Диференціальна психологія - Палій А. А. - 2.3. Диференціація характеру

Представники деяких психологічних напрямів не визнають поняття "характер", а з більшості зарубіжних довідкових видань і досліджень його вилучили. Спостерігається тенденція до ототожнення характеру з особистістю. Багато вчених характер вважають проблемою етики, висловлюють сумніви у можливості вивчення його як самостійного явища. Характер у диференціально-психологічному контексті розуміють як основну змістову характеристику індивідуальності, що детермінується впливами соціокультурного середовища і формується на психічній основі темпераменту.

Характер у структурі індивідуальності

Піонером у дослідженнях характеру вважають давньогрецького філософа Теофраста (372-287 до н. е.). У XVIII ст. в Європі активно досліджували типологію характеру, а англійський філософ і психолог Джон-Стюарт Мілль (1806-1873) навіть запропонував виокремити етологію як особливу науку. З часів Теофраста характер називали "етос". Вважалось, що характер розкриває і обмежує міру особистої відповідальності людини, визначає вчинки, якими вона може керувати (на відміну від темпераментальних проявів, змінити які не можливо), тобто концентрує те, що вона може контролювати, змінювати і розвивати. Характер формується протягом життя людини і, загалом усталившись до підліткового віку, змінюється під впливом виховання і самовиховання. Тому характер, на відміну від темпераменту, може підлягати етичному оцінюванню.

Характер (грец. Charakter - риса, Особливість) - Індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що зумовлюють типовий для Суб'єкта спосіб Поведінки в певних Життєвих ситуаціях і обставинах.

Характером також називають своєрідність складу психічної діяльності, що виявляється в особливостях соціальної поведінки особистості, насамперед у ставленні до професії, людей, самого себе.

Донедавна вітчизняні психологи наголошували, що хребет характеру" становить воля - стійкість у діях, принциповість, відношення інтелекту і особистості, наявність життєвих цілей. Зарубіжні вчені, також відзначаючи елемент характеру, пов'язаний із самоконтролем і саморегуляцією, як синонім іноді вживають поняття "сила Я", "сила Над-Я".

Важко розмежувати прояви характеру і особистості, а ще складніше - характер і темперамент. Б. Кречмер вважав, що темперамент - це вроджена особливість перебігу психофізіологічних процесів (їх темп, інертність, напруження, здатність до переключення та ін.), а характер - це стійка особливість ставлення людини до світу, оточення і себе.

А. Ковальов і В. М'ясищев виокремили такі підходи в дослідженні характеру і темпераменту: їх ототожнення; антагонізм; трактування темпераменту як елементу характеру; визнання темпераменту основною природою характеру. Позиції, за якою темперамент є основою характеру, дотримується багато вітчизняних дослідників, зокрема послідовники теорії індивідуальності. У ній стверджується, що темперамент і характер зумовлюють один одного. Характер формують життєві враження, виховання і навчання на природній основі темпераменту - властивостях нервової системи і генетичних програмах. Однак темперамент наділений стійкістю, тотальністю і описує формальні (незалежні від змісту діяльності) особливості поведінки, а характер виявляється не у всьому і не завжди.

Темперамент може не визначати змістової складової відносин особистості (останнім часом це ставлять під сумнів), а характер саме їх і відображає - переваги, значущі відносини, змістові і духовно-світоглядні якості індивідуальності, тенденції психічного нездоров'я. Так, В. Ананьєв вважав, що кожна риса вдачі (характеру) є певним істотним ставленням особистості до навколишнього світу, до таких його об'єктів, як природа, суспільство, суспільні ідеї (ідеологія), праця, інші люди тощо.

Вплив характеру на особистість практично не вивчений в академічній психології, насамперед через традицію апелювати до злитості цих двох конструктів, що насправді співвідносяться як "частина - ціле". Зате в житейській наївній психології проблема характеру і його зв'язку з особистістю - одна з центральних. Прикладом може бути запропонована Б. Братусем гумористична інтерпретація чотирьох типів людей, представлена в традиційній системі координат (рис. 2.3).

типи особистостей відповідно до характеру

Різноманіття суб'єктивних оцінок, за допомогою яких люди характеризують знайомих, можна описати за допомогою зображених на рисунку координат. Більшість людей зараховують себе до І типу (и хороша людина з хорошим характером"). Диференціальна психологія не може спиратися на розмиті оцінні категорії або соціально створювані конструкти на зразок "хороший - поганий" при оцінюванні людини, хоча частка самоіронії нерідко сприяє адекватності наукових висновків.

Дослідники прагнули чітко визначити і розрізнити поняття "темперамент" і "характер". Переважно йшлося про вплив характеру на темперамент, суть якого виразив І. Кант: "Темперамент указує на те, що можна зробити з людини, а характер - на те, що сама вона хоче зробити із себе". Психологи погоджуються, що характер не є чимось готовим, даним від природи, Його визначають сукупність зовнішніх чинників, що впливають на індивіда в процесі розвитку, і свідомі зусилля людини, спрямовані на формування власних властивостей.

Розмежовував поняття "тип нервової системи", "темперамент" і "характер" І. Павлов: "Тип є вроджений конституціональний вид нервової діяльності - генотип... Характер є сумішшю уроджених схильностей, потягів з прищепленими протягом життя під впливом життєвих вражень". Система умовних зв'язків, що утворюються в процесі структуризації життєвого досвіду, становить природну основу характеру, його формально-динамічну складову, а система орієнтації виникає внаслідок сплаву схильності суб'єкта з формувальними впливами середовища. Стійка система зв'язків, яку назвали динамічним стереотипом, є основою спрямованості - властивості, що належить до найважливіших змістових характеристик індивідуальності.

Воля як основний системотвірний компонент характеру виявляється в диференційованій системі довільної регуляції, пов'язаної з емоційними патернами і рівнем розвитку здібностей. Наполегливість у досягненні мети помітніше виражена в структурі характеру людей з високим рівнем інтелекту й освіти.

Схожі статті




Диференціальна психологія - Палій А. А. - 2.3. Диференціація характеру

Предыдущая | Следующая