Політологія - Вегеш М. М. - Партиципаторні теорії демократії (демократія участі)

Невдалі спроби встановлення демократії в плюральних (гетерогенних) суспільствах "третього світу" - головна причина, яка спонукала А. Лейпхарта створити модель демократії для різнорідних суспільств. В суспільствах "третього світу" зазнала поразки не демократія загалом, а її мажоритарна (вестмінстерська) модель. Остання може існувати тільки в гомогенних суспільствах. А. Лейпхарт ставить собі за мету довести можливість функціонування демократії в плюральних суспільствах.

Основою для функціонування консенсусної (співсоціумної) демократії є наявність великої коаліції, в якій працюють лідери всіх сегментів багатоукладного суспільства. Перший, і найбільш суттєвий, метод функціонування співсоціумного правління доповнюється трьома проміжними: взаємним вето, пропорційністю і сегментарною автономністю в здійсненні кожним сегментом своїх внутрішніх справ. Метод функціонування правління за принципом великої коаліції кардинально відрізняється від принципу більшості у вестмінстерській моделі, де меншість має підпорядковуватись більшості, а уряд має формувати та сила, яка перемогла на виборах. В умовах консенсусної демократії меншість має право вето, а місця в уряді розподіляються пропорційно до існуючих у суспільстві сегментів. А. Лейпхарт пропонує вісім принципів, на яких має грунтуватись консенсусна модель. Це - широка урядова коаліція, двопалатний парламент, багатопартійність, пропорційна виборча система, федералізм і централізація влади, право вето для меншин та інші.

Теорія "поліархії" Р. Даля.

Найбільш повно теорія поліархії представлена Р. Далем в його роботі "Поліархія: Участь і опозиція" (1971 p.). Різниця між демократією і поліархією, на його думку, полягає в такому:

1. Демократія - це мета, а не щось уже досягнуте. Демократія, без сумніву, є утопією, - вважає Р. Даль, - але утопією корисною, оскільки вона вказує напрямки, де можна відшукати альтернативи до існуючої демократії.

2. Поліархія у Р. Даля - це демократія в дії. Поліархію він розглядає як процес наближення до демократії.

Оскільки поліархія - це стан реальної політичної дійсності, то він вибирає і критерії поліархічності тієї чи іншої системи. Такими критеріями в нього є ступінь опозиційності чи конкурентності еліт і рівень участі населення при їх виборі. Для того, щоб досягти поліархії, всі громадяни повинні: а) формулювати свої уподобання; б) висловлювати свої побажання співгромадянам і урядовцям; в) змушувати урядовців розглядати свої вимоги і таким чином контролювати процес прийняття політичних рішень.

Елітарна теорія демократії (Р. Міхельс, Г. Моска, И. Шумпетер, Р. Арон). Прихильники даної теорії вважають, що демократію потрібно захищати від народу, оскільки тільки висококваліфіковані політики-професіонали можуть використовувати складні демократичні механізми реалізації владних відносин у суспільстві.

Отже, до загальних рис плюралістичних моделей демократії можна віднести:

- групи інтересів - головний елемент політичної системи суспільства, який гарантує реалізацію прав і свобод громадянина;

- загальна воля - результат компромісу різних політичних груп;

- суперництво і баланс групових інтересів - соціальна основа демократії;

- дифузія влади та елітизм;

- наявність ціннісного консенсусу, визнання різними групами основних принципів державного устрою.

До слабких сторін даної теорії належать:

- ідеалізація, перебільшення групової ідентифікації громадян;

- ігнорування, недостатнє врахування нерівного політичного впливу різних соціальних груп;

- складність прийняття політичних рішень, коли треба враховувати інтереси і потреби великої кількості соціальних груп.

Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).

Теорії грунтуються на ідеях раціоналістів про те, що людина - це істота розумна, яка усвідомлює, що таке добро і зло й сама здатна приймати правильні рішення. Необхідно лише створити умови для максимальної участі кожної людини в політичному житті. І якщо на сьогодні створити такі умови не вдалося, то в політиці при прийнятті політичних рішень потрібно якомога вдаліше поєднувати пряму (плебісцитарну) і представницьку демократію.

Таким чином, демократія має стати універсальним принципом організації суспільного життя. Демократія повинна бути повсюди: на виробництві, в школі, в університеті, в партіях, у державі тощо. Це зможе забезпечити максимальне врахування інтересів громадян, легітимність влади, високий рівень участі населення в політичному житті суспільства.

Схожі статті




Політологія - Вегеш М. М. - Партиципаторні теорії демократії (демократія участі)

Предыдущая | Следующая