Управління конфліктами - Жаворонкова Г. В. - 1.2 Діалектичне вчення про суперечність і конфлікт Карла Маркса

План лекції:

1.1 Первісні уявлення щодо конфліктної проблематики.

1.2 Діалектичне вчення про суперечність і конфлікт Карла Маркса.

1.3 Конфліктний функціоналізм Георга Зіммеля.

1.4 Діалектична теорія конфлікту Ральфа Дарендорфа.

1.5 Конфліктний функціоналізм Люіса Козера.

1.6 Теорія П'єра ван ден Берга і Джона Тернера.

1.7 Сучасна конфліктологія та її парадигми.

1.1 Первісні уявлення щодо конфліктної проблематики

Первісний опис конфліктної проблематики у філософсько-соціологічній традиції був пов'язаний з розглядом процесів боротьби в людському суспільстві, що знайшли найбільш повне вираження в науковій школі соціал-дарвінізму. Конфлікт ототожнювався з боротьбою, що розглядалася як форма соціальної взаємодії. Первісні уявлення соціологів про відносно стабільну й інтегровану природу устрою суспільства, проявилися у функціональній моделі його опису. Теза про функціональну єдність призводила до трактування конфліктів як патології у функціонуванні суспільства, як аномалії, що повинна бути виключена з громадського життя.

На противагу "теорії рівноваги" була сформульована "теорія конфлікту", заснована на ідеї постійної зміни суспільства. Ціннісна перевага "моделі порядку" стримувала розвиток і прийняття "конфліктної моделі". Підгрунтя теорії конфлікту й наступного формування соціології конфлікту були закладені К. Марксом і

Г. Зіммелем, авторами систематичних описів процесів боротьби й конфлікту в суспільстві. Роботи К. Маркса досліджували діалектику розвитку суспільства й закономірного виникнення конфліктів. Г. Зіммель сформулював уявлення про позитивні функції конфлікту, заклавши основи конфліктного функціоналізму.

1.2 Діалектичне вчення про суперечність і конфлікт Карла Маркса

Істотний внесок у загальну теорію конфлікту зробив Карл Маркс, розробивши вчення про суперечність і розвинувши модель конфлікту революційного класу та соціальної зміни.

Американський соціолог Дж. Тернер, який вважав Маркса одним з творців теорії конфлікту, на основі вивчення його праці сформулював такі основні положення Марксового вчення про конфлікт:

1. Незважаючи на те, що соціальні відносини проявляють властивості системи, вони все ж таки містять велику кількість конфліктних інтересів

2. Ця обставина свідчить про те, що соціальна система систематично породжує конфлікти

3. Отже, конфлікт є неминучою і дуже поширеною властивістю соціальних систем

4. Подібні конфлікти мають тенденцію виявлятися в полярній протилежності інтересів

5. Конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади

6. Конфлікт - головне джерело змін соціальних систем

7. Будь-який конфлікт має характер антагоніста. Далі в цілях систематизації і наочності Тернер звів основні положення вчення про суперечність і конфлікт Маркса у своєрідну таблицю. Таблиця (фрагмент)

Ключові тези К. Маркса

1. Чим більш нерівномірно розподілені в системі дефіцитні ресурси, тим глибший конфлікт інтересів між пануючими і підлеглими сегментами (соціальними групами) системи

2. Чим глибше підлеглі групи починають усвідомлювати свої інтереси, тим більш вірогідно, що вони сумніватимуться в законності і справедливості існуючої в даний час форми розподілу дефіцитних ресурсів

3. Чим більше підлеглі групи системи усвідомлюють свої інтереси, чим більше вони сумніваються в законності розподілу дефіцитних ресурсів, тим більш вірогідно, що вони повинні будуть спільно вступити у відкритий конфлікт з домінуючими групами системи

4. Чим сильніша поляризація пануючих і підлеглих, тим більше насильним буде конфлікт

5. Чим більш насильним є конфлікт, тим більші структурні зміни системи і перерозподіл ресурсів, яких бракує

Ці ключові тези Маркса в інтерпретації Тернера пояснюють причини і чинники конфлікту та їх вплив на особливості розвитку конфлікту.

Маркс розвивав теорію соціального конфлікту суспільства. Але висловлені тези застосовані і для теорії конфлікту соціальної групи меншого рівня організації трудової групи. Згідно з названим положенням, конфлікт неминуча і поширена властивість розвитку організації.

Однією з основних причин організаційного конфлікту є дефіцит ресурсів і, зокрема, влади, а також нерівномірний і несправедливий розподіл цих ресурсів.

Більш високий рівень розвитку організації і, отже, більш високий рівень усвідомлення підлеглими своїх групових мотиваційних компонентів (інтересів, мети, цінностей) викликають більш часті позитивні відкриті конфліктні ситуації. Посилення неузгодженості інтересів підлеглих і керівництва викликає більш насильні форми конфліктів.

Насильні форми організаційних конфліктів спричиняють більш кардинальні організаційні зміни і перерозподіли ресурсів (мирні форми краще врегульовують міжособові відносини, але не завжди кардинально усувають істинні причини конфліктів, а при врегульованих відносинах створюється ілюзія усунення конфлікту).

Слабий прояв керівництвом своїх інтересів як адміністраторів, розрізненість адміністративних структур з більшою вірогідністю викликають колективні масові конфліктні виступи підлеглих.

Підтвердження правильності названих інтерпретацій положень вчення Маркса стосовно організації можна знайти в сучасних дослідженнях конфлікту і описах практичного досвіду конфліктних ситуацій.



Схожі статті




Управління конфліктами - Жаворонкова Г. В. - 1.2 Діалектичне вчення про суперечність і конфлікт Карла Маркса

Предыдущая | Следующая