Право - Оуенз К. - 7.2. Істотні умови та застереження

Донедавна, якщо ситуація не регулювалася статутом (таким, наприклад, як Закон про продаж товарів), право передбачало, що до проблеми необхідно підійти, розглянувши контракт і поставивши при цьому запитання: які умови (тобто обіцянки) сторін повинні мати фундаментальне значення, а щодо яких складається думка, що вони не матимуть вирішальної ваги? Право розбивало умови на дві категорії: важливі обіцянки (умови, порушення яких дає безвинній стороні право розірвати контракт) утворювали категорію істотних умов, а менш важливі (умови, порушення яких дає право лише на відшкодування збитків) розглядались як застереження (але слід бути обережним, застосовуючи ці терміни, бо обидва слова часом застосовують у зовсім різних значення, що веде до плутанини).

Термін "істотна умова" не визначений у жодному статуті. Однак він означає умову, яка має для угоди фундаментальне значення. Порушення істотної умови дає безвинній стороні право на:

1) розірвання контракту;

2) відшкодування збитків, пов'язаних із порушенням контракту.

Можливий також варіант, коли безвинна сторона, якщо вона цього бажає, підтверджує контракт і вимагає лише відшкодування збитків.

Термін "застереження" визначений у Законі про продаж товарів 1979 р. (слід зауважити, однак, що це визначення підходить до контракту будь-якого типу, а не лише контракту купівлі-продажу товарів) як домовленість, що є другорядною стосовно головної мети контракту, її порушення дає безвинній стороні право на відшкодування збитків, але не дає права на розірвання контракту.

У Законі про продаж товарів (та інших законах, пов'язаних із поставками товарів) певні невисловлені умови віднесено до категорій істотних умов чи застережень.

У ситуаціях, коли це питання не врегульовано законодавчо, суд запитує: "Яким був намір сторін у час укладення контракту?" Цей підхід, так само як і більшість ситуацій, коли суд претендує на визначення початкових намірів сторін після того, як подія вже відбулася, є дещо штучним. Однак це вже стало традицією, а тому дає відчуття визначеності. Так, у чартерних (фрахтових) угодах (це контракти найму судна - на певний період або на здійснення конкретного рейсу) те, коли судно буде подане на завантаження або яким буде його маршрут, зазвичай вважається істотними умовами. Тож фрахтувальник знав, що в разі, якщо судно не буде готове вчасно або якщо воно відхилиться від маршруту, він може розірвати угоду.

Типовою є справа Бен проти Бернесса (1863 р.). У цій справі судно було зафрахтоване на доставку вугілля з Ньюпорта до Гонконгу. У чартерній угоді було заявлено, що відповідне судно зараз перебуває в порту Амстердама. Насправді ж воно було в Нієвдієпі, що за 62 милі від Амстердама, і запізнилося з прибуттям до Ньюпорта. Суд ухвалив, що заява про місцеперебування судна є істотною умовою угоди, оскільки фрахтувальник зміг використати її для підрахування часу, коли судно прибуде до порту завантаження. Порушення цієї умови дало можливість фрахтувальникам розірвати угоду.

Схожі статті




Право - Оуенз К. - 7.2. Істотні умови та застереження

Предыдущая | Следующая