Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 5.1. Теоретико-методологічні основи тілесної терапії

Із середини XX ст. паралельно з розвитком вербальних і "дистантних" форм психотерапії активно розвивалися й інші стратегії, що використовують у роботі з клієнтом контактні прийоми і безпосередню взаємодію з його тілом. Тепер весь спектр такої психотерапевтичної та розвивальної техніки розглядають як тілесно орієнтовану психотерапію і тілесно орієнтовані психотехніки.

5.1. Теоретико-методологічні основи тілесної терапії

Парадигму тілесної терапії як психотерапевтичного методу розробили зарубіжні автори. - Ф.-М. Александер, Д. Боаделла, Ч. Брукс, А. Лоуен, В. Райх, І. Рольф, М. Фельденкрайз, А. Янов та ін. Активно розвивають її російські дослідники В. Баскаков, А. Єрмошин, В. Нікітін, М. Сандомірський.

Метод тілесної терапії має тривалу історію, значну популярність та солідні академічні засади. Вона спромоглася подолати свій "напівлегальний" статус у науковому психотерапевтичному співтоваристві і виробити чіткі теоретичні засади. У "Психотерапевтичній енциклопедії" за редакцією Б. Карвасарського її витлумачено як "напрям психотерапії, що неоднозначно розуміється, метою якого є зміна психічного функціонування людини за допомогою орієнтованих на тіло методичних прийомів". Досі не вироблено чіткого розуміння особливостей дії і принципів застосування тілесно орієнтованої техніки, що призводить до розмивання меж цього напряму і дає багатьом підстави стверджувати про його еклектичність, поєднання в ньому різноманітних прийомів - від оздоровчих до трансперсональних, пов'язаних радше з духовним пошуком, ніж із психотерапією в її традиційному розумінні.

Попри еклектичність підходу центральною методологічною посилкою тілесно орієнтованого напряму є принципова пов'язаність соматичного і психічного - Психосоматична комплементарність. Основна ідея його полягає в утвердженні невіддільності та конгруентності (узгодженості) тіла і свідомості, переконаності в тому, що тіло у своїй структурі і функціях доповнює психічну природу та опосередковує прояви особистості.

Для повнішого розуміння тілесно орієнтованих методів психотерапії необхідно проаналізувати уявлення щодо онтологічної природи, співвідношення в ній душевного і тілесного.

Природа тілесності людини та основні тілесні проблеми

Фундаментальні передумови тілесно орієнтованих методів стосуються не лише психотерапевтичної методології, а й загальнофілософських проблем співвідношення "душевного" і "тілесного" в людині, а також ідентифікації феномену тілесності, який визначає специфіку організації та здійснення тілесно орієнтованої психотерапевтичної практики.

Тілесність є специфічним модусом (способом) існування людини. Пов'язані з нею питання стосуються не стільки фізичних аспектів життя, скільки особливостей функціонування свідомості. Як стверджує британський філософ Стівен Пріст, проблема свідомості і тіла є проблемою визначення правильного співвідношення між ними. Очевидно, що суттю свідомості є ментальне, а суттю тіла - фізичне; вони відповідно мають певні опозиційні характеристики:

Ментальне

Фізичне

Темпоральне

Просторово-часове

Особисте

Загальнодоступне

Некориговане

Кориговане

Внутрішнє

Зовнішнє

Єдине

Множинне

Вільне

Детерміноване

Активне

Пасивне

Я

Інше

Духовне

Плотське

Неподільне

Дискретне

Непротяжне

Протяжне

Безформне

Має форму

Невидиме

Видиме

Інтенціональне

Неінтенціональне

Суб'єктивне

Об'єктивне

Ця класифікація не вичерпна і не безперечна. Вона доречна, якщо припустити незалежність фізичних і ментальних явищ. Щодо тілесного аспекту таке розмежування неможливе. У розумінні сучасної філософської антропології та психології тілесне виникає на перетині ментального і фізичного. їх дихотомічні характеристики є певними полюсами, проте знайти реальну грань, на якій "безформне" переходить в "оформлене" або навпаки, неможливо. Та саме в цій лімінальній (пороговій) зоні формується те, що визначають як "тілесне" в онтології людини. При цьому слід мати на увазі, що поза свідомістю тілесного не існує. Позбавлене свідомості, воно редукується до об'єктних характеристик тіла. Водночас тілесність не можна зводити тільки до феноменів свідомості або фізичного тіла.

Феноменологія тіла, пов'язана з його відносною доступністю для вивчення, "видимістю", зовнішньою об'єктивністю, неоднозначністю тілесних переживань, їх суб'єктивністю і безліччю трактувань тілесної природи, зумовила появу в історії культури різних, найчастіше полярних, позицій. Неоднозначно оцінюють тілесність людини і у сфері психотерапевтичних практик, відводячи тілу й тілесній динаміці переважно другорядну роль.

Тілесність людини - цілісний комплекс специфічних антропологічних феноменів, що полягають у соматичному опосередкуванні психічної реальності людини.

Структурно-функціональна сукупність тілесних якостей, сформованих біологічними, психологічними, соціальними, культурними і духовними складовими людини, забезпечує її здатність співвідносити світ внутрішніх (суб'єктних) феноменів із феноменами зовнішнього (об'єктного) середовища. Щодо психічної реальності тілесність визначає інтенсивність, модальність і форму зовнішнього прояву суб'єкта.

На підставі аналізу звернень за психологічною допомогою, а також художньої і філософської літератури можна дійти висновку, що основною тілесною проблемою людини в сучасній західній культурі є втрата відчуття реальності і контакту зі світом, у якому вона живе. Людина все більше стикається із симуляцією реальності і феноменами підробки, копіями, що примножують позбавлену чуттєвості та значення об'єктність світу. Ця втрата проектується на її тіло як позбавлення екзистенційних опор, відчуття "заземленості", вкоріненості в реальності своїх переживань, емоцій, думок, стосунків тощо. Така ситуація безпосередньо зачіпає життя тіла і посилює його об'єктні характеристики, позбавляючи суб'єктності. Саме тіло певною мірою стає пасивним об'єктом, щодо якого можливі різноманітні маніпуляції та дії, які воно сприймає, але на які не в змозі відреагувати через втрату відчуття достовірності і критеріїв природності переживань. Проте повноцінним об'єктом (предметом) тіло стає тільки після смерті. Отже, феномени сучасної масової культури, позбавляючи людське тіло чуттєвості, позбавляють його і життєвого потенціалу.

Аналізуючи "проблемну анатомію" тіла, російський вчений Володимир Баскаков веде мову про наявність чотирьох базових проблем, що відображають порушення балансу процесів, які відбуваються в тілі і психіці людини:

1) проблема контролю/надконтролю - локалізується "в голові" й актуалізується за потреби "зняття" такого контролю, що стає важким у ситуації його непомірності;

2) проблема контактності - зосереджена в руках і грудній клітці (дихання), пов'язана з недоліками налагодження контактів і вираження власних почуттів;

3) проблема сексуальності - локалізується в ділянці таза і живота, пов'язана з вивільненням сильних почуттів, зокрема сексуально забарвлених, а також еротичністю і сексуальною поведінкою;

4) проблема опори - зосереджена в ногах і пов'язана з недостатнім відчуттям реальності та бажанням підтримки, власної (автономність) і з боку інших людей.

Ці проблеми можуть мати різноманітний психологічний зміст і спричинюють багато труднощів, особливо психосоматичного характеру. Тілесно орієнтована терапія має значний цілющий потенціал і може бути використана як екзистенційна форма психологічної допомоги. Одностайним є переконання щодо підвищення якості життя у тих, хто практикує будь-яку форму тілесної терапії, дотримуючись її приписів і правил.

Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 5.1. Теоретико-методологічні основи тілесної терапії

Предыдущая | Следующая