Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 7.6. Визначення вартості (ціни) інтелектуального продукту

Практика господарювання все більше потребує врахування вартості інтелектуального продукту в економічній діяльності. Такі складові інтелектуальної власності, як винаходи, знаки для товарів і послуг (товарні марки), можна повністю або частково передавати іншим особам за відповідну винагороду. У цьому разі вони будуть товаром, що мас споживну вартість і вартість, а отже, приноситиме певний прибуток їх власнику. Незважаючи на підвищення ролі інтелектуальної власності, донині не вирішено питання про облік нематеріальних активів у цілісному майновому комплексі суб'єктів господарювання. Для цього варто визначити їх вартість. Однак і на Заході, і в Україні проблема встановлення вартості об'єктів інтелектуальної власності не розв'язана. Єдиний нормативний акт, що діє і сьогодні, - "Порядок експертної оцінки нематеріальних активів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 10.08.1995 р. за № 292/828. Із назви документа зрозуміло, що передбачається лише експертне оцінювання вартості нематеріальних активів під час приватизації. Немає потреби доводити (тим більше, що на практиці учасники приватизації наводили чимало прикладів довільного визначення цін не лише інтелектуальної власності, але й власне матеріальних активів) неспроможність цієї методики, коли йдеться про вартісне оцінювання об'єктів науково-технічної сфери, де значну частішу вартості становить інтелектуальна власність.

Верховна Рада України прийняла Закон України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні". Мета цього документа - узгодити нормативні документи у сфері оцінки, в тому числі об'єктів інтелектуальної власності, а також створити організаційну інфраструктуру зі здійснення оцінювання об'єктів господарювання.

Варто звернути увагу на недоліки цього Закону. Наприклад, згідно зі ст. 61 питаннями контролю діяльності, пов'язаної з оцінюванням, видачі ліцензій на право професійної діяльності оцінювачів, кваліфікаційних екзаменів осіб, котрі бажають виконувати таку роботу, займається Комітет з оцінювальної діяльності, який створений і функціонує як незалежний самостійний орган регулювання оцінювальної діяльності, що діє на засадах самоврядування. Його формують шляхом делегування п'яти представників від саморегульованих громадських організацій, котрі займаються оцінювальною діяльністю, і по одному представнику від п'яти державних установ. Очевидно, такий порядок створення Комітету неминуче зменшує роль держави у регулюванні та контролі за оцінюванням майна, майнових і немайнових прав.

Досвід приватизації наочно показав стан справ в оцінці підприємств у разі, коли роль держави принижена. Оцінювання прав інтелектуальної власності - справа складна і відповідальна, його слід здійснювати під управлінням і контролем з боку таких важливих державних органів, як Фонд державного майна (ФДМ) і Державний департамент інтелектуальної масності. Саме вони можуть керувати процесом оцінювання майна і, в тому числі, інтелектуальної власності, формулювати правила і спостерігати за їх виконанням. Діяльність, пов'язану з оцінюванням, повинні здійснювати незалежні професійні оцінювачі або оцінювальні фірми. Відповідно до об'єкта оцінювання ФДМ мав управляти і контролювати процес оцінювання рухомого та нерухомого майна, майнових комплексів і транспорту тощо, а Держдепартамент - оцінювання інтелектуальної власності.

Система оцінювання майна, що грунтується на державному управлінні та контролі, забезпечує вищу ефективність такого процесу, сприяє посиленню ролі державного майна, особливо інтелектуальної власності, у розвитку економіки.

З проблемами інтелектуальної власності тісно пов'язаний такий термін, як "гудвіл". Під сутністю цього поняття розуміють і ділову репутацію підприємства, і ціну, яку покупець готовий заплатити за фірму понад ринкову вартість її матеріальних активів або, у разі невдалої роботи фірми, ціну нижчу балансової вартості її активів тощо. Найчастіше термін вживають підприємці під час продажу підприємств; він стає поширеним у діловій практиці. Зазначимо, що його вже використовують у 38 законодавчих актах України. Але для глибшого розуміння суті і значення інтелектуального продукту та його вартості необхідно вдосконалити вітчизняну систему обліку, що донині базується на врахуванні лише матеріальних активів. Із розвитком інтелектуальної власності спостерігається швидке кількісне зростання і підвищення ролі на виробництві нематеріальних активів. У системі обліку їх не враховують, хоча вони становлять масу гудвіла.

Під час широкої приватизації підприємств і науково-дослідних інститутів доведено, що неврахування нематеріальних активів, а отже, інтелектуальної власності, обов'язково спотворює ціну об'єкта. Адже не враховується саме те, що становить гудвіл: технології, персонал дослідників, місця розташування, зв'язок, замовники тощо. З метою подолання цього недоліку запропонували оцінювати їх за адаптованою до наших умов формулою американського податкового відомства, що дає змогу визначити суму вартості неврахованих нематеріальних активів.

На Заході ретельно враховують витрати усіх видів, включаючи й альтернативні. Спеціалісти стежать за витратами і потім констатують, що та куди віднесено. В Україні історично втрати не враховують. Ми вживаємо таке поняття, як відплив інтелекту ("відплив мозків"), а на Заході гудвіл має конкретну ціну як вираження вартості нематеріальних активів.

Інтелектуальний продукт - це товар, але товар особливий, оскільки в ньому втілена творча праця, здібності і вміння людини. В умовах ринкової економіки не можна заможно жити і плідно працювати, не навчившись цінувати працю, ефективно продавати інтелектуальну продукцію.

Отже, процеси інтеграції науки і виробництва, інтелектуалізація праці, перетворення знань та інформації на головний ресурс розвитку економіки і суспільства в цілому зумовили формування таких категорій, як інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал, сприяли швидкому зростанню їх ролі у суспільно-економічному розвитку. Електронні та інформаційні технології, комп'ютерна і телекомунікаційна техніка, тобто інтелектуальний продукт, при швидкому удосконаленні потребують величезних витрат і на розвиток, і на захист прав інтелектуальної власності. Західна Європа, наприклад, має багатовікові традиції в галузі захисту винаходів та інших предметів інтелектуальної власності. За дослідженнями, проведеними Європейським патентним відомством, витрати європейської промисловості на патентування з 1994 р. становили 5 млрд. німецьких марок. Однак і таку значну суму відомство оцінює як недостатню. Це свідчить, що багато фірм ще не розуміють економічних переваг, пов'язаних із патентним захистом. Тому Україні потрібно звертати особливу увагу на проблеми науково-технічного прогресу, інтелектуалізації праці, примноження інтелектуальної власності, удосконалювати законодавство в галузі інтелектуальної власності, поліпшувати державне регулювання цих процесів, домагатися, щоб усі правові акти були чинними, забезпечували активізацію діяльності в галузі нарощування інтелектуальної власності та збільшення її впливу на розвиток економіки й поліпшення рівня життя населення.



Схожі статті




Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А. А. - 7.6. Визначення вартості (ціни) інтелектуального продукту

Предыдущая | Следующая