Сучасна українська літературна мова - Шевчук С. В. - § 16. ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

§ 16. ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

O звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

O правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

O правильна вимова звукосполучень;

O правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

Вимова [с] Замість [з]

Ве[з]ти - Ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] Замість [д]

Ро[д]овий - Ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - Приві[т]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно

Плутати путати

Плутаю путаю

Плутають путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];

Правильно Неправильно

Факт хвакт

Фарба хварба

Фахівець хвахівець

Феномен хвеномен

Форматний хворматний

Функціонувати хвункцюнувати

Хвала фала

Хвороба фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] Замість [л] Лекція - лекція телеграма - Телеграма

Вимова [і] Замість [ш] у словах іншомовного походження

Д[и]ректор - Д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - С[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний

Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] - звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] - голубка.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[ Пам'ятайте І

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] - Мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°ректар] - і Директор, [харавМ] - Хоровий._]

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чиСМдуж] - чимдуж, [надто] - Надто, [дов'ідка] - Довідка.

Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - Вокзал, [бород'ба] - Боротьба.

3. Оглушуються прийменник і префікс з - перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно З тобою, [сказати] - Сказати.

4. Префікси Роз-, без - можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [беМЗпомнЕЛк6виї] і [беИСпоми*лк6виї] - Безпомилковий.

5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - Велич, [пйшеИШ] - пишеш, [позичте"] - Позичте, [с'м'іх] - сміх.

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] - хід, [к'ілограм] - кілограм.

Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] - роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.

6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах,

А також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою г, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: Газда, газдувати, ганок, грати, гатунок, гречний, гніт, грічно, гречність, грунтовий, грунт, грунтозахисний, грунтдво-кліматйчний, грунтообробний, грунтознавство, гудзик, грунтуватися, грасувати (розчищати).

7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно Дзвоник, [приССуджувати] - Присуджувати, [в'ідр'аджеИН':а] - відрядження, [нагор6джеИН':а] - нагородження.

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зиЕВати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-жеИНу] - піджену.

8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] - орфографічно Майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - Гордість.

Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:

O - ться вимовляється як |ц':а|: [лиЕСтуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] - учаться, [гн, І'вайуц':а] - гніваються, [обуриЕЦ':а] - обуриться;

O - шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - Звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся;

O - жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - Зважся, [неИВр'із'с'а] -

Не вріжся;

O - чся вимовляється як |и':а|: [неИМор6ц':а] - Не морочся;

O - жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - Криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - Запоріжці.

2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - Проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - Контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - Баластний.

Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] - Шістнадцять, [ш'іс:6т] - Шістсот, [ш'іздеИС'ат] - Шістдесят, [преИЗиЕДен'с, Киї] - Президентський, [агенство] - агентство, [інте"л, Іген, С'киї] - Інтелігентський.

Увага!

У словах [пеИСтлйвиї], [хвастлйвиї]. [виСПускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружитиСС'а] - здружитися, [здр£°ниВЦ'а] - Здравниця, [сприймати] - Сприймати, І [спрац'уватиВС'а] - Спрацюватися, [страїкувати] - Страйкувати, [страховії?] - Страховий.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.

Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

Правильно Неправильно

[іде"ал'но] - Ідеально идеально

[ідейа] - Ідея идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, документ, популяризація.

3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теИНден, Ц'ійа] - тенденція, [пеИР, ІодиЕЗац'ійа] - Періодизація, [сеИРтиСФ'ікат] - сертифікат.

Схожі статті




Сучасна українська літературна мова - Шевчук С. В. - § 16. ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Предыдущая | Следующая