Психологія конфлікту - Долинська Л. В. - Теорія групової динаміки

Німецько-американський психолог К. Левін є автором теоретико-польової концепції особистості в психології. З 1933 року жив і працював у США, де намагався обгрунтувати застосування теоретико-польового підходу стосовно дослідження проблем групової динаміки та соціальної дії.

Рушійною силою людської діяльності К. Левін вважав потреби, під якими розумів динамічні стани, активність, які виникають у людини під час здійснення якого-небудь наміру, дії. Механізмом будь-якої форми діяльності, за К. Левіним, є намір - певна напружена динамічна система, тобто визначальним є динамічний аспект - сильна чи слабка напруженість, яка прагне до розрядки. Напруженість виникає унаслідок порушення рівноваги між індивідом та середовищем і виявляється у вигляді конфліктів.

В американський період діяльності К. Левін переходить до інтер-психологічних проблем, очолює роботу центру групової динаміки, вивчає структуру мети та вплив фрустрації на людську діяльність.

Послідовники К. Левіна - Д. Креч, Р. Кратчфілд та Н. Лівсон, - спираючись на теорію К. Левіна, розробили власну теорію конфлікту, який є наслідком незадоволення бажань, тобто фрустрації. Вони твердили, що найчастіше фрустрація виникає через суперечності між особистими бажаннями людини та накладеними суспільством обмеженнями і заборонами, оскільки в основі існування соціальних утворень лежить необхідність у збалансованості між потребами індивіда та нуждами соціальної групи. У міру дорослішання людини соціальні стандарти інтерналізуються, внаслідок чого цей конфлікт переходить у внутрішній план. Представникам теорії групової динаміки належить ідея поділу напрямів впливу фрустрації та конфлікту на конструктивний та деструктивний, руйнівний. Також вони вказують на відмінність між безпосереднім та минущим ефектом недовготривалих мотиваційних конфліктів і стійким ефектом, притаманним внутрішньоособистісним суперечностям.

Автори доводять, що зазвичай фрустрація та конфлікт розглядаються як явища, шкідливі для людини, а менш акцентується той факт, що викликане фрустрацією чи конфліктом напруження може сприяти реалізації мети внаслідок того, що увага індивіда фокусується на конкретному мотиві, який діє у даний конкретний момент. Сила мотиву досягає максимального значення лише за умови наявності перешкоди для реалізації мети. Стикаючись з перешкодами, ми мобілізуємо зусилля для досягнення бажаного. Така інтенсифікація зусиль приводить або до подолання перешкод, або до розв'язання конфлікту. У тому випадку, коли перешкоди занадто великі і компенсація фрустрації виявляється неможливою, індивід може застосувати пристосувальні дії іншого типу:

1) заміна засобів досягнення мети;

2) заміна самої мети;

3) переоцінка ситуації.

Помірне, але не занадто велике напруження може привести до знаходження іншого шляху до мети та до подолання фрустрації. Аналогічно індивід може знайти не лише альтернативний шлях до мети, але й альтернативну мету, яка також може задовольнити потребу або бажання. Але зауважимо, що мета-заміна рідко буває рівноцінною початковій меті за бажаністю. Прийняти альтернативну мету індивід може лише через компроміс, тому початкове напруження може виявитися нерозв'язаним. Якщо заміна засобів досягнення мети чи прийняття альтернативної мети не приводять до успіху у подоланні конфлікту, то для індивіда виявляється очевидною необхідність вибору між наявними альтернативами. Велике напруження "допомагає здійснити вибір, який забезпечує адаптацію". Відчуття напруження спонукає до перегляду ситуації внаслідок чого й усувається конфлікт.

У тому випадку, коли проаналізовані конструктивні шляхи виходу з конфліктної ситуації не приводять до досягнення бажаного, напруження продовжує зростати. На певному етапі воно досягає такого рівня, за якого його ефект стає руйнівним і вже більше не сприяє діяльності, спрямованій на реалізацію мети. Причини цього полягають у тому, що:

1) мобілізація енергії може зрости настільки, що вона перевищить необхідний для виконання завдання рівень;

2) наслідком надмірного напруження може стати когнітивна обмеженість, оскільки воно супроводжується емоційним збудженням, яке шкодить раціональним процесам міркування та вибору.

Є певна порогова величина напруженості, у разі перевищення якої виникають якісно нові впливи на поведінку, таку величину назвали толерантністю до фрустрації. Ця величина не є сталою, вона залежить від величини напруження, особливостей особистості індивіда та конкретної ситуації. Коли рівень збудження перевищує рівень толерантності до фрустрації, з'являються деструктивні наслідки, до яких належать агресія та втеча від ситуації.

Агресію у найпростішій формі можна вважати виявом адаптивної поведінки, тому що вона може бути у вигляді прямої атаки на перешкоду чи бар'єр. Але іноді агресія буває шкідливою, оскільки деякі перешкоди вимагають більш тонких, ніж лобова атака, способів подолання. Окрім того, фрустрація може виникати і внаслідок переживання почуття втрати, невідповідності чи конфлікту мотивів. Також можуть існувати причини, які роблять неможливим спрямування агресії на безпосереднє джерело фрустрації, наприклад, різноманітні соціальні заборони. У такому випадку фрустрація знаходить вихід шляхом заміщення справжнього об'єкта іншими.

Втеча від фрустраційної ситуації може принести полегшення при надмірному напруженні, але загалом вона не забезпечує можливості реалізації мети. Шляхом втечі від ситуації можна лише тимчасово вирішити проблему, оскільки початкова причина фрустрації не зникає, а продовжує викликати напруження та дистрес.

Реакція організму на мотиваційне збудження полягає зазвичай у діях, спрямованих на послаблення або усунення збудженого стану. Способи дій дуже різноманітні і залежать від конкретного мотиву, конкретного індивіда та конкретної ситуації. Але у будь-якому разі ці дії будуть спрямовані або на зближення, або на уникання.

У реальному житті перед особистістю рідко виникають ситуації, коли треба реагувати на однозначно позитивний чи однозначно негативний мотив. Зазвичай у кожний конкретний момент на нас діють два і більше різних мотивів. Іноді ці мотиви бувають сумісними і можуть навіть підсилювати один одного. Але найчастіше вони суперечать один одному. Найпростішим випадком короткочасного мотиваційного конфлікту є конфронтація єдиного мотиву наближення та єдиного мотиву уникання.

Багато що з того, що ми хотіли б отримати чи зробити у реальному житті, виявляється недосяжним через соціальні табу або правила, які ми не звикли порушувати. Суперечність може існувати між альтернативними цілями, між різними шляхами реалізації цілей чи уникання небажаних ситуацій. Сутність конфлікту у тому, що індивід не може одночасно рухатися у протилежних напрямках.

К. Левін виділив три основні схеми, за якими може розвиватися конфлікт:

1) наближення - наближення; 2)уникання - уникання; 3) наближення - уникання.

Схема "наближення - наближення" є конфліктом між двома позитивними цілями. Це найбезболіснішна конфліктна ситуація, у разі виникнення якої індивід повинен зробити вибір між двома бажаними речами. Але конфлікт виявляється то глибшим, що рівно-ціннішими виявляються бажані об'єкти. У такому разі рівновага динамічної системи виявляється нестійкою, оскільки "привабливість об'єкта збільшується по мірі наближення до нього, а віддалення від другої з можливих цілей її привабливість знижує".

Конфлікт "уникання - уникання" виникає унаслідок необхідності вибору між двома небажаними об'єктами, тобто у разі необхідності вибору меншого з двох зол. У такій ситуації рівновага динамічної системи залишається стійкою до останнього, тобто індивід прагне відкласти момент остаточного прийняття рішення на користь однієї з небажаних можливостей. Коли індивід робить крок у напрямку, протилежному до однієї з небажаних альтернатив, її відштовхувальна сила зменшується; але цей же крок наближає його до іншої неприємності, відштовхувальна сила якої внаслідок цього збільшується. Тоді людина повертається на початкову позицію. Такий конфлікт зазвичай вирішується за допомогою сторонньої сили.

Конфліктом у повному розумінні цього слова є ситуація "наближення - уникання", оскільки в основі конфлікту може лежати те, що у мети як такої є і позитивні, і негативні сторони. Причиною конфлікту може стати також і те, що реалізація бажаної мети пов'язана з певними неприємностями. Іноді досягнення позитивної мети в обов'язковому порядку супроводжується чимось неприємним. Унаслідок конфлікту "наближення - уникання" виникає стійка рівновага динамічної системи: "на певній відстані від мети сили протягування та відштовхування урівноважуються", наближення до мети збільшує обидві сили, а віддалення від мети їх послаблює. Коли дві позитивні мети є взаємовиключними, то придбання одного об'єкту через безповоротну втрату іншого надає кожному з можливих виборів певного негативного відтінку.

У реальному житті ми переважно стикаємося з досить складними ситуаціями, більшість конфліктів виникає внаслідок бажання досягти більше, ніж дві мети. Іноді вибір однієї бажаної мети означає лише тимчасову відстрочку досягнення іншої.

Сама наявність конфлікту чи той шлях, який обирає індивід для його вирішення, може привести до небезпеки застосування покарання чи осуду з боку суспільства, а також стати причиною виникнення хворобливого почуття провини чи втрати самоповаги. Це може, своєю чергою, призвести до появи почуття тривоги, що стає пусковим моментом для побудови індивідом описаних психоаналітиками психологічних захистів.

Схожі статті




Психологія конфлікту - Долинська Л. В. - Теорія групової динаміки

Предыдущая | Следующая