Політична економія - Щетинін А. І. - 4.2. Виробничі відносини в економічній системі

У процесі суспільного виробництва між людьми складаються виробничі, або економічні, відносини. Вони є прямим наслідком того, що виробництво завжди здійснюється в суспільстві, тобто в процесі взаємодії людей під час створення матеріальних благ. К. Маркс з цього приводу писав: "Щоб виробляти, люди вступають у певні зв'язки і відносини і лише тоді в межах цих суспільних зв'язків і відносин існує їх ставлення до природи, має місце виробництво" (Маркс і Енгельс. Соч. Т. 6, с. 441).

Створення матеріальних благ у своєму широкому значенні являє собою складний і багатогранний процес, в якому виокремлюють його певні фази: це безпосереднє виробництво матеріальних благ, їх розподіл, потім обмін і, нарешті, їх споживання. Рух матеріальних благ, який починається на фазі безпосереднього виробництва, продовжується, проходячи ці фази, і на кожній з них до їх руху причетна людська праця. Отже, на кожній із цих фаз і виникають виробничі відносини, які залежно від фази суспільного виробництва можна класифікувати як відносини безпосереднього виробництва, відносини розподілу, відносини обміну і, нарешті, відносини споживання.

Ці відносини мають місце в будь-якому суспільстві, бо в будь-якому суспільстві виробництво може бути поділено на наведені вище фази. При цьому в кожному конкретно-історичному способі виробництва ці виробничі відносини утворюють певну субординовану сукупність виробничих відносин. Цю сукупність можна подати у вигляді певних елементів (рис. 1.4).

субординована сукупність виробничих відносин

Рис. 1.4. Субординована сукупність виробничих відносин

У цій сукупності всі елементи пов'язані між собою і відіграють відповідну роль, але вирішальне значення мають відносини безпосереднього виробництва. їх конкретний стан визначає загальні риси відносин розподілу, обміну й споживання. Це зрозуміло, бо розподіляти, обмінювати й споживати можна тільки те, що вироблено.

Чим більше буде вироблено продукції, тим більші будуть можливості для споживання продукції. Іншими словами, більш розвинуті, більш широкі відносини, що склалися на рівні безпосереднього виробництва, будуть викликати до життя і більш розвинуті, більш широкі відносини розподілу, обміну й споживання. Розглянутий зв'язок між основними елементами виробничих відносин не вичерпується тільки впливом першого елемента на інші. Кожен з елементів, у свою чергу, впливає на наступний. Скажімо, від рівня організації відносин розподілу залежать відносини обміну й споживання. А відтак, удосконалюючи, наприклад, відносини розподілу, можна суттєво (навіть за умови відносної незмінності обсягів виробництва) поліпшити, підняти на більш високий щабель відносини споживання.

Проте взаємозв'язок у цій субординованій сукупності відносин є діалектичним, а це означає, що поряд з прямим зв'язком між елементами системи є і зворотний. Він полягає в тому, що відносини споживання (як і інші елементи) впливають на відносини обміну, розподілу й безпосереднього виробництва. Це зрозуміло, бо, скажімо, недоліки в організації споживання будуть впливати й на виробництво. Так, у колишньому Радянському Союзі дуже погано було організовано утилізацію скляної тари. Величезна кількість скляних пляшок, банок й інших виробів зі скла потрапляла на сміттєсховище, забруднюючи довкілля. А відтак, задоволення потреб у цьому продукті, який здебільшого можна використовувати багато разів, вимагало функціонування великих виробничих потужностей, а отже і додаткових (з огляду на такий низький рівень організації споживання) матеріальних і фінансових витрат.

У межах кожної фази виробництва і, перш за все, у межах безпосереднього виробництва формуються також специфічні за своїм проявом відносини. Вони пов'язані з певною організацією виробництва й обумовлені його технологічними зв'язками. Наприклад, для того щоб виростити зерно, треба спочатку зорати землю, обробити її належним чином, посіяти, доглянути за процесом росту (підживлювати, боротись із сорняками та шкідниками), зібрати врожай, обмолотити і т. ін. Ці процеси обумовлюють виникнення певних відносин між людьми, які прийнято називати технологічно-економічними відносинами. Вони виникають на основі технологічних особливостей процесу виробництва й залежать від послідовності технологічних операцій, необхідності здійснення тих чи інших процесів, наявності і необхідності дотримання певних нормативів тощо.

Водночас процес виробництва завжди має певну організаційно-управлінську структуру. Це виявляється в тому, що виробництво супроводжується певним поділом праці, який, у свою чергу, реалізується в спеціалізації і кооперації. А їх організація і взаємодія неможливі без системи управління. Унаслідок усього цього в процесі виробництва між людьми виникають і відповідні відносини. їх прийнято називати організаційно-економічними відносинами.

Як техніко-економічні, так і організаційно-економічні відносини базуються на техніко-організаційній основі виробництва. їх рівень і форми прояву визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і, перш за все, засобів виробництва. Хоча зовні здається, що ці відносини ніяк не залежать від виробничих відносин. Акцентуючи увагу на цьому, деякі західні економісти вважають, що політекономія повинна вивчати саме ці відносини.

Проте таке визначення предмета політекономії є ненауковим. Справа в тому, що хоч техніко-економічні й організаційно-економічні відносини дійсно визначаються технічним рівнем розвитку виробництва (спеціалізація, кооперація, управління виробництвом завжди будуть визначатися рівнем розвитку останнього), але процес їх реалізації завжди відбувається через певні виробничі відносини. Так, у великих римських майстернях (ергастеріях), де виготовляли зброю і знаряддя праці, існував поділ праці. Він не дуже відрізнявся від того, що складеться через багато століть у майстернях феодальної Європи. Але реалізація техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, які формувались у стародавньому Римі і в ранньофеодальній Європі, була різною. Економічні відносини суспільства, побудованого на рабській праці і на праці залежного селянина (смерда, кріпака, але вже не раба) суттєво відрізнялись одне від одного.

Техніко-економічні й організаційно-економічні відносини пов'язані насамперед з організацією виробництва. Вони обумовлені його технологічним способом і мають місце за будь-якої суспільної форми виробництва. Але виробництво завжди має певну суспільну форму, яка й обумовлює суспільно-економічні або виробничі відносини. Вони включають відносини, які формуються на кожній фазі суспільного виробництва і які в кожній своїй ланці пов'язані з власністю на фактори й умови виробництва та визначають суспільно-економічний статус агентів виробництва. Іншими словами, вступаючи в техніко-економічні й організаційно-економічні відносини, люди виступають як носії технічних функцій, а якщо вони вступають у суспільно-економічні або виробничі відносини, то вони (через власність) стають носіями суспільних функцій розподілу факторів виробництва. А вже цей розподіл буде визначати характер відносин обміну й споживання. Унаслідок цього вся сукупність виробничих відносин на кожному етапі розвитку суспільства буде мати власну специфіку, власну характеристику і виступати у формі певної історичної системи виробничих відносин.

Схожі статті




Політична економія - Щетинін А. І. - 4.2. Виробничі відносини в економічній системі

Предыдущая | Следующая