Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Перспективи розвитку особистості з погляду гуманістичного підходу

Індивідуальність людини, її життя, сенси і перспективи розвитку е пріоритетними цінностями для всіх напрямів психотерапії, однак саме в гуманістичній традиції ці положення звучать найчіткіше, виносяться на передній план в обгрунтуванні стратегій психотерапевтичної допомоги.

Екзистенціальні й онтологічні проблеми, з якими зіткнулося людство в третьому тисячолітті, актуалізують ідеї і погляди, сформульовані в гуманістичній психології і психотерапії в 50-60-ті роки XX ст. Людина перебуває в нерозривному зв'язку з навколишнім світом, суспільством, і осмислення цього зв'язку можливе лише через самозаглиблення й самопізнання, відкриття в собі нових обріїв змісту і систем цінностей, які за А. Маслоу можна назвати буттєвими.

Розвиток цих ідей неминуче приводить до висновку, що подальше усвідомлення людиною власної внутрішньої природи можливе лише в контексті відновлення системних зв'язків на всіх рівнях інтегрованого світу, центральним елементом якого є людина, наділена унікальною функцією рефлексуючої свідомості. Перешкоди на цьому шляху можуть бути подолані за допомогою методів гуманістичної психотерапії, орієнтованої на екзистенціальні характеристики природи людини.

Аналізуючи екзистенційні основи психотерапії, Р. Мей зауважував, що для неї як процесу має значення передовсім контекст існування, екзистенція людини. Він сформулював такі основні положення онтологічного погляду на природу людини:

1) особистість людини унікальна і центрована в самій собі;

2) будь-яка людина прагне до збереження своєї центрованості і утвердження власної буттєвості, реалізовуючи потенціал онтологічної (буттєвої) мужності;

3) у кожної людини є потреба і можливість вийти за межі власної суб'єктності і торкнутися суб'ектності іншої людини, що завжди пов'язано з ризиком втратити контакт з власною природою і потребами, зате сприяє подальшому розвитку;

4) суб'єктивний компонент центрованої особистості визначається наявністю свідомості;

5) свідомість людини реалізується у здатності до самосвідомості, пов'язаній із можливістю виходу за межі ситуативного контексту і з життям, витлумаченим у поняттях "можлив" (К. Гольдштейн) і "потенційне" (А. Маслоу);

6) буттю людини властивий стан тривоги. Ця характеристика людини має подвійну суть: вказує на "трагічне значення" життя і певною мірою трагічний підтекст усієї екзистенціально-гуманістичної психотерапії; онтологічна тривога задає перспективу подальшого становлення і розвитку особистості у напрямі подолання своїх екзистенційних меж до "чистого" і ніким необумовленого буття.

З урахуванням західної ментальності ідеї, пов'язані з розвитком психічного потенціалу, найчіткіше сформулював А. Маслоу в концепції самоактуалізації особистості.

Самоактуалізація - цілковите використання людиною свого потенціалу, здібностей і можливостей.

Ідеалом самоактуалізованої особистості є людина, яка позбавилась дихотомій і внутрішніх суперечностей і наблизилася до стану внутрішньої цілісності, природності і повноти. Тільки через актуалізацію власного потенціалу людина здатна досягти внутрішньої свободи, яку Р. Мей вважав основним принципом і обов'язковою умовою існування. Допомагаючи людині досягти особистої свободи самовизначення і самодетермінації, терапевт повинен підвести її до схвалення відповідальності за свої вчинки і за підсумок власного життя.

У своїх екзистенційних пошуках людина повинна намагатися досягти щонайменше двох результатів, якими є:

- соціальна інтегрованість, яка вказує, що суб'єкт не замкнений у межах власного Я; для досягнення цього терапевт повинен допомогти клієнту позбавитися відчуття неповноцінності і прийняти на себе вантаж соціальної відповідальності;

- знаходження джерела внутрішньої духовності і само-підтримки, що пов'язано з подоланням патологічного відчуття провини і трансформацією деструктивних конфліктів у конструктивні, тобто індивід повинен з готовністю сприймати духовну напругу, властиву людській природі.

Отже, у 50-ті роки XX ст. розпочався процес регуманізації терапії. Лише регуманізована психотерапія, на думку її засновників, здатна відповісти на питання, пов'язані з існуванням людини в сучасному світі, враженому тенденціями до деперсоналізації і дегуманізації життя. Людина повинна опиратися спробам відняти в неї сенс або підмінити його сурогатними потребами. Терапевт при цьому не може повернути людині сенсу у разі втрати, але може допомогти знайти його знову. Це відбувається, поки знаходяться відповіді на основні питання, що ставить перед людиною життя: "Хто і що є Я?" і "Що є цей світ, у якому Я живу?".

Гуманістичні стратегії психотерапевтичної допомоги спрямовані на пробудження й актуалізацію внутрішнього потенціалу особистості з метою досягнення нею вищого рівня усвідомленості, свободи і свідомості її життя. Основними якостями, що визначають природу людини з погляду гуманістичної психотерапії, є свобода особистості, відповідальність, краса, гра, легкість і цілісність. Для успішного зцілення часом достатньо гармонійної атмосфери довіри, безумовного схвалення клієнта з усіма його проблемами і вадами, тобто такого терапевтичного середовища, в якому людина змогла б прийти до усвідомлення своєї глибинної цілісної природи, здатної забезпечити реалізацію екзистенційних цілей. У зв'язку з цим питання про терапевтичну техніку іноді відходить на другий план, а на перше місце виступають характер і зміст терапевтичних відносин.

Психотерапевтичний результат полягає в тому, що клієнт знаходить нові духовні перспективи, які допомагають йому самостійно, без невротизації та внутрішньої ізоляції, без опори на особу терапевта долати життєві кризи, що розцінюються не як перешкода в самореалізації, а як умова, що забезпечує необхідний для внутрішньої трансформації і розвитку рівень екзистенційної напруги.



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - Перспективи розвитку особистості з погляду гуманістичного підходу

Предыдущая | Следующая