Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 8.3. Психотерапевтичний потенціал творчості Ж. Батая

Відмінний від бінсвангерівського варіант екзистенціальної психотерапії викладено у працях французького філософа Жоржа Батая (1897-1962). Вказуючи на дві протилежні тенденції, що спрямовують людину - пекучу пристрасть і раціональну турботу про майбутнє, Ж. Батай наголошував, що раціональна турбота про майбутнє - лише засіб забезпечення життя, який ніколи не стане його метою.

Уся цивілізація залежить від розумного передбачення засобів забезпечення життя. Однак життя не зводиться до цих засобів. За межею раціональних засобів людина шукає їх мету, якою, за Батаєм, може бути лише відгук на жадання, пекучу пристрасть. Таку властивість людської сутності він називав Еротикою.

Сутність людини, як вона дається в її сексуальності, що є витоком і початком людини, ставить перед нею проблему, розв'язання якої веде до безумства. Образ цього безумства даний у щонайвищому еротичному переживанні, в еротичному екстазі, оргазмі, який владно, як і смерть, позбавляє розуму.

Широке трактування еротики як людського прагнення наситити своє жадання частково подібне до фройдівської концепції лібідо, проте Ж. Батай зосереджувався не на проблемах задоволення прагнень, а на тому, що істинна еротика є подорожжю на край можливостей людини. Внутрішній досвід і є такою подорожжю; здійснити її можливо, лише позбавившись обману і страху, надії на благополуччя і душевне здоров'я. Можна не йти цією дорогою, але якщо вирушити нею, доведеться відкинути будь-які авторитети і цінності, крім досвіду, який стає найвищою цінністю й авторитетом. Умовою такої подорожі є відкладання існування на потім заради пізнання. Говорити, думати, згідно з поглядами Ж. Батая, - означає ухилятися від існування: не вмирати, а бути мертвим, іти по вимерлому світу, де все занедбане, а життя відкладене на потім. Багатьом людям знайоме відчуття, ніби якась частина свідомості спостерігає за тим, що відбувається в житті особистості, планує і регулює, і цей план пожирає існування.

Подорож на край людських можливостей є зворотним боком розумного і розміреного свідомого існування, що становить фундамент сучасної цивілізації. К.-Г. Юнг, обговорюючи компенсаторну природу несвідомого, звертав увагу на абсолютне домінування функції свідомості в усіх сферах життя: без конкретності і спрямованості свідомого розуму були б неможливі наука, технологія і цивілізація, оскільки всі вони грунтуються на безперервності і спрямованості процесів, що відбуваються у свідомості. Проте спокійне і розмірене життя не завжди до душі людині. Пересичення, втомленість - надто поширена нині психологічна проблема. Багато психотерапевтів чули скаргу клієнтів на те, що "все начебто є, а життя немає". Аналітична психотерапія навряд чи допоможе розв'язати цю проблему.

У роботі з клієнтами психотерапевт, застерігаючи від крайнощів, долаючи проблеми, пропонуючи допомогу у важких життєвих ситуаціях, зміщує акценти на засоби замість мети. Непомітно і витончено він здійснює профілактику подорожі на край людських можливостей, змусивши пацієнта замислитись над тим, що буде потім і навіщо ставати рабом пристрасті.

Міркуючи про можливості і наслідки психотерапії, необхідно показати клієнтові, як співвідносяться між собою психотерапевтична Допомога і досвід-межа (термін М. Бланшо для позначення сутності внутрішнього досвіду у Ж. Батая). Терапія містить у собі допомогу, поради, позитивний досвід спілкування і взаєморозуміння, безоцінне схвалення, відповіді на питання, алгоритми отримання екзистенційно значущих знань, навиків і вмінь, підтримку, теплоту тощо. Досвід-межа взагалі не є конструктивним.

Досвід-межа, за Ж. Батаєм, - це відповідь, яку одержує людина, якщо вона вирішила всерйоз засумніватися в собі. Це рішення, яке компрометує буття, виражає незмогу людини зупинятися ні на мить, ні на жодній насолоді або істині, ні на результатах дії, ні на знанні, ні на вірі. Проте ця пристрасть негативної думки не принижує людину, не вбиває її безсиллям, не засуджує до неможливості самоздійснення.

До екзистенційних потреб людини (у любові, розумінні, самоактуалізації,' щасті) Ж. Батай додав ще одну - потребу бути всім. Задоволення цієї потреби з передчуттям досвіду-межі вимагає від індивіда панування над всіма категоріями знання, можливостей досконалого дискурсу, вільного від будь-яких форм пригнічення. Дії, що спонукають людину до цього, будуть чистою "негативністю": суб'єкт досягає задоволення, зважившись на постійну невдоволеність, він доходить до досконалості, оскільки йде до краю самозаперечення. Можна сказати, що він торкається абсолюту, оскільки знаходить можливість і силу перетворювати в дію негативність, ніщо.

Інакше кажучи, досвід-межа - це досвід бажання людини без бажань, досвід невдоволеності повністю задоволеного суб'єкта, це пекуча пристрасть чистого ушкодження, де наявне звершення буття, всемогутності і всезнання. Не тільки Батай, а й інші мислителі наголошують на духовному, містичному характері внутрішнього досвіду. Досвід схоплений людської суті багато разів піддавали філософській рефлексії, але порівняно рідко досліджували як безпосередній досвід переживання. Психотерапія, прагнучи позбавити особистість негативності, перешкоджає виразу людської суті як вічного недоліку, ушкодження, вади (Ж. Лакан називав це пусткою), що дає право і сміливість засумніватися в собі.

Наявні у внутрішньому досвіді наполегливість неробства і марноту знання (слова), необхідність витрат і затишок провалу важко умістити в межі психологічної теорії або філософської системи, але без цього неможливо привнести в людську екзистенцію разом з повнотою буття його пустку. Досвід-межа, за Батаєм, є досвідом пустки, що на краю всякої наповненості, досвідом того, що перебуває зовні всього, коли усувається кожне зовні, того, що потрібно досягти, коли всього досягнуто, що треба пізнати, коли все пізнано: найнедоступнішого, найневідомішого.

У певному розумінні досвід-межа є особливою формою досконалості, способом завершеного буття, але з маленькою щілинкою, крізь яку все, що є, у будь-який момент раптово викидається, випліскується, виривається назовні силою несамовитої надмірності. Екстатичний характер цього досвіду не заперечує, а стверджує його інтелектуальну значущість: втрата свідомості в екстазі є "схоплюванням" власної суті на межі розриву і втрати всього. Внутрішній досвід, досвід-межа, не становить користі або цінності, не несе задоволення, він, за Батаєм, "вивільняє із значення сукупність людських можливостей... аж до того вмирання, з якого ми черпаємо свої останні істини".

Людина намагається зробити своє життя комфортним і матеріально, і психологічно, підмінюючи для цього мету життя його засобами, намагаючись зробити свій побут і взаємини з людьми зручними і в усьому вбачаючи щастя. Однак це не може позбавити її страждань і смерті. Тільки досвід-межа може звільнити особистість від ілюзії задоволеності / незадоволеності існуванням, від утішальної брехні, якою почасти буває і психотерапія.

Навряд чи варто пропагувати подорож на край людських можливостей і пізнання досвіду-межі, адже вони мають руйнівний характер. Проте такі форми поведінки існують і, як і будь-які інші, можуть чогось навчити людину або лишити в неуцтві. У психотерапії, окрім внутрішнього досвіду-межі, є інші альтернативи, як поняттю "хворіти") однаково протиставляються слова "померти" і "одужати".



Схожі статті




Психотерапія - Каліна Н. Ф. - 8.3. Психотерапевтичний потенціал творчості Ж. Батая

Предыдущая | Следующая