Управління конфліктами - Жаворонкова Г. В. - 1.7 Сучасна конфліктологія та її парадигми

В 50-60-і роки XX ст. починається становлення конфліктології як особливої міждисциплінарної сфері, що поєднує теоретичні, методологічні й методичні підходи до опису, вивчення й розвитку практики роботи з конфліктними явищами різного роду, що виникають у різних сферах людської взаємодії.

Сучасна конфліктологія виходить із принципів визнання конфлікту в якості закономірної й природної характеристики соціальних відносин. Приймаючи можливість протікання конфліктів у різноманітних, у тому числі й конструктивних формах, стверджується принципова можливість управління конфліктами.

Розвиток теоретичної думки у вітчизняній науці був загальмований тезами радянського суспільствознавства про безконфліктний розвиток соціалістичного суспільства. Дослідження конфліктів обмежувалися окремими роботами для вирішення практичних завдань, в основному в галузі педагогіки й оптимізації діяльності трудових колективів.

Зміна ситуації в Україні призвела до різкого зростання інтересу до конфліктів, "вибуху" числа присвячених їм робіт і фактичному формуванню вітчизняної конфліктології.

Основне проблемне поле теоретичних досліджень і практичної уваги вітчизняних конфліктологів визначається переважним вивченням збройних, етнічних, економічних і політичних конфліктів. Нас же більшою мірою цікавить конфліктологія управління підприємством, особливо в антикризовому менеджменті.

Конфліктологія протягом свого становлення й розвитку постійно зверталася до психології в пошуках можливостей розуміння природи конфліктів і способів роботи з ними. Однією з перших праць в галузі конфліктології можна вважати працю Левіна "Вирішення соціальних конфліктів" (1948 р.)

У своїх працях класики конфліктології постійно апелювали до психологічної феноменології, наприклад, до таких явищ, як ворожі почуття, думки й установки. Сучасна західна конфліктологія відчуває на собі все більший вплив психології через визнання як ролі психологічних факторів у виникненні й розвитку соціальних конфліктів, так і значних можливостей використання психологічних методів для вирішення або ослаблення конфліктів.

Що ж стосується української конфліктології, то наразі вона розвивається скоріше в рамках соціологічних підходів, недостатньо пов'язаних із психологією й менеджментом.

Основні зміни в парадигмі дослідження конфліктів, що зробили вплив на ставлення до конфліктів і практики управління ними

O Конфлікт - це поширена риса соціальних систем, він не невідворотний, а тому повинен розглядатися як природний фрагмент людського життя. Конфлікт повинен бути прийнятий як одна з форм нормальної людської взаємодії. Хоча конфлікт, можливо, і не краща форма людської взаємодії, ми не повинні сприймати його як якусь патологію або аномалію. Конфлікт - це нормальне явище

O Конфлікт не завжди й не обов'язково призводить до руйнувань. Навпаки, це один з головних процесів, що служать збереженню цілого. За певних умов навіть відкриті конфлікти можуть сприяти збереженню життєздатності й стійкості соціального цілого. Конфлікт не слід сприймати як однозначно деструктивне явище й так само однозначно оцінювати. Сучасне розуміння конфліктів припускає, що конфлікт - це не обов'язково погано.

O Конфлікт містить у собі потенційні позитивні можливості. Загальна ідея позитивного ефекту конфліктів зводиться до наступного: "Продуктивність конфронтації виникає з того факту, що конфлікт веде до зміни, зміна веде до адаптації, адаптація веде до виживання"

Якщо ми не сприйматимемо конфлікт, як погрозу й почнемо ставитися до нього, як до сигналу, що говорить про те, що треба щось змінити, ми займемо більш конструктивну позицію. Цінність конфліктів полягає у тому, що вони запобігають окостенінню системи, відкривають дорогу інноваціям.

Конфлікт - Це стимул до змін, виклик, що вимагає творчої реакції.

Ідеї про позитивні функції конфлікту знайшли свій найбільш повний розвиток у праці американського соціолога Л. Козера.

Сигнальна функція конфлікту, про яку мова йшла вище, не єдиний приклад його позитивних можливостей. Навіть сама конфліктна взаємодія може бути корисною для його учасників.

Як пише Козер, "соціально контрольований конфлікт "розряджає атмосферу" між його учасниками й уможливлює відновлення їхніх відносин, забезпечуючи вільний вихід почуттям ворожнечі, конфлікти служать підтримці взаємин".

У соціальних науках відзначається, що сучасна точка зору виходить із уявлення про позитивні функції конфлікту.

Це легко сприймається, коли мова Йде про теоретичні міркування соціологів про процеси, що відбуваються у соціальних системах. Але психолог має справу з живими людьми й бачить перед собою страждаючих людей, важко переживає життєві складності, що емоційно буває важко сполучити з міркуваннями про користь конфліктів.

Однак і для сучасної психології характерне визнання двоїстої природи конфлікту, у тому числі і його позитивної ролі. Розглянемо позитивні функції конфліктів.


Схожі статті




Управління конфліктами - Жаворонкова Г. В. - 1.7 Сучасна конфліктологія та її парадигми

Предыдущая | Следующая