Потенціал і розвиток підприємства - Бачевський Б. Є. - Майнові права

Вище ми наводили класифікацію НА, якої додержується більшість дослідників цього питання у оціночної діяльності, але законодавство не завжди відповідає теорії і окремі законодавчі акти не однаково надають навіть визначальні положення. Гак, наприклад, за Стандартом №1 "об'єкти оцінки у нематеріальній формі - об'єкти оцінки, які не існують у матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об'єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси (частки (паї, акції), опціони, інші цінні папери та їх похідні, векселі, дебіторська і кредиторська заборгованість тощо), а також інші майнові права" [ 19]. З цього витікає:

1. Нематеріальні активи та об'єкти оцінки у нематеріальній формі - не те саме, оскільки вже йдеться про бухгалтерський облік та оціночну діяльність. Не кожен "об'єкт оцінки у нематеріальній формі" буде визнано активами (за низькою ціною, малим строком використання та недостатньою обгрунтованістю оцінки вартості). До того ж, якщо кредиторська заборгованість і є об'єктом оцінки у нематеріальній формі, то активом вона не являється і у балансі проходить як пасив.

2. За даним визначенням Стандарт №1 поділяє нематеріальні об'єкти оцінки на 2, а не 4 групи - "фінансові інтереси" (до яких входять не тільки частки, паї, папери, але й векселі, заборгованість тощо) та "інші майнові права". Таким чином, виходить, що і фінансові інтереси - теж майнові права і вказане поділення не є принциповим.

Згідно Закону про оцінку мийна (Абзац другий частини другої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1378-1V (1378-15) від 11.12.2003, оцінюватись можуть у числі іншого "паї, цінні напери; нематеріальні активи, в тому числі об'єкти права інтелектуальної власності;..." до того ж "майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги". Таке визначення закріплено й іншими актами законодавства |5,7,8,10,12,13,25].

Порівняння показує, що між трактовкою визначень Законом та Стандартом є суттєва різниця:

Закон не визнає паї та цінні напери нематеріальними активами, проте виділяє окремо "об'єкти права інтелектуальної власності", тобто не саму інтелектуальну власність, а відповідні "об'єкти права", майнові права, відмінні від права власності. Звідси - оренда - майнові права, відмінні від права власності, які оцінюються як нематеріальний об'єкт оцінки.

Недостатньо чітко встановлюється межа поміж правом власності та майновими правами. За існуючим визначенням важко встановити як оцінювати такі об'єкти як готелі, АЗС, таке інше, оскільки власник ними володіє, розпоряджається, але не користується як власник (така ситуація розглядається Міжнародними стандартами, але точних рекомендацій щодо цього не надається) [117].

Неузгодженість офіційних документів ускладнює їх практичне використання 1107], надає підставу для відмінностей у тлумаченні, норми Стандартів не відповідають Закону, й сам Закон потребує уточнень. Навіть Постанова Верховної Ради від 27 червня 2007 року № 1243-V відмічає, що "Закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним кодексом України (435-15), що негативно впливає на захист прав інтелектуальної власності" [27].

Учбові посібники трактують майнові права як "права користування земельними ділянками, природними ресурсами, водяними об'єктами, підтвердженням яких є ліцензія, орендні права" [78, 105], тобто значно вужче, ніж Закон та Стандарти, не враховуючи майнові права на усі інші об'єкти нерухомості та фінансові інтереси, або взагалі не розглядають це питання. За таким підходом не враховується найбільш розповсюджені форми оренди виробничих площ, офісів, рекламних щитів тощо. Проблема оцінки вартості оренди ще досі викликає суперечки фахівців з цих питань, але майнові права орендаря за Міжнародними Стандартами оцінюються як нематеріальний актив, хоча й за МСФЗ 17 (Оренда), а не за МСФЗ 38 (Нематеріальні активи) [115,136].

З офіційної точки зору [27], недоліки у підготовці проектів нормативних актів та застосуванні законодавства є також наслідком неналежного громадського контролю за діяльністю в цій сфері. Проекти законодавчих актів у сфері інтелектуальної власності переважно не надсилаються на погодження, надання експертних висновків до Національної академії наук України, Академії правових наук України та інших відповідних наукових установ.



Схожі статті




Потенціал і розвиток підприємства - Бачевський Б. Є. - Майнові права

Предыдущая | Следующая