Політологія - Вегеш М. М. - Методи науки про політику

Кожна наука має свій об'єкт і предмет. Об'єктом дослідження політології є політична сфера життєдіяльності суспільства, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування та зв'язками з економікою і духовною сферою суспільства. Загалом предмет політичної науки" як уже зазначалось вище, було окреслено на колоквіумі політологів у 1948 р. в Парижі. Упродовж XX ст. політологія безперервно розширювала свій діапазон дослідження. До кола інтересів цієї складної та динамічної науки нині входять:

- зацікавлені групи і політичні рухи;

- політичні системи, інститути і процеси;

- політична діяльність;

- політична свідомість і культура;

- громадська думка і засоби масової інформації в політичному процесі;

- історія політичних вчень, політична філософія, політичні ідеології;

- виборчі системи і процеси;

- етнічні процеси і політика тощо.

На сучасному етапі в політології виокремлюють п'ять основних розділів: 1) загальна теорія політики (вивчає теоретичні засади політики); 2) теорія політичних систем та їх елементів (досліджує проблеми утворення і функціонування держав, партій, політичних режимів); 3) теорія міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблема воєн, геополітична тематика; 4) теорія соціального управління (прийняття управлінських рішень, політичний маркетинг і менеджмент); 5) політичні ідеології (історія і генеза політичних теорій, особливості ідеологічних доктрин).

Методи науки про політику.

На першому етапі розвитку політології в методологічному сенсі переважав своєрідний універсальний підхід. Починаючи з середніх віків наукові дисципліни поділяються на природничі та моральні. Згодом термін "моральні науки" зусиллями А. К. Сен-Сімона і соціолога О. Конта, які акцентують свої дослідження на відносинах між людьми у суспільстві, трансформується в термін "соціальні науки". Об'єктом дослідження останніх, нарешті, стають суспільство і політична сфера в їх зв'язках і взаємозалежності. Виходячи, таким чином, з досить тісних взаємозв'язків науки про політику із суміжними суспільними дисциплінами (правом, соціологією, психологією, історією, етнографією тощо), логічним є висновок щодо використання політологією майже всіх методів з широкого арсеналу суспільних наук.

Умовно методи політології можна поділити на такі групи:

1. Загальнологічні: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання.

2. Теоретичні: мислительний експеримент, математична формалізація тощо.

3.Порівняльно-історичні: історичний опис, конкретний аналіз, порівняльний, хронологічний, прогностичний та інші.

4. Емпіричні, або біхевіористичні. Свою назву дістали від англійського слова behavior - поведінка. Характеризуються як спосіб дослідження суспільно-історичних явищ з огляду на аналіз поведінки окремих людей та груп. Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або кількома методами: спостереження, контент-аналіз документів, експеримент, анкетне опитування, соціометричний метод.

5. Системні, що характеризуються цілісним сприйняттям об'єкта дослідження і комплексним аналізом зв'язків елементів у межах політичної системи в цілому, та інші методи політології.

Основні функції політології:

1. Описова, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна дістати відповідь, якою є ця реальність.

2. Пояснювальна, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування.

3. Прогностична, яка зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому. Прогностичну політику поділяють на інструментальну (1 рік), тактичну (5-7 років) і стратегічну (25і-ЗО років).

4. Інструментальна, яка полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату.

5. Ідеологічна, яка орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей.

6. Методологічна, яка охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації набутих знань.

7. Світоглядна, яка утверджує цінності, ідеали, норми, що характеризують цивілізовану політичну систему, політичну культуру соціальних суб'єктів.

8. Політичної соціалізації, яка забезпечує процес включення людини в політичну сферу суспільства і формування певного типу політичної культури.

9. Організаційна, яка полягає в опрацюванні рекомендацій для організацій, політичних інституцій, відносин, переговорних процесів тощо.

Предмет політології фіксується в її законах та категоріях. Чим чіткіше вони сформульовані та вивчені, тим визначенішим буде предмет політології. В політологічній літературі розрізняють три групи законів політичного життя. Закони структури визначають спосіб організації політичних систем, їх внутрішню визначеність і взаємозумовленість. Закони функціонування - це суттєві, необхідні зв'язки між політичними суб'єктами в процесі їх тимчасових змін. Закони розвитку - це закони переходу від одного порядку взаємовідносин в системі до іншого, від одного стану структури до іншого.

Центральними категоріями політології є: влада, політика, політична система суспільства, держава, демократія, політична культура, політична свідомість та інші.

В структурі політології виокремлюють два рівні знань - емпіричний та теоретичний. Емпіричний рівень знання (тобто знання, що спирається на дані спостереження, експерименту та чуттєвий досвід) представлений прикладною політологією. Вона висвітлює практичні аспекти політичного життя, а саме відносини між державою і суспільством, суспільними групами, класами, політичними інституціями тощо. Важливе значення в цьому плані відводиться політичному маркетингу і політичному менеджменту. Теоретичний рівень знання сфокусований у порівняльній та нормативній політології. Порівняльна політологія передбачає розгляд політичних явищ через порівняльне вивчення теоретичних поглядів мислителів минулого й сучасного, різноманітних політологічних шкіл, а також через узагальнення історичного й сучасного політичного досвіду.



Схожі статті




Політологія - Вегеш М. М. - Методи науки про політику

Предыдущая | Следующая