Вікова і педагогічна психологія - Поліщук В. М. - 2. Виникнення дитячої психології (Ж.-Ж. Руссо). Експериментальні дослідження дитячої психіки (К. Бюлер, В. Зеньковський, М. Ланге, Е. Мейман, В. Штерн та ін.)

У XVIII ст. у зв'язку з розвитком економіки інтерес до дитячої проблематики значно посилюється завдяки Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), який розвинув тезу Я. А. Коменського про умови успішного навчання і виховання учнів, обгрунтувавши теорію вільного виховання (виховання має йти за дитиною; розвивається та дитина, яка має повну свободу). Він є родоначальником дитячої психології, оскільки вперше систематизував відомі на той час знання про природу дитячого розвитку. Проголосив лозунг "Назад до природи". Визначив у природному розвитку 4 основні фази:

1) народження - 2 роки (фізичний розвиток);

2) від 2 до 12 років ("сон розуму", основа майбутнього смислового розвитку);

3) від 12 до 15 років (формування світосприймання; засвоєння способів символіко-абстрактного мислення; задоволення розумових запитів);

4) 15 років - повноліття ("період бурі і пристрастей": засвоєння правил суспільного співжиття).

Заперечуючи покарання, пропонував метод "природних наслідків". Вважав, що разом з індивідуальними існують вікові особливості. Автор відомих праць "Еміль, або Про виховання" (1762), "Спокута" (1781-1788).

Й. Песталоцці (1746-1827) уперше визначив проблему психологічного обгрунтування навчального процесу. Автор соціально педагогічного роману "Лінгард і Гертруда" (1781-1787), Висловив ідею розвивального навчання у віковому-розвитку особистості.

Й. Песталоцці та Ж.-Ж. Руссо започаткували щоденникові спостереження за дітьми, хоча перший системний різновид щоденникових записів як перший підручник з дитячої психології пов'язаний з працею німецького філософа А Тідемана (1736-1803) "Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини" (1787). Друга спроба такого опису психічного розвитку асоціюється з описом поведінки дитини дошкільного віку (А Кусмауль, 1811-1897).

Популярною була праця В. Прейєра (1822-1899) "Душа дитини" (1882), в якій описується психічний і біологічний розвиток дитини від дня народження до 3 років. Якщо раніше вчені досліджували окремі проблеми і створювали поверхові ескізи загального розвитку психіки, то В. Прейєр узявся за їх цілісний аналіз та систематичне спостереження. Аналогічною в такому контексті є "Психологія раннього дитинства" В. Штерна (1871-1938). Однак вирішальним поштовхом до розвитку вікової психології на піку популярності еволюційної теорії була праця Ч, Дарвіна (1809-1882) "Біографічний нарис однієї дитини" (1877), у якій автор систематизував спостереження за психічним розвитком власного сина.

Ф. Гальтон (1822-1911) визначив основні напрямки вивчення спадкової зумовленості психологічних особливостей і запропонував експериментальні методи дослідження природи індивідуальних відмінностей, зокрема близнюковий (на основі вивчення монозиготних і дизиготних близнят). Запропонував термін "євгеніка" для позначення теорії спадковості, здоров'я людини і шляхів удосконалення людського роду. Вивчаючи індивідуальні особливості людей, започаткував дактилоскопію. Автор праць "Спадковий талант і характер" (1865), "Спадковий геній" (1869), "Дослідження людських здібностей" (1883).

К. Гельвецій (1715-1771) розробив концепцію загальної рівності людей, відмінності між якими є результатом різного соціального становища і виховання. Вивчав проблему співвідношення біологічного і соціального в розвитку. Противник кастової освіти. Основні праці: "Про розум" (1758), "Про людину, її розумові здібності та її виховання" (1773).

Д. Дідро (1713-1784) - опонент К. Гельвеція. Також вивчав проблему співвідношення біологічного і соціального в розвитку. На противагу К. Гельвецію вважав, що психічний розвиток залежить не лише від виховання, а також від задатків (природні задатки є у всіх, а не лише в "обраних", "виняткових" людей). Прихильник загальної освіти. Основні праці: "Листи про сліпих як повчання зрячим" (1749), "Думки про пояснення природи" (1754), "Систематичне заперечення книги К. Гельвеція "Людина" (1773-1774).

Ф. Фребель (1782-1852) - ініціатор розробки першої системи виховання дітей дошкільного віку та організації дошкільних закладів.

Ш. Фур'є (1772-1837) - обгрунтував систему всебічного виховання й розвитку дітей з раннього віку на основі залучення їх до колективної праці (менші діти за природою є не ледарями, а працьовитими істотами).

А. Біне (1857-1911) - ініціатор експериментального дослідження мислення. Вивчав проблему діагностики інтелекту. Його тести складають основу сучасної діагностики психічного розвитку дітей. Директор паризької Лабораторії фізіологічної психології (1889). Автор праць "Психологія умовиводів" (1886), "Вступ в експериментальну психологію" (1894) та "Методика дослідження розумового розвитку" (1922), яка вийшла вже після його смерті.

М. М. Ланге (1858-1921) вивчав дитячий розвиток у перші роки життя. Створив в Одесі лабораторію експериментальної психології (1880). Сформулював закон перцепції (про стадійний зміст процесу сприймання). Автор книги "Душа дитини в перші роки життя" (1892).

К. Гроос (1861-1946) вивчав ігрові дії в дітей і малят тварин. У дітей гра звернена не до минулого, а до майбутнього, тому вона є школою підготовки організму до навколишніх життєвих умов. Звернув увагу на перехідні періоди у віковому розвитку.

І. O. Сікорський (1842-1919) розпочав експериментальні дослідження працездатності. Вивчав генезис психічних явищ, вікові особливості. Спеціально займався з'ясуванням психологічного змісту юності як вікового феномену. Автор книги "Душа людини".

В. В. Зеньковський (1881-1962) сформулював завдання психології дитинства. Розробляв критерії з метою обгрунтованого поділу дитинства на окремі періоди. Пов'язував тривалість дитинства з розвитком цивілізації. У життєвому шляху людини визначив три основні стадії - дитинство, зрілість, старість. Популяризатор понять "пубертат", "передпубертат", запропонованих В. Штерном. Погоджувався з Ж.-Ж. Руссо, що отроцтво є другим народженням. Вступ у юність пов'язує із закінченням формування складних фізіологічних і психічних процесів (юність геніальна тому, що така її психічна установка, а тому навіть найбільш убога і тьмяна юність усе-таки є прекрасною). Схвально відзивався про дослідження К. Грооса, І. О. Сікорського.

Е. Мейман (1862-1915) стверджував, що дитяча психологія повинна вивчати вікові та індивідуальні особливості, обдарованість і відсталість. Навчання і виховання мають базуватися на знанні загальних закономірностей індивідуальних відмінностей психіки конкретної дитини. Засновник першого спеціального журналу "Журнал з педагогічної психології", присвяченого педологічним проблемам. Основна праця: "Лекції з експериментальної педагогіки" (1907).

Дж. Селлі (1843-1923) вважав, що дитина має вроджені передумови психічних процесів, які формуються протягом життя (розум, воля, почуття). З'ясував, що першими асоціаціями є асоціації схожості, потім на основі асоціацій сумісності формуються образи предметів, а в кінці другого року життя виникають асоціації за контрастом. Автор праць "Нарис з психології дитинства" (1895), "Педагогічна психологія" (1894-1915).

Дж. Болдуїн (1861-1934) обгрунтував концепцію пізнавального розвитку дітей. Вважав, що емоційне та моральне становлення дитини необхідно вивчати в соціальній спільноті, а не поза нею. Доводив, що розвиток складається з кількох стадій, де першою є вроджені моторні рефлекси. Визначив спеціальні механізми розвитку мислення - асиміляцію (інтеріоризація середовищних впливів) та акомодацію (зміни організму). Засновник журналу "Психологічний огляд" (1895). Автор праці "Генетична логіка" (1903-1908).

У подальшому пропагування в Західній Європі генетичних ідей пов'язане з іменами А. Валлона, К. Бюлера, Ш. Бюлер, Р. Заззо, Е. Клапареда, М. Мід, Ж. Піаже та інших учених.

В імперській Росії генетичні ідеї розвивали передусім П. Ф. Каптерев, О. Ф. Лазурський, І. О. Сікорський, І. М. Сєченов, К. Д. Ушинський.

У СРСР у дослідження законів розвитку психіки дитини вагомий внесок зробили П. Л. Блонський, Л. І. Божович, Л. С. Виготський, ОМ. Запорожець, Г. С. Костюк, ОМ. Леонтьєв, М. І. Лісіна, С. Л. Рубінштейн та ін.

У цілому виникнення і становлення ідей вікової психології відбувалося під впливом соціально-економічного розвитку суспільства та поширення у XIX ст. діалектичних поглядів Г. Регеля (1770-1831); розвитку природознавства ( Ч. Дарвін, експериментального вивчення діяльності мозку та органів чуттів (І. Сєченов, 1829-1905; Т. Гельмгольц, 1821-1894); френології (Ф. Галль, 1758-1829). Як наслідок, на початку XX ст. сформувалося кілька наукових позицій, які часто взаємо виключали одна одну.

Похожие статьи