Історія України - Литвин В. М. - Утворення СРСР

Перший в мирних умовах X з'їзд РКП(б) мав розглянути національне питання як одне з найважливіших. Перед засіданням делегатам були роздані тези Й. Сталіна "Про чергові завдання партії у національному питанні". Взяти участь у критичному обговоренні вибухонебезпечного питання виявили бажання 29 осіб. Проте корективи в ритм роботи з'їзду вніс Кронштадтський заколот. Після Й. Сталіна і співдоповідача Г. Сафарова на трибуну вдалося зійти тільки трьом делегатам.

Велика кількість бажаючих виступити пояснювалася двозначністю сталінських тез. Власне, сталінські тези не перекреслювали засад тієї "договірної федерації", яка склалася в другій половині 1920 р. "Диявол" приховувався у напівтонах. "Ізольоване існування окремих радянських республік нестале, неміцне завдяки загрозі їх існуванню з боку капіталістичних держав.., - твердив Сталін. - Національні радянські республіки, що звільнилися від "своєї" і "чужої" буржуазії, можуть відстояти своє існування і перемогти об'єднані сили імперіалізму, лише об'єднуючись у тісний державний союз, або вони зовсім не переможуть".

Ініціативу щодо повернення до обговорення питання виявив Х. Раковський. Відразу після X з'їзду він провів через Раднарком УСРР постанову про доцільність розробки загально-федеративної конституції. Рішення було відіслане в ЦК РКП(б) і не зустріло заперечень. Услід за цим була утворена українсько-російська комісія з розробки загально-федеративної конституції. ВУЦВК делегував до неї М. Скрипника, а ЦВК РСФРР - працівників другого плану: наркома юстиції Д. Курського і члена власної президії М. Владимирського. Та йшли місяць за місяцем, а комісія так і не виявила себе по-справжньому. Тоді з ініціативи Х. Раковського політбюро ЦК КП(б)У у березні 1922 р. звернулося до ЦК ВКП(б) із проханням створити комісію з членів ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У "для остаточної і точної розробки взаємовідносин РСФРР і УСРР". Дізнавшись про ініціативу українців, аналогічне рішення прийняв ЦК Компартії Білорусії. У липні 1922 р. з таким же проханням в ЦК ВКП(б) звернулися представники закавказьких республік.

Відгукуючись на всі ці пропозиції, політбюро ЦК РКП(б) вирішило 10 серпня створити комісію для підготовки на черговий пленум ЦК проекту вдосконалення федеративних відносин між республіками. Наступного дня оргбюро ЦК затвердило персональний склад комісії. Україну у ній представляв Г. Петровський.

Незважаючи на заперечення, Сталін провів у комісії свій проект рішення. Розроблений ним документ "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками" передбачав входження їх до складу Росії на правах автономії. В. Леніна цілком влаштовувала та "договірна федерація", яку він створив у другій половині 1920 р. За своєю структурою ця федерація практично не відрізнялася від так званого воєнно-політичного союзу, створеного в середині 1919 р. Проте "договірною федерацією" були незадоволені й ті, хто хотів би "втягнути" формально незалежні республіки в Росію, й ті, хто вимагав ясності у взаємовідносинах між центральними відомствами та національними республіками. Коли один з керівників національної компартії заявляв із трибуни партійного з'їзду, що не знає, в яких відносинах перебувають Росія і Україна після укладення договору між ними, з "договірною федерацією" треба було щось робити.

В роботі комісії оргбюро Ленін участі не брав. Приступ хвороби, яка пізніше виявилася смертельною, змусив Його перебратися в Горки. Сталін мав намір якнайшвидше, до повернення Леніна в Кремль, надати проекту "автономізації" незалежних республік форму рішення ЦК РКП(б). Утім, напередодні вирішального засідання, 22 вересня генеральний секретар ЦК РКП(б) змушений був усе-таки звернутися до вождя з офіційним повідомленням про результати роботи комісії оргбюро ЦК і рішення, які мали бути прийняті. Пояснювальна записка Сталіна, яка не публікувалася до останніх років горбачовської "перебудови", цілком відверто розкривала мотиви, якими керувався генсек, як і всі інші представники центральних російських відомств: "За чотири роки громадянської війни, коли ми внаслідок інтервенції змушені були демонструвати лібералізм Москви в національному питанні, ми встигли виховати серед комуністів, всупереч своєму бажанню, справжніх і послідовних соціал-незалежників, які вимагають справжньої незалежності в усіх смислах і розцінюють втручання Цека РКП як обман і лицемірність з боку Москви. Ми переживаємо таку смугу розвитку, коли форма, закон, конституція не можуть бути ігноровані, коли молоде покоління комуністів на окраїнах гру в незалежність відмовляється розуміти як гру, вперто приймаючи слова про незалежність за чисту монету і так само вперто вимагаючи від нас проведення в життя букви конституції незалежних республік".

Х. Раковський 28 вересня надіслав в ЦК РКП(б) офіційну доповідну записку з обгрунтуванням негативного ставлення до прийнятого комісією оргбюро рішення. Позиція Х. Раковського, як і вкрай негативна резолюція керівників Компартії Грузії з приводу проекту "автономізації", змусили Леніна запропонувати інші підходи в галузі взаємовідносин між незалежними республіками. 26 вересня у листі до членів політбюро ЦК Ленін відкидав сталінський проект як відступ від принципів пролетарського інтернаціоналізму. Висувалася цілком нова форма державного союзу незалежних радянських республік: Російська Федерація разом із Закавказькою Федерацією, Україною і Білорусією повинні були утворити "федерацію другого поверху". "Ми, - писав Ленін, - визнаємо себе рівноправними з Українською СРР та ін. і разом і нарівні з ними входимо в новий союз, нову федерацію, Союз Радянських Республік Європи і Азії".

Маючи в своїх руках "єдину й неділиму" партію, яка скріплювала залізними обручами диктатури контрольовану нею територію, Ленін міг вибудовувати скільки завгодно "федеративних поверхів" по радянській лінії. "Важливо, - писав він, - щоб ми не давали поживи "незалежникам", не знищували їх незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік". Пленум ЦК РКП (б), який відбувся 6 жовтня, прийняв запропоновану Леніним формулу державотворення. Тепер резолюція з питання "Про взаємовідносини суверенних союзних республік" виглядала в першому пункті так: "Визнати необхідним укладення договору між Україною, Білорусією, Федерацією Закавказьких Республік і РСФРР про об'єднання їх в Союз Радянських Соціалістичних Республік із залишенням за кожною з них права вільного виходу зі складу Союзу". На пленумі ЦК була затверджена комісія з розробки Конституції Радянського Союзу у складі Й. Сталіна (голова), М. Калініна, Л. Каменєва, Г. Пятакова, Х. Раковського і Г. Чичеріна, а також представників від незалежних республік.

Роботу конституційної комісії Сталін організував без виклику представників від союзних республік, намагаючися встигнути прийняти документ до з'їздів рад у національних республіках, які призначалися на першу половину грудня. Крім того, сам текст Конституції СРСР мав опрацьовуватися вже після утворення єдиної держави і під контролем її органів. Тут йшлося про опрацювання основних положень. Проте небажання Сталіна співробітничати з національними республіками пояснювалося й тим, що він прагнув усіляко обмежити на користь центру компетенцію периферійних органів Союзу. Утворювалися наркомати трьох типів: злиті, об'єднані і самостійні. Злиті наркомати мали "безроздільну владу" на всій території СРСР. Об'єднані наркомати відрізнялися від злитих тим, що мали підпорядковані Москві республіканські підрозділи, за якими зберігалася назва наркоматів. Статус самостійних мали тільки шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення.

Утворення СРСР в грудні 1922 р. розвивалося за бюрократичним сценарієм, відпрацьованим в оргбюро ЦК РКП(б). 10 грудня VII Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. 13 грудня за утворення СРСР висловився і Закавказький з'їзд рад, 18 грудня - IV Білоруський, 23 грудня - X Всеросійський з'їзд рад, ЗО грудня 1922 р. утворення Союзу PCP урочисто проголосив І з'їзд рад СРСР.

Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Утворення СРСР

Предыдущая | Следующая