Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Структура прав власності фірми

Згідно з теорією трансакційних витрат, приватні права власності відіграють велику роль у забезпеченні збільшення вигід від спеціалізації виробництва. Водночас ділимість (часткова перевага), сепарабельність і відчужуваність приватних прав власності створюють умови для організації спільної виробничої діяльності в межах сучасної корпорації. Цей процес спільного виробництва спирається на розподіл і спеціалізацію окремих компонентів приватних прав власності. Проте в економічній літературі він часто неправильно інтерпретується як такий, що поєднується з надзвичайними обмеженнями, а тому сприяє зменшенню ефективності та соціальної допустимості приватних прав власності. Про помилковість такого трактування свідчить аналіз природи фірми, особливо корпоративної її форми, що забезпечує значну частку виробництва економічних благ.

Фірма об'єднує у собі сукупність ресурсів, які належать різним власникам, котрі взаємодіють. "Продуктивність команди" - основне джерело зростання продуктивності фірми. Продукт її - це не сума окремих вкладів кожного з ресурсів, які беруть участь у виробництві, а нерозкладана цінність, що виробляється командою. Отже, у разі виробництва, яке передбачає спільне використання декількох ресурсів, що перебувають у власності різних суб'єктів, неможливо ідентифікувати або оцінити частину вартості випуску, "вироблену" кожним окремим ресурсом. Визначити можна лише вартість граничного продукту кожного ресурсу.

Управління спеціалізованим виробництвом і обміном здійснюється відповідно до принципу порівняльних переваг і за допомогою децентралізованих процесів ринкового ціноутворення та підписання угод. На відміну від нього продуктивність фірми спирається на довготермінові контракти. Вони сприяють виникненню зв'язків між власниками, які здійснили інвестиції в ресурси, специфічні для певної фірми. Зокрема, деякі ресурси специфічні для певної команди. Адже після залучення у діяльність фірми їх альтернативна (ліквідаційна) цінність виявляється набагато нижчою, ніж їх цінність у межах цієї фірми. Специфічні ресурси фірми перебувають в її межах у загальній власності. Якщо ні, між окремими власниками специфічних ресурсів укладаються контракти, що обмежують використання таких ресурсів за допомогою спектра альтернатив, які відповідають інтересам не окремого індивіда, а групи власників у цілому. Основна функція цих контрактних обмежень полягає у попередженні опортунізму та "морального ризику", пов'язаного з діями окремих власників, кожен з яких намагається привласнити сукупну квазиренту, отриману шляхом використання специфічних ресурсів і частина якої має належати іншим власникам.

Зрозуміло, що у діяльності фірми важливими є також загальні ресурси, вони не втрачають цінності зі зміною сфери застосування. Отже, фірма - група специфічних ресурсів і деяких загальних ресурсів, пов'язаних зобов'язуючими контрактами, вони зумовлюють виникнення нерозчленованої за окремими ресурсами цінності кінцевого продукту. Власники специфічних для певної фірми ресурсів здійснюватимуть найінтенсивніший контроль і моніторинг діяльності команди. їх виграш або збитки безпосередньо залежать від успіху чи краху фірми. Вони часто розглядаються як власники, роботодавці або боси фірми, хоча у функціонуванні вона є сукупністю ресурсів, що перебувають у власності різних людей.

Специфікація приватних прав власності в корпорації.

Ресурси корпорації, що перебувають у власності акціонерів, належать до тих, цінність яких специфічна для певної корпорації. Дослідники звертають увагу на складність спеціалізації на окремих компонентах прав власності та пов'язані з цим контрактні обмеження. На думку багатьох вчених, унаслідок цих явищ у корпораціях існує тенденція до відокремлення прийняття рішень про використання ресурсів від наслідків цих рішень (тобто відокремлення контролю від власності). Отже, корпорації негативно впливають на спроможність системи, заснованої на приватній власності, до алокації ресурсів у тій галузі, в якій вони мають найбільшу ринкову цінність. "Розпорошення" акціонерної власності спричинює настільки серйозне відокремлення управління і контролю за використанням ресурсів від власності, що менеджери можуть діяти, не зважаючи на ринкову цінність ресурсів та інтереси дрібних акціонерів.

Проте за такого підходу до структури прав власності в корпорації та природи конкурентних ринків контролю і власності, які обмежують самостійність менеджерів, проблема відносин принципала і менеджера значно ускладнюється. Між тим, до чого прагнуть менеджери, і тим, що вдається їм робити, якщо витримують конкуренцію на ринку контролю, є значна відмінність.

Порівняно з іншими формами власності акціонерна власність і заснована на ній корпорація мають низку переваг. Одна з них полягає в тому, що корпорація залучає значні засоби для інвестицій у ресурси, специфічні для фірми, з метою забезпечення широкомасштабних операцій. Таке залучення можливе, якщо акції, що засвідчують права власності, є вільно відчужуваною частиною власності; тим самим вони дають можливість індивідам ліквідувати залежність динаміки особистого споживання від динаміки розміщення інвестицій у специфічні для фірми ресурси. Відчуження можливе у разі поєднання володіння акціями з обмеженою відповідальністю, що усуває залежність окремого акціонера від величини багатства іншого. Пов'язані з цим терпляче ставлення до анонімності, брак інтересу до становища інших акціонерів забезпечують вищий ступінь ринкового відчуження акцій.

Відчуження доповнюється добровільною угодою на розподіл функції управління специфічними для фірми ресурсами і функції відповідальності за майнові наслідки цих рішень, що пов'язані зі зміною ринкової цінності. Спеціалізація на управлінських рішеннях і здібностях (на контролі), не пов'язана з потребою нести ризик майнових наслідків, дає змогу досягти ефективної координації та високих результатів спільної виробничої діяльності. Спеціалізація не обов'язково пов'язана з виробництвом різних кінцевих продуктів, а стосується й різних виробничих ресурсів і навичок. Ефективну спеціалізацію уможливлює добровільна забезпеченість ділимості та відчуження сукупності прав: 1) на реалізацію прав прийняття рішень про використання ресурсів; 2) відповідальності за наслідки цих рішень, що пов'язані зі зміною ринкової (або мінової) цінності. В економічній літературі першу функцію часто називають контролем, другу - власністю і відповідно роблять висновок про відокремлення контролю від власності. Розподіл функцій забезпечує досягнення виграшу шляхом спеціалізації насамперед на таких операціях, як: вибір і моніторинг способів використання ресурсів; оцінювання результатів; ризики, пов'язані зі ступенем обгрунтованості рішень і їх впливу на вартість активів у майбутньому. Різні способи використання ресурсів зумовлюють різні вірогідності розподілу результатів, а самі результати в неоднаковій мірі залежать від моніторингу попередніх рішень. Тому сепарабельнісь і відчуження окремих прав власності дають змогу досягти виграшу від спеціалізації на володінні "діленими" правами та їх реалізації.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - Структура прав власності фірми

Предыдущая | Следующая