Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Природа тілесного контакту і етика дотиків

Тілесно орієнтована терапія має істотні відмінності від "розмовних" форм психотерапії, що накладає особливі етичні зобов'язання на дії і відносини терапевта.

Оскільки здебільшого тілесна психотерапія передбачає безпосередній фізичний контакт із тілом клієнта, постає питання про збереження психологічних меж і динаміку трансферентних процесів. Це пов'язано з тим, що контактна взаємодія здатна провокувати і посилювати реакції переносу і контрпереносу, додаючи до них виражений еротичний контекст. Тому терапевт повинен уміти чітко визначати межі контакту і виключати із взаємодії елементи сексуалізації, що вимагає попереднього опрацювання власної тілесності з позицій функціонування і сублімації сексуальності.

Тілесну психотерапію в деяких контекстах можна розглядати як своєрідну практику пробудження - чуттєвості, довіри, усвідомлення. Вона дає відчуття зану-реності в життя, повноцінне переживання контакту з розмаїттям проявів навколишнього світу, що виникають унаслідок усвідомленого "включення" в цей процес тілесних відчуттів.

Одним із способів взаємодії зі світом і пробудження чуттєвості (сензитивності) до світу та інших людей є дотик. Найчастіше контактні способи взаємодії в повсякденному житті репресують і піддають ритуалізації, що пов'язано зі значною силою впливу і значущістю тілесного контакту. Рівень значущості завжди пропорційний тому змісту, який людина вкладає в дотик: або байдужість, холодність, формальність і стереотипність, або вираження справжніх почуттів і переживань.

Дотики, що виявляють ставлення і почуття людини, формують певний спектр емоційних переживань, які не можна ігнорувати. Ці переживання завжди досягають свідомості і трансформують фоновий стан, модулюючи сплески та прояви латентних (прихованих або витіснених) переживань і стосунків. Людина може бути готовою до них, і тоді вона адекватніше, відкритіше приймає нове переживання. Якщо вона суб'єктивно не готова до цього, то змушена пригнічувати почуття, які сповнюють її в момент контакту. Залежно від домінуючої сукупності ставлень, яка визначає зміст та інтенсивність реакцій на суб'єктивно значущі обставини і події, актуальні у момент контакту відчуття людина сприймає як припустимі і комфортні або забарвлює в негативні тони і сприймає як дискомфортні й такі, що потребують контролю. У кожному разі джерелом певних станів є значущий дотик, який людина не може ігнорувати, оскільки фізичний контакт виражає архетипічну необхідність. Тому збереження й уточнення психологічних меж, яке грунтується на відчутті безпеки, довірі, підтримуванні дистанції, має велике значення для позитивної динаміки терапевтичних відносин у тілесній психотерапії.

Водночас тілесна терапія ставить певні вимоги і до готовності клієнта до нетипових для нього форм активності і взаємодії. У деяких тілесних напрямах клієнт має зняти одяг і оголитися, що автоматично актуалізує відчуття незахищеності і вразливості. Однак навіть тоді, коли клієнт перебуває в комфортному для нього одязі, характер візуального контакту, дотиків і пропонованих йому сповнених терапевтичного значення дій психологічно оголює особистість. Спроба втекти від таких переживань, сховатися за соматичними (м'язовими) комплексами часто пов'язана з відчуттям страху і несвідомого неприйняття власної тілесності.

Професійні навички тілесно орієнтованого психотерапевта

Основним чинником, що визначає успішність терапевтичної практики в контексті тілесної динаміки, е довіра до професійної компетентності та особи терапевта. З іншого боку, терапевт має володіти достатнім рівнем професійної підготовленості, щоб не провокувати власними мимовільними соматичними реакціями несвідомі резонансні відгуки з боку клієнта, який закономірно реагує на стан терапевта, відчуваючи міру його власної психосоматичної відповідності.

Професійна підготовленість тілесно орієнтованого терапевта вимагає від нього розвитку таких специфічних якостей і здатностей:

- здатність до резонансного контакту з реакціями клієнта, що передбачає синхронізацію їхніх психосоматичних станів;

- наявність широкого репертуару доступних форм рухової експресії і розвиненість пластичних навичок;

- уміння відчувати і вербалізувати тілесні переживання клієнта, добирати для них адекватні метафоричні визначення;

- тілесна конгруентність і когнітивне підгрунтя тілесних дій - гармонійна єдність внутрішнього змісту і зовнішньої техніки, цілісність сприйняття тіла і адекватність тілесної експресії вимогам актуальної ситуації;

- широкий спектр доступних емоційних станів, емоційна експресивність, достовірність станів, що переживаються, і здатність до їх імітації;

- спрямованість на творчий пошук нових прийомів тілесної взаємодії в межах терапевтичної комунікації.

Якість психотерапевтичних взаємин у тілесній терапії визначає т. зв. Вегетативний (соматичний) резонанс (В. Райх, Д. Боаделла) - тілесна співналагодженість терапевта і клієнта, що є певним психосоматичним аналогом трансферу, відомого з практики психоаналізу. Виявляється цей феномен в індукованих тілесних відчуттях терапевта, які відповідають відчуттям клієнта, що надалі зумовлює синхронізовані психосоматичні реакції в обох учасників терапевтичного процесу/ Він грунтується на вегетативній ідентифікації (несвідомому ототожненні) терапевта і клієнта. Розвиток цього процесу пов'язаний із резонансними формами тілесного контакту і відтворенням терапевтом тілесних відчуттів, які переживає клієнт. Резонансна взаємодія передбачає вегетативну, мімічну, рухливо-тактильну, ритмічну і дихальну синхронізацію. Крім відносин переносу, резонансні переживання можна порівняти також із відчуттям емоційної емпатії до клієнта.

У межах тілесно орієнтованого підходу соматичні компоненти емпатії особливо важливі для вибудовування терапевтичних взаємин. Не менш важливе і налаштування клієнта на терапевта. Особливості тілесних "відповідей" грунтуються на регресивних станах, часто пов'язаних із витісненою дитячою незадоволеністю материнською турботою, що означає дефіцит значущих тілесних контактів (дотиків, погладжувань, пестощів). Тому резонансні реакції з боку клієнта необхідно розглядати в контексті динаміки перенесення. З боку терапевта така синхронізація теж відображає особливості контртрансферентних переживань і його здатність до усвідомлюваної та контрольованої вікової регресії.

Реакцію тілесної співналагодженості терапевта і клієнта можна пояснити терміном формування сумісного несвідомого - "теле" (за Дж. Морено) у зв'язку з їх перебуванням у загальному процесуальному і смисловому просторі терапевтичних інтеракцій (взаємодій). Для терапевта така єдність є технічним елементом терапевтичної роботи, а для клієнта - можливістю набути "коригувального" щодо динаміки симптомів соматичного та емоційного досвіду (Ф. Александер).

Більшість тілесних технік у психотерапії спрямована на дослідження людиною своєї тілесності та її природи. Існує припущення: якщо людина зрозуміє своє тіло, то зможе зрозуміти і психічний зміст, який втілює за його допомогою. Втілений психічний зміст має інформаційну природу, що завжди співвідноситься з тілесною структурою та її функціональністю; тіло при цьому розглядають як специфічний спосіб існування енергії. Форма та організація енергії закономірні, специфічні і завжди відповідають характеру її інформаційного змісту. Це дає підстави вести мову про компліментарність тілесної і психічної організації особистості. Розуміння цього факту відкриває шлях до осмисленого використання тілесних технік, здатних забезпечити повноцінний, інтегрований розвиток людини.

Тілесно орієнтовані техніки посідають власну унікальну нішу, іноді істотно відрізняючись від традиційних форм психотерапії. Основна їх особливість полягає в тому, що серед методичних прийомів переважають ті, які безпосередньо стосуються тілесності людини. Патологічні реакції особистості також розглядають крізь призму тілесної динаміки, в якій вони відображаються.

Тілесно орієнтовані методи грунтуються на ідеї психосоматичної цілісності людини. Будь-яка дисоціація її складових на фізичні та ментальні компоненти буде неправильною і призведе до помилкових висновків щодо природи психологічних проблем і можливих стратегій їх подолання.

У межах цього підходу розроблено велику кількість різноманітних прийомів і технік. Здебільшого вони стосуються тілесної динаміки людини: її дихання, пластики, рухів, сензитивності, особливостей моторики, міміки, голосу, вегетативних реакцій. І хоч тіло людини доступне безпосередньому контакту, "наочне" і об'єктивне, суб'єктивно воно становить інтимну сферу особистості. У зв'язку з цим існують певні професійні вимоги до особи психотерапевта, а також додаткові вимоги до професійної етики, що пов'язано з обов'язковістю тілесного контакту в процесі психотерапевтичної взаємодії.

Тілесно орієнтована психотерапія активно розвивається, інтегруючись із психодинамічними та екзистенціально-гуманістичними напрямами психологічної допомоги. На її основі відбуваються синтез і еклектичний пошук нових, часто альтернативних методів психотерапії та розвитку людини.



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Природа тілесного контакту і етика дотиків

Предыдущая | Следующая