Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3.8. В чому полягають фінансові методи торгівельної політики?

Метою фінансування, як методу регулювання міжнародної торгівлі, зокрема, розширення експорту, є дискримінація іноземних компаній на користь національних виробників і експортерів на основі зниження вартості експортованого товару і підвищення його конку рент нездатності на світовому ринку. Фінансування експорту здійснюється з наступних джерел: державного бюджету, банків, фондів, самих експортерів і обслуговуючих їх банків. До фінансових методів торгової політики відносяться: демпінг, субсидії, експортне кредитування [33, с. 247-257; 68, с. 147-153; 77, с. 188-189]'.

Демпінг - це експорт товарів за цінами нижче собівартості чи принаймні, за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку. Звідси демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

Здійсненню демпінгу сприяють: розходження в попиті на товар у різних країнах; наявність певних передумов, що дозволяють виробнику встановлювати і диктувати ціни; торгові бар'єри і високі транспортні витрати, що дозволяє виробнику відгородити зовнішній ринок, де він продає товар за низькими цінами, від внутрішнього ринку, де відбувається продаж товару по більш високих цінах.

У міжнародній торговій практиці розрізняють спорадичний, постійний і хижацький демпінг.

Спорадичний демпінг - це епізодичний продаж несподіваних надлишків товару на світовому ринку за нижчими цінами, ніж на внутрішньому ринку.

Даний вид демпінгу використовується у випадку виникнення у фірми надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар у себе в країні і не бажаючи зупиняти своє виробництво, фірма продає товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною в порівнянні з внутрішньою ціною.

Постійний демпінг - це довгостроковий продаж товару на світовому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку.

Хижацький (навмисний) демпінг - це тимчасове навмисне зниження експортних цін з метою витиснення конкурентів з ринку і наступного встановлення монопольних цін (Кирєєв А.).

Демпінг може здійснюватися за рахунок коштів окремих фірм, що прагнуть заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції" і за рахунок державних субсидій експортерам.

Незважаючи на те, що демпінг приносить країні-імпортеру певну вигоду, поліпшуючи її умови торгівлі, уряди вважають усі види демпінгу іноземних виробників формами несумлінної конкуренції. Тому він заборонений як міжнародними правилами СОТ, так і національним законодавством ряду країн. Якщо факт демпінгу доведений, то країна вправі вводити торгові обмеження у вигляді антидемпінгових мит. Для законного введення антидемпінгових мит необхідна наявність двох критеріїв: продаж товару за рубіж за ціною нижчою, ніж у країні походження, і нанесення матеріальних збитків галузі вітчизняної промисловості. До факторів, що негативно впливають на стан галузі вітчизняної промисловості відносяться:

- фактичне чи потенційне падіння виробництва, продажів, втрата частини ринку, прибутків, продуктивності, доходів від інвестицій чи використання потужностей;

- вплив на внутрішні ціни;

- фактичний чи потенційний вплив на грошові обіги, товарно-матеріальні запаси, зайнятість, заробітну плату, темпи зростання, здатність залучати капітал чи інвестиції.

У світі зростає кількість антидемпінгових розслідувань. У 2002 р. за даними СОТ їх було 240. Особливо активно використовують антидемпінгові процедури країни, що лібералізували свій режим імпорту, оскільки використання антидемпінгових розслідувань є ефективним і законним інструментом захисту внутрішнього ринку.

Більше всього розслідувань розпочали в 2002р. країни Азіатського регіону - Індія (54), Таїланд (14). На третім місці - США й Австралія (по 13). Активно застосовує антидемпінгові заходи Європейська Комісія. Нею в 2002р. були впроваджені антидемпінгові мита в розмірі до 53,1%"на імпорт сталевих труб з Чехії, Польщі, Таїланду, Туреччини, України.

Серед товарів по кількості антидемпінгових розслідувань у світі лідирує продукція сталеливарної Промисловості (46 випадків чи 19,2%), хімічної промисловості (43 випадків чи 18%) і пластмаси (36 чи 15%).

В Україні від антидемпінгових розслідувань в основному страждають металурги і хіміки. Зараз проти України ведеться понад 20 антидемпінгових і спеціальних розслідування ВІЗ країнах світу, у тому числі в Східній Європі (Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія) - 9 розслідувань по хімічній і металопродукції, у Росії - 7 розслідувань по металопрокату, кондитерським виробам, м'ясу, шпалери; у Мексиці - 1 розслідування по ферросилікомарганцю, у США - 1 розслідування по нітрату алюмінію, у Перу - 1 розслідування по металопродукції, у Китаї - 1 розслідування по холоднокатаному прокату, в Індії - 1 розслідування по валках для прокатних станів, у Туреччині - 1 розслідування по склу. Обсяг поставленого під сумнів експорту - більш 500 млн. дол. Зонами ризику нових розслідувань є Росія, Східна Європа (Польща, Угорщина, Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія), Південно-Східна Азія (Китай, Тайвань, Таїланд, Південна Корея). Усього за різними оцінками, з 1992 по 2002 рік українські виробники утратили від торгових обмежень понад 2 млрд. дол.

Антидемпінгові розслідування стали головною причиною відходу наших експортерів з ринків США і ЄС на ринки Азії. Підставами для проведення антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних виробників експерти вважають низьку ціну на українську продукцію, непогодженість постачань, роботу українських підприємств через безліч посередників, що приводить до мимовільного захоплення занадто великої частки того чи іншого ринку (щоб потрапити під розслідування, як вважають західні експерти, досить зайняти значно менш 10% ринку США чи ЄС, а українські експерти визначають цю частку чужого ринку в 1-3%).

В Україні антидемпінгові розслідування, що закінчилися відповідними санкціями, проводилися у відношенні імпорту електричних лампочок з Росії, Білорусії, Польщі, Угорщини (імпорт збільшився з 24% до 228%), імпорту плит, аркушів, плівок, пластинок з поліуретану з ЄС, країн Балтії, Росії, Білорусії, Норвегії, Польщі, Туреччини, Чехії, Угорщини (темпи росту імпорту перевищили 165%); імпорту хутра і полотнини з Білорусії, Литви, Латвії, Китаю, Польщі, США, Росії, Угорщини (темпи зростання імпорту досягли 258%, при цьому темпи зростання імпорту штучного хутра - 1333%). Термін застосування цих заходів закінчився в 2003 р. У даний час розглядаються справи щодо імпорту магнезіальних вогнетривів з Росії, Словаччини, Німеччині і лакофарбовій продукції з Росії, лимонної кислоти з Китаю (окремі партії ввозилися по 216 дол. за 1 т, а на українському ринку продавалися по 800-840 дол.).

Світові тенденції розвитку застосування антидемпінгового регулювання зводяться до наступного:

❖ відбувається визначення правил "гри" в антидемпінговому законодавстві шляхом створення багатосторонніх консультацій і організацій, як наприклад, СОТ;

❖ у довгостроковому плані кількість розслідувань буде зростати, однак це призведе до того, що більшість трансакцій буде проводитися ТНК, трансферні ціни яких важко контролювати. До того ж дочірні підприємства ТНК контролюють значну частину ринку, що зменшує шанси на визначення внутрішніми виробниками своєї позиції і на можливість оскаржитися в адміністративний орган, що починає антидемпінгові розслідування;

❖ процеси глобалізації й інтернаціоналізації ведуть до більш ефективного міжнародного поділу праці, оскільки неможливо постійно застосовувати антидемпінгові санкції урядами окремих країн. Такі дії будуть істотно погіршувати двосторонні політичні відносини;

❖ поява нових інформаційних продуктів, частка яких у ВВП країн зростає, обумовлює неможливість застосування до них антидемпінгового регулювання, оскільки ці продукти не підлягають ціновому порівнянню на внутрішньому і зовнішньому ринках через їхню нестандартність і неуніфікованість.

Субсидії

Уряди багатьох країн для розвитку певних галузей і проведення необхідної експортної політики використовують субсидування, тобто здійснюють державні дотації виробникам при їхньому виході на світовий ринок. Інакше кажучи, субсидія - це фінансова чи інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту товару, у результаті якої суб'єкт господарсько-правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки). Така підтримка національних товаровиробників у той же час дискримінує імпортерів.

У залежності від характеру виплат розрізняють пряме і непряме субсидування [5].

Прямі субсидії - це безпосередні виплати експортеру після здійснення їм експортної операції, що дорівнюють різниці між його Витратами й отриманим доходом. Прямі субсидії суперечать міжнародним угодам і заборонені СОТ.

Непрямі субсидії - це приховане дотирування експортерів через надання пільг по сплаті податків, пільгові умови страхування, повернення імпортних мит і т. п.

За ознакою специфічності субсидія буває:

* легітимної, котра не дає основ для застосування компенсаційних заходів;

❖ нелегітимної, котра дає підстави для застосування компенсаційних заходів.

Існують внутрішні і зовнішні (експортні) субсидії.

Внутрішні субсидії - це бюджетне фінансування внутрішнього виробництва товарів, що конкурують з імпортними. Вони вважаються одним із самих замаскованих фінансових інструментів торгової політики, а також кращим методом обмеження імпорту в порівнянні з імпортним тарифом і квотою, тому що не спотворюють внутрішні ціни і забезпечують0 менші втрати для країни (втрати для національної економіки виникають через те, що: а) у результаті одержання субсидії неефективні місцеві товаровиробники мають можливість продавати свій товар; б) субсидії фінансуються за рахунок бюджету, тобто за рахунок податків).

Експортні субсидії - це бюджетне фінансування національних експортерів, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям по більш низькій ціні, ніж на внутрішньому ринку і тим самим стимулювати експорт.

Експортні субсидії можуть надаватися в наступних основних формах:

* надання підприємству прямих субсидій;

❖ виплата премії у випадку здійснення експортних операцій;

❖ установлення пільгових (по ставках, базі рахування, механізму стягування і т. п.) транспортних чи фрахтових тарифів для експортних відвантажень у порівнянні з перевезеннями на національному ринку;

* безпосереднє чи опосередковане постачання державним органом імпортних чи національних товарів для використання у виробництві товарів на експорт на умовах, більш сприятливих у порівнянні з умовами постачання конкуруючих товарів для виробництва товарів, призначених для споживання на внутрішньому ринку, якщо такі умови вигідніші, ніж на світових ринках для їхніх експортерів;

❖ звільнення чи відстрочка сплати прямих податків,' що повинні сплачуватися експортерами при здійсненні експортної операції, або сплати внесків у фонди соціального страхування;

❖ надання знижок при сплаті податків;

* установлення, у випадку виробництва і постачання товарів на експорт, звільнень по сплаті чи поверненню сплачених сум непрямих податків;

❖ зменшення ставок чи повернення сплачених сум податків з імпорту матеріально-технічних ресурсів, товару на експорт;

❖ здійснення державою програм гарантування чи страхування експортних кредитів, програм страхування чи гарантування незбільшення вартості експортованих товарів чи програм, що стосуються валютних ризиків, з використанням ставок премій, недостатніх для покриття довгострокових витрат і втрат, зв'язаних з реалізацією цих програм. Експортна субсидія знижує експортну ціну товару і попит на товар за кордоном збільшується. У результаті умови торгівлі країни, що експортує, погіршуються. Однак через зниження експортної ціни збільшується кількість одиниць експортованого товару. Оскільки через зростання експорту менше товару надходить на внутрішній ринок, внутрішня ціна на нього збільшується. Одержить країна, що експортує, виграш чи програє, залежить від того, чи удасться за рахунок збільшення обсягу продажів компенсувати втрати, зв'язані з погіршенням умов торгівлі, тобто зниженням експортної ціни.

Експортна субсидія є статтею витрати бюджету, а значить додатковим податковим тягарем для платників податків (витрати на фінансування субсидій дорівнюють добутку кількості товару, експортованого після введення субсидії, на розмір субсидії).

Отже, оскільки субсидії зменшують витрати виробників, вони впливають на міжнародну торгівлю шляхом штучного поліпшення конкурентоздатності визначеної фірми на експортних ринках, чи шляхом надання переваг внутрішньої продукції перед імпортною. Субсидії можуть досягати таких обсягів, що це спотворює механізм міжнародної торгівлі. Прикладом цьому може служити ринок пшениці. Міжнародна Рада з питань торгівлі пшеницею вважає, що державні субсидії експорту впливають на 2/з міжнародної торгівлі пшеницею. Таким чином, обсяги експорту пшениці досить часто відбивають розмір державних субсидій.

Країна-експортер при виявленні експортного субсидування (використання нелегітимної субсидії) може вводити компенсаційне мито, що стягується з товарів, які є об'єктом застосування компенсаційних заходів. Ці заходи, можуть застосовуватися у випадку серйозного збитку, заподіяного інтересам іншої країни, зокрема, у таких випадках:

❖ загальний обсяг субсидування щодо вартості продукту перевищує 5%

❖ субсидії покривають виробничі витрати галузі промисловості;

❖ субсидії, що не є одноразовим заходом, покривають виробничі витрати підприємства;

* відбувається пряме списання заборгованості урядом.

У світі зростає кількість випадків боротьби із субсидованим експортом. Однак кількість антисубсидиційних розслідувань збільшується повільнішими темпами в порівнянні з антидемпінговими справами. Найбільше число справ розглядається Європейською Комісією, США, Канадою, Чилі. США вважається традиційним користувачем антисубсидиційних розслідувань (у середньому 20 розслідувань на рік). Головні країни, проти яких відкриті справи - Індія, Тайвань, Таїланд, Індонезія.

Половина всіх антисубсидиційних розслідувань зв'язана з використанням сталевих виробів, інші справи - стосуються секторів хімії, тканин, металів, продуктів харчування.

Експортні кредити

Для приховання експортних субсидій уряди використовують експортне кредитування, що передбачає фінансове стимулювання державою розвитку експорту вітчизняними товаровиробниками [33, с. 252-253].

Надання експортних кредитів здійснюється у вигляді:

- субсидованих кредитів вітчизняним експортерам. Такі кредити видаються державними банками під відсоткову ставку нижче ринкової;

❖ державних кредитів іноземним імпортерам при обов'язковій умові закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий кредит. Експортні кредити розрізняються за призначенням і термінам надання (табл. 1.8):

Таблиця 1.8. Характеристика експортного кредитування

Призначення кредиту

Терміни кредитування

1. Для експорту споживчих товарів і сировини

Короткострокові (на термін до 1 року)

2. Для експорту машин і устаткування

Середньострокові (на термін від 1 до 5 років)

3. Для експорту інвестиційних товарів і великих проектів

Довгострокові (на термін від 5 і більше років)


Схожі статті




Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю. Г. - 1.3.8. В чому полягають фінансові методи торгівельної політики?

Предыдущая | Следующая