Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Сергій Булгаков (1871-1944)

Після Жовтневої революції 1917 р. багато російських ' вчених емігрувало з країни й продовжило наукову діяльність у зарубіжних навчальних та наукових центрах, утворивши наукове й громадське середовище, що увійшло в історію під назвою "російська політична еміграція". Це С. Булгаков, М. Бердяєв, І. Ільїн, М. Алексєєв, П. Сорокін та ін. Вони були вже достатньо відомими і в дореволюційний період, однак остаточно сформувалися як соціальні мислителі саме в еміграції.

Оскільки порушення прав і свобод людини було однією з причин явища політичної еміграції, російські соціальні мислителі, які досліджували проблеми права, спрямували свої інтелектуальні зусилля на аналіз проблем, зумовлених тоталітарними і авторитарними політичними режимами. Висловлені ними ідеї є своєрідною демаркаційною лінією між марксистсько-ленінською доктриною радянської держави і права та несоціалістичними напрямами державно-правової думки.

Сергій Булгаков (1871-1944)

Філософ, богослов, громадський діяч. Він є автором праць "Капіталізм і землеробство" (1900); "Два гради. Дослідження про природу суспільних ідеалів" (1911); "Філософія господарства" (1912); "Світло Невечірнє: споглядання і умовиводи" (1917); "На бенкеті богів. Pro і contra: Сучасні діалоги" (1918); "Трагедія філософії" (1927); трилогії "Про боголюдство": "Агнець Божий" (1933), "Втішитель" (1936),

"Наречена Агнця" (1945). Світогляд С. Булгакова еволюціонував від захоплення соціальною теорією марксизму (1896-1902) до ідеалізму на релігійно-філософському грунті (1902-1905), а відтак до православної релігійності на богословському грунті (1925-1944).

С. Булгаков сповідував ідею єдності політики з правом, мораллю й релігією. Він також окреслив проблематику "змішаної економіки" й "держави добробуту", вказав на необхідність динамічної рівноваги між індивідуальною господарською ініціативою й державним регулюванням. Обстоюючи таку цілісність, держава, на думку мислителя, здатна стати оплотом справедливості й провідником вищих нормативно-ціннісних основ людського існування. Якщо ж вимоги державних законів відповідають біблійним заповідям, то вони не сприймаються особистістю як посягання на її свободу і гідність. Якщо існують розбіжності між правом і релігійно-моральними принципами, у свідомості людей зароджується протест проти системи права й держави, яка її утворює. Відповідно державі для її успішного розвитку необхідна релігія як засіб органічного поєднання абсолютного й відносного начал, як форма, здатна виробити вищий моральний ідеал і спрямувати державотворчий потенціал в річище соціальної творчості.

Соціалізм у розумінні Булгакова постає як соціально-політичне кредо християнської політики. Він ратував за створення партії християнської політики як широкого позафракційного об'єднання, течії, створеної на основі відданості інтересам народу. Політична діяльність, боротьба за соціалізм і демократію, в розумінні мислителя, є безглуздими й безперспективними без зв'язку з християнськими духовними цінностями. Цим С. Булгаков першим у тогочасній Європі окреслив контури християнсько-демократичної партії в розумінні, наближеному до сучасного.

У дуалістичному пошуку гармонії російський мислитель дійшов висновку, що поняття "вітчизна" і "нація" історично відносні. Вони можуть розширюватись до меж загальнолюдської вселенської свідомості. Ідею "чистої" нації він вважав утопією, фальшивою цінністю. Особистість по-справжньому існує лише у зв'язку з цілим - природою, душею, світом, землею, родом тощо. Однак спотворений космополітизм, інтернаціоналізм є для нього також уявною духовністю. Тому необхідно знайти рівновагу на основі взаємного людинолюбства. Вітчизна має стати для людини об'єктом культурної творчості, осереддям спільного духу, а насильницька денаціоналізація - культурною смертю. Духовне життя є не тільки наднаціональною субстанцією, а й надісторичною. Істинний дух дає змогу подолати національність. Міра такого подолання і є мірою духовності. Громадянство світу, вселюдськість не нівелює нації, а є її вищою зрілістю. Людство вростає у вселюдську християнську соборність не лише в окремих індивідах, а й у націях. Виходячи зі свого національного почуття, неприпустимо бажати зла чи насильницької асиміляції іншим народам. їхнє право на існування слід визнавати як своє власне: "Бог вище нації, і єднання в Богові вище за національну єдність".

Творчість С. Булгакова пронизана відчуттям безвиході, в якій опинився обезбожений новоєвропейський світ. Водночас він вказував шляхи подолання "трагедії людства " без втрати всіх нагромаджених природою та історією цінностей. Саме з цим пов'язані його ідеї "духовної соборності" ; вчення про Софію як божественну норму первинного і рукотворного світу; ідеал політичної свободи, який полягає не в знищенні держави, а в перетворенні її відповідно до вимог моральної свідомості.

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Сергій Булгаков (1871-1944)

Предыдущая | Следующая