заходу належать: по-перше, формування засад майбутньої співпраці в сфері природного середовища, які призвели до становлення екологічної дипломатії (environmental diplomacy). Зокрема констатувалось, що держави були суверенними щодо розташованих на їх територіях природних ресурсів за умови, що вони будуть нести відповідальність за те, щоби дії, які відбуватимуться в межах їхньої юрисдикції, не призводили до знищення/ втрат навколишнього середовища в інших державах або поза національними кордонами.
Інші принципові засади, які окреслила Конференція: світова спільнота мала визначити кордони щодо експлуатації "спільних глобальних засобів" (морське дно), які мали б управлятися та використовуватися з користю для всіх; міжнародні домовленості мають враховувати відмінності щодо умов та відповідальності між державами розвинутими та тими, що розвиваються. По-друге, конференція дала імпульс для створення глобальних і регіональних мереж, які займалися моніторингом стану природного середовища, сприяли поліпшенню моніторингу екологічних проблем - забруднення океанів і морів, стоншення шару озону в атмосфері тощо. По-третє, сприяла утворенню Програми ООН щодо навколишнього середовища, або ЮНЕП (United Nations Environment Programme - UN ЕР), яка мала на меті координувати зусилля, дії, пов'язані з природним середовищем, і передбачала широкий спектр проектів щодо атмосфери Землі, морських і наземних екосистем.
У межах ЮНЕПу в 1983 р. було створено Міжнародну комісію з питань навколишнього середовища та розвитку - "комісію Брундтланд"*70. У 1987 р. комісія оприлюднила Рапорт "Наше спільне майбутнє", відомий також як "Рапорт Брундтланд", де було всебічно обгрунтовано концепцію "стійкого розвитку" (sustainable development). Цей термін трактують як синонім "екологічного розвитку". В Рапорті "стійкий розвиток" подано як такий, в якому потреби сучасного покоління можуть бути задоволені без зменшення шансів майбутніх поколінь щодо реалізації їхніх потреб. Зазначалось, що людська цивілізація досягла рівня добробуту, який людство може надалі зберігати за умови належного господарювання. Модель цього господарського розвитку передбачала свідоме формування відносин між економічним зростанням і турботою про навколишнє середовище та здоров'я людини. Навколишнє середовище не зводиться в Рапорті лише до природного, в ньому також йдеться і про "штучне", тобто те, що створене людиною.
*70: {Гру Харлем Брундтланд (нар. 1939) - міністр з питань навколишнього середовища (1974-1979) в уряді Норвегії, перша жінка прем'єр-міністр у цій країні (1986-1989). З 1998 р. - Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров'я.}
Доктрина стійкого розвитку прагне досягнення суспільної справедливості за рахунок забезпечення одночасної господарської та екологічної ефективності, за умови уникнення деградації природного середовища, його надмірної експлуатації. Згодом ця концепція набула значного поширення. Розглянемо її на підставі підсумкового документа Конгресу Європейської партії зелених "Зелене майбутнє Європи" (Женева, 14 вересня 2006 р.). У ньому констатувалось, що подальший розвиток традиційного господарювання здатний призвести до порушення екологічної рівноваги. Адже людство споживає приблизно на 20 % більше природних ресурсів, ніж природа їх накопичує/відновлює. Тому "зелені" наголошували на необхідності зменшити вплив господарського розвитку на навколишнє середовище та зразки споживання до врівноваженого рівня. Якщо ж цього не зробити, то за наше марнотратство будуть розраховуватись майбутні покоління. Варто справедливіше розподіляти природні засоби та послуги між країнами-споживачами, інакше нас чекає загострення конфліктів і боротьба за засоби, які будуть вичерпуватись.
"Зелені" визнали, що однією з найсуттєвіших проблем є зміна клімату. Тому політичні сили і країни повинні сконцентрувати свої зусилля заради стримування глобального потепління. Вони пропонують такий інструментарій: додаткове оподаткування споживання нафти або впровадження екологічного податку. Треба якомога скоріше відокремити економічне зростання від збільшення споживання ресурсів. Держави, економічний розвиток яких відбувався на етапі низьких цін на нафту, отримали щодо інших суттєві переваги. Тому вони у своїй діяльності мають напрацьовувати та реалізовувати технології, які є чистими, ефективними і використовують відновлювальні ресурси. Це мало би сприяти побудові врівноваженого суспільства, забезпеченню сталого розвитку. Екологи передбачають, що розпочати цю діяльність має Європа. Нове суспільство буде гарантувати громадянам ліпшу якість життя і одночасно вимагатиме від усіх, хто приймає рішення на різних рівнях влади, зміни вектора їхньої зацікавленості та головного напряму діяльності, переорієнтації політики, досліджень та інвестицій, переформатування існуючих концепцій стандартів якісного життя.
Концепція сталого розвитку була платформою для скликання II Конференції ООН щодо питань природного середовища та розвитку в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Відома й інша назва цієї конференції - "Саміт Землі". В її роботі взяли участь близько 45 тис. осіб, у тім числі 135 голів держав і понад 10 тис. представників громадських організацій та об'єднань, які мали одночасно свої конференції й отримали право брати участь у роботі головної міжнародної конференції. В результаті було прийнято п'ять підсумкових документів. Серед них особливе значення мають: Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку; Agenda 21 (Action Programme - Agenda 21, з англ. - порядок денний); Рамкова конвенція ООН щодо змін клімату (Framework Convention on Climate Change - UN FCCC); Конвенція щодо збереження біологічної різноманітності та Декларація щодо напряму розвитку, охорони та використання лісів.
Декларація Ріо-де-Жанейро щодо навколишнього середовища та розвитку складалась зі 27 засад, які були спрямовані на визначення нового, справедливого, глобального партнерства завдяки створенню інших рівнів співробітництва між державами, ключовими секторами суспільства та громадянами. Декларація констатувала "комплексний та взаємозалежний характер Землі, нашого спільного дому". У третій засаді зазначалось, що право на розвиток мало бути реалізоване з метою забезпечення справедливого задоволення потреб сучасного та майбутніх поколінь у сферах розвитку та охорони навколишнього середовища. Засада четверта стверджувала, що захист навколишнього середовища є невід'ємною складовою процесу розвитку і не може розглядатися окремо від нього. П'ята засада констатує, що всі держави і всі народи мають співпрацювати заради досягнення головного завдання - ліквідації злиднів як необхідної умови стійкого розвитку, щоби зменшити розрив у рівні життя та ефективніше задовольняти потреби більшості населення світу. Засада сьома наголошувала, що держави співпрацюють у дусі глобального партнерства з метою збереження, захисту та відновлення здорового стану та цілісності екосистеми Землі. Незважаючи на те, що кожна держава світу по-різному впливає на погіршення стану глобального навколишнього середовища, всі держави несуть за наслідки спільну відповідальність. Розвинуті країни визнають свою відповідальність у контексті міжнародних зусиль зі забезпечення стійкого розвитку з урахуванням стресу, який створюють їхні суспільства для глобального навколишнього середовища та технологій і фінансових ресурсів, якими вони володіють. Засада десята охоплює екологічні питання, які вирішують найефективнішим шляхом, за участі всіх зацікавлених громадян, на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина повинна мати відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яка перебуває в розпорядженні державних інститутів, враховуючи інформацію про шкідливі матеріали та діяльність у спільнотах, а також можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави мали розвивати й заохочувати інформованість та участь населення в природоохоронній діяльності. Мала бути забезпечена ефективна можливість використання судових і адміністративних процедур, враховуючи відшкодування та засоби судового захисту.
Програмний характер мав документ "Agenda 21"*71, який охоплював 40 розділів з характеристикою програм діяльності країн світу, спрямованих на забезпечення сталого розвитку на регіональному та локальному рівнях. Серед головних напрямів діяльності, розглянутих у розділах, молена виділити: поширення сталого розвитку на території міст, боротьба зі злиднями, зміна моделі споживання, узгодження динаміки демографічного та сталого розвитку, включення проблем навколишнього середовища до процесу прийняття рішень, а також комплекс заходів щодо захисту атмосфери, боротьби проти знищення лісів, управління біотехнологічними процесами тощо. В багатьох розділах йшлося про посилення ролі "найважливіших суспільних груп", до яких належать: локальна влада, професійні спілки, бізнес, науковці, жінки, тубільні народи, молодь і фермери. Вісім останніх розділів були присвячені питанням імплементації напрацьованих напрямів діяльності/завдань разом з фінансовими механізмами та інституційними структурами.
*71: {Використання числа 21 було символічним і зумовлювалось тим, що реалізація намічених завдань мала відбуватися/бути спрямованою в XXI ст.}
Рамкову конвенцію ООН щодо змін клімату підписали понад 180 країн світу, враховуючи Україну. Документ набув чинності 18 місяців потому - 21 березня 1994 р. У ньому визначено засади, цілі, інститути та процедури щодо дій, спрямованих проти змін клімату. Головну увагу приділено проблемі парникових газів. Оскільки конвенція не передбачала конкретних вимог і показників, то в грудні 1997 р. у м. Кіото (Японія) було підписано "Кіотський протокол" як додатковий документ до Рамкової конвенції. Він вже містив конкретні вимоги щодо промислово розвинутих країн і країн, які розвиваються, що до стабілізації та скорочення викиді в парникових газів у атмосферу протягом 2008-2012 pp. На початок 2009 p. положення "Кіотського протоколу" ратифікували 183 країни (Україна ратифікувала їх у 2004 p.), а набув він чинності в 2005 р.
Конвенція щодо збереження біологічної різноманітності набула чинності в 1993 р. її мета - зберегти біологічну різноманітність на Землі з допомогою охорони видів, ареалів їхнього існування та екосистем, до яких ці види належать.
Схожі статті
-
5.1. Суспільно-політична доктрина Римо-католицької церкви 5.2. Теологія визволення 5.3. Суспільно-політична доктрина ісламізму Протягом значного періоду,...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 5. КОНФЕСІЙНІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ
5.1. Суспільно-політична доктрина Римо-католицької церкви 5.2. Теологія визволення 5.3. Суспільно-політична доктрина ісламізму Протягом значного періоду,...
-
Націоналізм як рух та ідеологія набув значного поширення протягом XIX ст. Процес формування та подальшого розвитку націоналізмів характеризувався...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.4. Розвиток лібералізму в 90-х роках XX ст
Падіння комуністичних режимів у країнах Південної та Східної Європи, в СРСР у 1989-1991 pp. поклало край довготривалій конфронтації на теоретичному та...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.3. Політична доктрина сіонізму
Націоналізм єврейського народу найповніше виявляється в сіонізмі, який є підставою діяльності міжнародного сіоністського руху та політики Держави...
-
У країнах Латинської Америки популізм набув значного поширення в першій половині XX ст. Алан Кнайт визначив латиноамериканський популізм як "надкласовий...
-
Крах "реального соціалізму" в другій половині 80-х - на початку 90-х років у країнах колишнього соціалістичного табору та в СРСР збігся із занепадом (і...
-
Після закінчення Другої світової війни політична сцена більшості європейських країн зазнала суттєвих змін. Політичні партії правого спрямування, які...
-
Внаслідок "палацового перевороту" в 1964 р. Першим секретарем ЦК КПРС (з 1966 р. - Генеральним) став Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982). Уже в 1966 р. з...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.2. Соціальний лібералізм
Боротьба робітничого руху за поліпшення свого економічного та соціального становища, активне поширення концептуальних положень марксизму в другій...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 7.1. Ленінський етап розвитку комунізму
Головні представники цього етапу - В. Ленін і Л. Троцький у Росії та К. Лібкнехт і Р. Люксембург у Німеччині. Ленін (Ульянов ) Володимир Ілліч...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 5.3. Суспільно-політична доктрина ісламізму
Термін "іслам" у перекладі з арабської означає "віддати себе, підкоритися". В контексті ісламу як конфесії йдеться про цілісне, безумовне та необмежене...
-
Часто ми є свідками поєднання в одній особі науковця, експерта та активіста екологічного руху. Серед постатей, які суттєво вплинули на розвиток...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.5. Антиколоніальний націоналізм
Боротьба всіх без винятку народів колоніально залежних країн за своє визволення набувала рис націоналізму, що поєднував у собі одночасно боротьбу за...
-
3.1. Загальна характеристика доктрини консерватизму та етапи її розвитку 3.2. Консерватизм першої половини XX ст. 3.3. Консерватизм другої половини XX...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.4. Афроамериканський націоналізм
Незважаючи на те, що Сполучені Штати Америки стали взірцем політичної нації в теорії та на практиці, це не відкидає того факту, що в них відбуваються...
-
8.1. Розвиток політичної доктрини соціал-демократи у першій половині XX ст. 8.2. Розвиток демократичного соціалізму після Другої світової війни 8.3....
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 3. ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА КОНСЕРВАТИЗМУ
3.1. Загальна характеристика доктрини консерватизму та етапи її розвитку 3.2. Консерватизм першої половини XX ст. 3.3. Консерватизм другої половини XX...
-
Реферат Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова (1894-1971) "Про культ особи та його наслідки", який він зачитав делегатам XX з'їзду КПРС, став початком...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 7.2. Етап сталінізму
Сталінізм за багатьма параметрами суттєво відрізнявся від ленінізму. Він став домінуючим напрямом у діяльності Комуністичної партії Радянського Союзу...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 2.3. Неолібералізм
Концептуальне оформлення положень неолібералізму розпочалося ще до Другої світової війни. Фактологічно його пов'язують з "Колоквіумом Ліпмана", який...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 7. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ КОМУНІЗМУ
7.1. Ленінський етап розвитку комунізму 7.2. Етап сталінізму 7.3. Процес десталінізації та повернення до ортодоксії 7.4. Стагнація ортодоксального...
-
Серед багатьох теоретиків націонал-соціалізму найбільший вплив на саму концепцію та рух мали, без сумніву, А. Гітлер та А. Розенберг. Адольф Гітлер...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 6.2. Політична доктрина італійського фашизму
Головними ідеологами італійського фашизму були Б. Муссоліні та Дж. Джентіле. Автором концепції фашизму традиційно вважають Беніто Муссоліні (1883-1945),...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів
4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів 4.2. Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст. 4.3. Політична доктрина сіонізму 4.4. Афроамериканський...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 4. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ НАЦІОНАЛІЗМУ
4.1. Спільні ідеї (положення) націоналізмів 4.2. Плюралізм націоналізмів у першій половині XX ст. 4.3. Політична доктрина сіонізму 4.4. Афроамериканський...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 9.4. Політичний популізм у європейських країнах
На думку Пола Таггарта, в другій половині XX ст. популізм почав активно виявлятись у політичному житті європейських країн. Він виділив чотири головні...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 3.2. Консерватизм першої половини XX ст
Для більшості європейських країн, у яких діяли політичні сили консервативного спрямування, характерна своєрідна інерція тенденцій і положень, що на...
-
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - Глава 9. ПОЛІТИЧНІ ДОКТРИНИ ПОПУЛІЗМУ
9.1. Загальна характеристика доктрини популізму та етапи її розвитку 9.2. Аграрний популізм 9.3. Економічний популізм у країнах Латинської Америки 9.4....
-
Розгляд конкретних політичних доктрин передбачає певний рівень абстрагування від дії низки чинників. У їхній сукупності помітна роль належить...
Історія західних політичних вчень - Романюк А. С. - 11.2. Міжнародні екологічні конференції