Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Фрідріх-Вільгельм-Йозеф Шеллінг (1775-1854)

Творець об'єктивно-ідеалістичної філософії тотожності. Він вважав, що першоосновою всього існуючого є абсолют, тобто тотожність матерії і духу, буття і свідомості, об'єкта і суб'єкта, а також "світовий дух" як діалектичний процес еволюції природи загалом. Проблеми держави і особи розкриті у його працях "Ідеї до філософії природи" (1797), "Про світову душу. Гіпотеза вищої фізики для пояснення загального організму" (1798), "Система трансцендентального ідеалізму" (1800), "Бруно, або Про божественне і природне начала речей" (1802), "Еммануїл Кант" (1804), "Філософія і релігія" (1804), "Філософія мистецтва" (1807), "Філософські дослідження сутності людської свободи" (1809), "Про самофракійські божества" (1815) та ін.

Стрижнем розуміння Шеллінгом сутності держави і права є свобода, "філософія свободи". Учення про свободу як "основний і найцінніший принцип критицизму" він вибудував на ставленні до людини як найактивнішої у світовому історичному процесі істоти, "вищої мети природи", що протягом усього життя переживає в собі нещадну боротьбу "світлої" і "темної" сторін - добра і зла. Така боротьба має особливості на кожному етапі загальнолюдської еволюції, які Шеллінг поділяє на "світові епохи". Походження світу з абсолюту, за Шеллінгом, неможливо пояснити з раціоналістичних позицій. Це - ірраціональний первісний факт, недосяжний для розуму індивіда, оскільки на початкових етапах прогресу людина не могла зрозуміти багатьох речей, а загальний рівень пізнання необхідності був низьким, "ступінь свободи" також зумовлював недосконалість первісних державних утворень. Злом у людській природі вважалось ствердження окремішності кожного. У подальші "світові епохи" індивід завдяки поступовому виробленню "умоосяжного характеру", навичок перемог добра над злом рухався від несвободи, від свідомості, уярмленої "темною стороною", до доступної людині свободи, "усвідомленої необхідності", до панування добра. Шеллінг вважав, що у майбутньому особа і створена нею держава досягнуть епохи Царства Божого на землі.

Взірцем держави для Шеллінга стала сучасна йому Німеччина, яка оминула "світові епохи" і незабаром мала перейти до стану тотожності природи і духу. Він ще "категорично заперечував існування на цьому світі ідеального державного устрою", однак державний переворот вважав "батьковбивством", не визнавав революцію, але ніколи не переходив на реакційні позиції розуміння права і держави. Державна влада, закон - це фізична сила, спрямована на досягнення не моральної, а природної єдності людей. Природа - живий організм, "дрімаюча інтелігенція", "система потенцій", динамічна єдність протилежностей, але лише сходинка до самопізнання, шлях до якого єдиний - метод інтелектуальної інтуїції. Для настання Царства Божого, абсолюту, тобто тотожності у державному організмі природи і духу, потрібно припинити одвічну суперечку стосовно зверхності держави над церквою чи церкви над державою і прагнути, щоб держава увібрала релігійні начала. До завершення цього процесу зрозуміти суть державного і правового життя неможливо, оскільки тільки Богові доступна абсолютна тотожність свободи і необхідності. Лише за умови досягнення тотожності фізичної сили (держави і права) і релігійної духовності, їх злиття на землі запанує істинна свобода, "світле" (добро) переможе зло, тобто "темну основу" і Бога, і індивіда, а на засадах віри утвориться досконалий союз держав і народів як велич "світового духу". Широко використовують в європейській юриспруденції Шеллінгове визначення сутності нації як "спільноти свідомості, спільноти мови та міфології, колективних уявлень", що виникають разом з народом ЯК свідомість " народу-індивіда ".

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Фрідріх-Вільгельм-Йозеф Шеллінг (1775-1854)

Предыдущая | Следующая