Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 4. Аналітична психологія і психотерапія. Пост'юнгіанство

Фройдівські ідеї розвинув і продовжив К.-Г. Юнг, але дуже скоро започаткована ним аналітична психотерапія стала самостійним і певною мірою альтернативним напрямом глибинної психології. Юнг не тільки критично поставився до більшості постулатів Фройда, а й привніс в аналітичну теорію і практику широкий гуманітарний контекст. Юнгіанство є унікальним творчим синтезом теорій несвідомого та історичних, антропологічних, етнічних, літературно-художніх, алхімічних, фольклорних і навіть фізико-математичних уявлень та ідей.

4.1. Загальні засади аналітичної психотерапії

Основні постулати аналітичної психотерапії загалом відповідають психоаналітичній традиції. Розбіжності із 3. Фройдом полягають у трактуванні лібідо (К.-Г. Юнг розглядає його як універсальний принцип, а не просто енергію сексуальних потягів та бажань), а також розумінні психічного розвитку людини - процесу індивідуації, що відбувається впродовж усього життя і не є жорстко детермінованим початковими стадіями дитинства.

Теоретичні основи аналітичної психології

Характерною особливістю аналітичної психології і психотерапії є прямий зв'язок особистості К.-Г. Юнга з положеннями і принципами розробленої ним теорії і практик психотерапевтичної допомоги. На цьому наголошував і сам автор напряму у своїй програмній книзі "Спогади. Сновидіння. Роздуми": "...Моє життя - це історія самореалізації несвідомого! Все, що є в несвідомому, прагне реалізуватися, і людина хоче розвиватися з своїх несвідомих джерел, відчуваючи себе як єдине ціле. Я не можу використовувати мову науки, простежуючи це на собі, оскільки я не можу дивитися на себе як иа наукову проблему.

Те, чим ми є для нашого внутрішнього бачення, і те, що є людина sub specie ае tern і tat is (з погляду вічності. - Н, K.)j може бути втілене лише в міфі. Міф більш індивідуальний і виражає життя точніше, ніж наука...".

Юнг не соромився очевидної міфологічності власної теорії - він відкрито визнавав її і наполягав, що повністю деміфологізована психологія не здатна аналізувати феномен людської сутності у всій його складності і різноманітті. Тому особистий міф1 К.-Г. Юнга можна розглядати як одну з передумов створення його наукової школи. Він свідомо використовував зміст власного духовного життя для конструювання концептів, за допомогою яких можна зрозуміти не просто психіку, а душу людини. Недарма замість терміна "психіка" у своїх пізніх працях Юнг вживав слово "психе", акцентуючи на її невимірній універсальній трансцендентній сутності.

В автобіографії К.-Г. Юнг описував виразні дитячі сновидіння і переживання, які згодом, років у дванадцять, сформували основу його "другого Я". "Це протистояння двох іпостасей моєї особи, - писав Юнг, - продовжувалося все моє життя... Інший, номер другий - типова фігура, але усвідомлюється вона дуже рідко". Це пряме свідчення того, наскільки чутливим до несвідомого був ще з дитинства основоположник аналітичної психології. Уявлення про несвідому установку як про другу, надзвичайно значущу і комплементарну (доповнювальну) до свідомості психічну функцію, - одне з основних положень юнгівської теорії. Період роботи асистентом і лікарем у психіатричній лікарні Бургхольці став важливим для особистісного, професійного і наукового становлення К.-Г. Юнга. Спостерігаючи за пацієнтами, він уперше замислився про символізм симптомів психічних розладів. У своїх спогадах Юнг навів приклад жінки, яка раз по раз повторювала серію своєрідних нав'язливих рухів, ніби проколюючи і протягуючи щось невидиме. Розпитування виявили, що хвороба почалася в цієї пацієнтки після того, як її кинув коханий-швець. Юнг зрозумів приховану несвідому мотивацію нав'язливих дій: жінка повторювала рухи шевця, щоб продовжити свій зв'язок із ним. Відтоді він почав активно цікавитися сенсовою зумовленістю психозів і дійшов висновку, що манія переслідування і галюцинації мають раціональну основу. За ними фігурують цінності особи, її надії і бажання, а за психозом - загальна психологія індивідуальності.

К.-Г. Юнг запропонував теорію колективного несвідомого та його структурних елементів - архетипів, уточнивши, які з них є складовими особистості і як вони визначають індивідуацію як процес особистісного розвитку. Він описав основні її етапи, ускладнення та спричинені ними психологічні проблеми. Йому належить також оригінальна типологія особистості, яка спирається на уявлення про основні психічні функції та їх компенсаторний взаємозв'язок. Крім того, учений обгрунтував ефективний метод експериментального дослідження несвідомих комплексів - асоціативний експеримент, розробив нові стратегії тлумачення сновидінь, вніс нові позитивні ідеї в розуміння шлюбу як психологічних взаємин, сімейних і дитячо-батьківських стосунків.

Для пізньої творчості Юнга характерний інтерес до філософських проблем людської особистості і психіки.

У післявоєнний період він розробив складні теорії трансцендентної функції психіки, енантіодромії і синхронії; виклав нову теорію психічного, у якій представляв психіку не просто як здатність суб'єкта сприймати і розуміти світ, а як універсальну світотвірну сутнісну категорію. Таку психіку, основу unus mundus (єдиного, цілісного світу, сповненого зв'язків і взаємозалежностей), він називає "психе", наголошуючи, що це основа світу, яка є не тільки запорукою умов існування, а й втручається в існуючий природний лад.

На відміну від психіки, основною функцією якої є віддзеркалення дійсності в знаково-символічній формі, юнгівська психе - це універсальна здатність до відтворення світу як універсуму, тобто світу, сприйнятого, осмисленого та оціненого людиною. Задовго до постмодерністських ідей "смерті суб'єкта" (М. Фуко) і несвідомої суб'ектності (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі) Юнг розробив уявлення про Несвідомий індетермінізм (жорстку зумовленість дій і поведінки) Суб'єкта. Обгрунтований ним пріоритет несвідомої психе розвінчує ілюзорну могутність свідомості, яка нібито контролює і регулює людське життя. Численні спостереження життєвих криз пацієнтів переконали Юнга-психіатра в тому, що розум і свідомість лише незначною мірою відповідальні за виникнення і результат фатальних для особистості подій; можливості свідомості суб'єкта щодо організації його власного життя обмежені.



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 4. Аналітична психологія і психотерапія. Пост'юнгіанство

Предыдущая | Следующая