Політична економія - Щетинін А. І. - 5.2. Товарне виробництво, умови та причини його виникнення

Протилежністю натурального виробництва є товарне виробництво. Воно являє собою таке виробництво, продукти якого призначені для продажу. Отже, на відміну від натурального виробництва, у товарному безпосередній виробник виготовляє продукцію не для задоволення власних потреб, а для задоволення потреб інших громадян суспільства. При цьому останнім продукт його праці надходить для споживання тільки через акт купівлі-продажу.

На відміну від натурального господарства товарне виробництво не характеризується стійкістю і не забезпечує такої стабільності становища безпосереднього виробника, як натуральне господарство. Це пов'язано з тим, що товаровиробник цілком залежить від ринку. Від того, придбають його товар і за якою ціною, залежить не тільки рівень задоволення потреб товаровиробника, а й взагалі можливість або неможливість його існування. Ця нестабільність становища товаровиробника в житті виявляється в мільйонах людських трагедій, у злетах і падіннях людського духу, в усій багатоманітності життя сучасної людини.

Проте цей недолік компенсується тими значними перевагами товарного господарства порівняно з натуральним, які роблять його більш перспективним з погляду розвитку всієї людської спільноти. Товарне виробництво базується на глибокому розподілу праці, що у свою чергу, викликає підвищення ефективності праці, веде до прогресу техніки, сприяє встановленню тісних взаємозв'язків між господарюючими суб'єктами, галузями та регіонами, приводить до формування єдиного національного ринку. Виробництво товарів здійснюється товаровиробниками з метою отримання вигоди, а це стає могутнім стимулом розвитку всього суспільного виробництва і врешті-решт веде до підвищення добробуту нації. Отже, товарна форма організації суспільного виробництва має значні переваги порівняно з натуральною формою і поступово витісняє останню.

Товарне виробництво виникає досить давно, але воно не є неодмінним атрибутом людського суспільства. Як доводять дослідження сучасних учених, а також досвід існування тих народів, які ще живуть в умовах первіснообщинного ладу, неодмінним супутником людського суспільства на початкових етапах його розвитку було натуральне господарство. Товарне виробництво виникає значно пізніше. Це ставить питання про умови й причини його виникнення та існування.

Загальною умовою існування товарного виробництва виступає суспільний поділ праці. Його суть полягає у тому, що виробники спеціалізуються на виготовленні певних продуктів. Ця спеціалізація призводить до підвищення продуктивності праці. Але з іншого боку вона вимагає і обміну такими продуктами, бо тільки одного чи декількох з них, які виробляє той чи інший товаровиробник, недостатньо для задоволення його постійно зростаючих потреб. Таким чином, суспільний поділ праці об'єктивно вимагає обміну його продуктами. Цей обмін існує і в межах натурального господарства, бо і в ньому має місце поділ праці. Але в натуральному господарстві це обмін продуктами праці, що не набувають форми товару. Все це говорить про те, що для виникнення і існування товарного виробництва недостатньо тільки наявності суспільного поділу праці.

Для появи товарного виробництва необхідна наявність економічної відособленості виробників. Щоб розкрити цю економічну категорію, зупинимось спочатку на тих видах відокремленості виробників, які передують економічній відокремленості.

Перш за усе, завжди існує технічна відокремленість виробництва. Вона полягає у тому, що виробництво будь-якого продукту праці відокремлено від виробництва іншого за своєю технологією засобами виробництва, що застосовуються при його виготовлені тощо. Ця відокремленість існує і буде існувати завжди, бо завжди будуть відмінності у виробництві велосипеда і, скажімо, цукерок.

Поряд з цією відокремленістю і на її базі існує виробничо-організаційна відокремленість виробників. Вона пов'язана з тим, що виробництво здійснюється в межах певних господарських одиниць, якими можуть бути, наприклад, підприємства, що існують, у свою чергу, у різних організаційно-правових формах. Усе це надає їм відповідного рівня самостійності, відокремленості один від одного навіть тоді, коли вони випускають абсолютно однакову за призначенням продукцію. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю і акціонерне товариство будуть різними за своїми організаційно-виробничими ознаками навіть за умови тотожності інших параметрів (однакова потужність, однакова продукція тощо). Ця відокремленість виявляється в певній самостійності кожної конкретної господарської одиниці. Указаний рівень відокремленості теж буде існувати завжди, бо завжди господарюючі суб'єкти будуть мати певну організаційну форму.

Поряд з технічною і виробничо-організаційною, існує й економічна відокремленість. Вона включає в себе ці два попередні рівні, але відрізняється від них тим, що базується на певних відносинах власності і відображається в найвищій самостійності господарюючого суб'єкта, а саме в самостійному вирішенні питань щодо того, що виробляти? Як виробляти? Коли виробляти? І взагалі, виробляти, чи ні?

Безсумнівно, ця свобода виробника не є абсолютною. Вона загалом обмежена потребами суспільства, потребами його громадян, які через певні продукти праці забезпечують процес обміну речовин між собою і природою. З розвитком суспільства держава через закони, що регламентують виробництво, формує і ще одне обмеження свободи виробника - його відповідальність. Але це загальні рамкові обмеження, а що стосується конкретного виробника, то його самостійність, його суверенітет у цих рамках може бути і реально має місце в дуже широкому діапазоні.

Рівень економічної відокремленості буде різним залежно від форми власності, на якій ця відокремленість базується. Найвищий її ступінь забезпечує приватна власність. Саме приватний власник є найбільш незалежним суб'єктом господарювання, який самостійно, незалежно від будь-кого, вирішує всі питання про виробництво продукції. Дещо нижчий ступінь економічної відокремленості притаманний господарюючим суб'єктам, які базуються на колективній формі власності. Таке підприємство теж самостійно вирішує питання про виробництво, хоча під час вирішення таких питань воно певною мірою обмежене колективною думкою всіх власників. Найменший ступінь економічної відокремленості мають ті підприємства, що базуються на державній (суспільній) формі власності. В умовах, коли існує одна або практично одна державна форма власності, економічна відокремленість підприємств дуже незначна. Усі вони, наприклад, в умовах планової системи організації суспільного виробництва, як господарюючі суб'єкти майже повністю втрачають свою економічну самостійність. За цих умов існує тільки суспільний поділ праці, а економічна відокремленість господарюючих суб'єктів практично зникає. І вже не підприємство, а суспільство в особі держави вирішує як, скільки і чого повинно виробляти кожне підприємство.

Ступінь економічної відокремленості визначається, отже, формою власності, на якій він базується. Проте й загальні умови суспільного виробництва можуть суттєво впливати на нього. Так, у суспільстві, де виробництво базується на різних формах власності, економічна відокремленість державного підприємства буде значно вищою, ніж у суспільстві, де єдиною формою власності виступає державна власність.

Наявність економічної відокремленості господарюючих суб'єктів призводить до того, що ніхто в суспільстві не може відповісти на питання, скільки і яких продуктів буде вироблено. У цих умовах простий, попередньо спланований обмін продукцією (а він об'єктивно необхідний, бо існує і постійно поглиблюється суспільний поділ праці) просто неможливий. Деяка частина з вироблених продуктів може виявитись зайвою, бо виготовлена в кількості більшій, ніж існують суспільні потреби в цій продукції. Може виникнути й протилежна ситуація, коли певної продукції в суспільстві може не вистачити. Реальною може бути і ситуація, за якої певний вид виробленої продукції взагалі не буде потрібен споживачам. За таких умов задоволення потреб суспільства і нормальна організація суспільного виробництва можливі тільки тоді, коли вироблена продукція буде надходити до споживача через її купівлю-продаж на ринку. Іншими словами, у цих умовах продукт праці набуває форми товару, а саме виробництво - форми товарного виробництва.

Ринок виступає єдиним місцем, на якому безпосередній виробник може отримати від суспільства свідчення того, що вироблений ним продукт потрібен суспільству. Формою такого визнання виступає акт купівлі цього продукту (який через це набуває форми товару). Потреба споживача в певному товарі реалізується через його купівлю, але цей товар може бути вироблений в кількості, що перевищує потреби всього суспільства (може бути й протилежна ситуація). У цьому випадку ринок в особі споживача буде реагувати на ситуацію через ціну товару. Якщо його буде вироблено більше ніж необхідно для задоволення потреб, то ціна на цей товар буде зменшуватись, що, у свою чергу, призводить до зменшення прибутку відповідних товаровиробників і навіть до банкрутства частини з них. Наслідком буде зменшення кількості вироблених товарів до межі потреби суспільства в них. Так само, але в протилежному напрямку, будуть розвиватись події тоді, коли товарів буде вироблено менше, ніж існує суспільна потреба в них.

Товарне виробництво, що виникло в умовах розпаду первіснообщинного ладу, поступово посилює свої позиції і в епоху пізнього середньовічна, стає панівним у суспільстві, потіснивши натуральне виробництво на другий план. Проте дійсна історія товарного виробництва починається з моменту буржуазних революцій, які відкрили широкий простір для існування товарного виробництва. Саме з цього моменту товарне виробництво набуває характеру загального. Останнє виявляється в тому, що практично всі продукти людської праці набувають форми товару і надходять у споживання через акт купівлі-продажу. За К. Марксом, показником загального характеру товарного виробництва виступає те, що і робоча сила, яка від природи не є товаром, купується і продається на ринку.

Товарне виробництво, як доводить історія його існування й розвитку, має великі переваги порівняно з натуральним, і з цього погляду є історично перспективним. Проте історичний досвід функціонування цієї форми організації суспільного виробництва свідчить і про наявність багатьох недоліків і негативних моментів, пов'язаних з товарною формою організації суспільного виробництва. Так, за умови товарного виробництва можлива ситуація, коли частина виробленої продукції буде не потрібна суспільству, а отже, частина людської праці буде витрачена марно. Неодмінним супутником товарного виробництва стає майнова диференціація в суспільстві, яка може набувати дуже великих, а відтак, і небезпечних для суспільства розмірів. Товарне виробництво посилює людський егоїзм і, за певних обставин, руйнує в людині моральні принципи та здатне перетворювати людину на бездушного хижака, як стосовно оточуючого середовища, так і стосовно собі подібних.

Наявність цих недоліків, які вже на початку існування товарного виробництва призводили до значних соціальних несправедливостей, стала поштовхом для багатьох економістів в їх пошуках якщо не ідеальної, то більш ефективної і соціально справедливої форми організації суспільного виробництва.

Представники комуністичної ідеології і, перш за все, основоположники марксизму К. Маркс та Ф. Енгельс, вважали, що на зміну товарній організації суспільного виробництва має прийти нетоварна, планова система. Вона, на їх думку, буде більш ефективною, а її функціонування забезпечить у суспільстві матеріальний достаток і соціальну справедливість. Для усунення товарного виробництва, на переконання марксистів, необхідно ліквідувати приватну власність, бо саме на її основі існує найвища ступінь економічної відокремленості виробника, і замінити її суспільною.

Спробу реалізувати ідею нетоварного виробництва було здійснено в колишньому Радянському Союзі, але вона виявилась невдалою. Це зовсім не свідчить про повну історичну приреченість ідеї нетоварної організації суспільного виробництва. Можливо, у віддаленій перспективі суспільство і прийде до такої форми виробництва, але на сьогодні досвід багатьох країн і народів доводить, що найбільш ефективною все ж таки є товарна організація суспільного виробництва або, як частіше говорять, ринкова економіка. Що ж до її очевидних негативних рис, то їх послаблення, а подекуди й подолання, відбувається через втручання держави в економіку. Особливо успішним цей процес є там, де суспільство побудовано на найширших демократичних засадах.

В Україні процес розвитку товарної організації суспільного виробництва, по суті, тільки-но почався. Його основними напрямами є:

1) формування приватної та колективної форм власності. Цей процес відбувається, перш за все, як наслідок приватизації, що здійснюється в нашій державі. Водночас йде і певна перебудова тих підприємств, які залишаються у власності держави. Цей процес зовні має вигляд роздержавлення, а його сутність полягає в пристосуванні державних підприємств до ринкових умов господарювання;

2) зміна психології та масових стереотипів громадян нашої Батьківщини. Це досить складне завдання, але без його вирішення досягти високоефективної організації функціонування ринкової економіки практично неможливо. Цей процес складний, досить болісний для значних верств нашого населення, але він об'єктивно необхідний і служить важливою передумовою становлення й успішного розвитку товарного виробництва в Україні.



Схожі статті




Політична економія - Щетинін А. І. - 5.2. Товарне виробництво, умови та причини його виникнення

Предыдущая | Следующая