Логопсихологія - Конопляста С. Ю. - 7.1. Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

7.1. Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

Психічний розвиток дитини детермінований двома основними факторами: внутрішніми (біологічними) і зовнішніми (соціальними). До перших належать людська анатомо-морфологічна будова (задатки), збереженість і розвиненість органів відображення: аналізаторів кори великих півкуль головного мозку (вищої нервової системи). Різні структури мозку дозрівають нерівномірно. У зв'язку з цим готовність до виконання властивих їм функцій з'являється в різні вікові періоди.

Зовнішні, або суспільні, фактори - суспільне середовище, в якому живе дитина, екологічна ситуація, сімейні стосунки, культурне середовище, рівень життя, включення в навчальну й виховну програми, особливості навчання та виховання, способи передачі суспільного досвіду. Контакти, взаємодія, їх повноцінність, широта й багатство, спосіб використання речей, усвідомлення й призначення, способи суспільної поведінки - це суспільні умови розвитку. Несприятливими суспільними умовами є явища госпіталізації, депривації (дитячі будинки), ізоляції, гіпер - і гіпоопіки, педагогічної занедбаності, які згубні навіть для дітей з первинно збереженими потенційними можливостями; брак або неадекватна форма корекційної допомоги дітям із вадами психофізичного розвитку, що гальмує, спотворює їх розвиток. Про значення сприятливих соціальних умов розвитку дітей з вадами свідчать успіхи раннього корекційного втручання у розвиток: вторинні дефекти можуть не виникати, вдається компенсувати, подолати, усунути недоліки, запобігти їх виникненню, зменшити негативні вияви.

Роль соціальних факторів для дітей з вадами в розвитку є визначальною. Дитина оволодіває соціальним досвідом за допомогою дорослого, у процесі навчання, спілкування з оточенням. Кожен етап розвитку дитини має свою специфіку, на кожному з них її розвиток становить об'єкт соціальних впливів. Предмет, з яким взаємодіє дитина, соціальний за функціями і походженням, а людина, з котрою дитина спілкується, є носієм певних способів використання речей і певних смислів людської діяльності. Специфічні впливи на дитину на кожному етапі визначаються її віковими можливостями.

Для успішної адаптації та нормального психофізіологічного розвитку потрібне гармонійне поєднання внутрішніх, тобто біологічних, і зовнішніх, тобто соціальних, факторів, пов'язаних із соціальною ситуацією розвитку, в якій формуються вимоги до дитини. Порушення балансу біологічних і соціальних факторів в онтогенезі спричинює різні порушення психічного розвитку дитини. Взаємодія між структурно-морфологічним дозріванням мозку і соціальним впливом у процесі формування психіки є двоаспектною. Хронологічне дозрівання мозку - це необхідна передумова розвитку психічних функцій. Водночас активний вплив різних соціальних факторів на дитину визначає спосіб формування у неї психічних функцій і стимулює дозрівання відповідних структур мозку.

Отже, варто враховувати, що процес психічного розвитку дитини має спиратися на гармонійну відповідність між нейрофізіологічними можливостями дитини і вимогами, що ставить перед нею суспільство.

7.2. Визначення психологічної корекції

У перекладі з латинської correctio (корекція) - це поправка, часткове виправлення чи зміна. Термін "корекція психічного розвитку" вперше був використаний у дефектології як один із варіантів психолого-педагогічної допомоги дітям з проблемами у розвитку; означав сукупність педагогічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень у психічному і фізичному розвитку дитини.

Із розвитком практичної психології поняття "корекція" все ширше використовується у віковій психології й психологічній допомозі не лише дітям з проблемним, а й з нормальним психічним розвитком. У зв'язку з цим відбулася принципова зміна характеру завдань і напрямів корекційних впливів: від виправлення дефектів при порушеному розвиткові до створення оптимальних можливостей та умов для психічного розвитку здорової дитини.

Нині психологічна корекція широко застосовується у системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр використання понять психологічної корекції, є розбіжності стосовно її застосування. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень у дітей (A. C. Співаковська, 1988), інші розуміють її як метод психологічного впливу, що спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного й інтелектуального потенціалу дитини (В. Бурменська, O. A. Карабанова, А. Г. Лідерс, 1990), або як сукупність прийомів, які використовує психолог з метою виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (P. C. Нємов, 1993).

У патопсихології та спеціальній психології корекцію визначають як один із засобів психологічного впливу, спрямований на виправлення відхилень у психічному розвитку дитини.

Часто поняття психологічна корекція заміняється терміном психотерапія. Психотерапія (від грец. psyche - душа і therapeia - догляд) - це система спеціально організованих методів лікувального впливу. Психокорекція, як випливає з визначення, спрямована на корекцію, тобто виправлення тих чи інших порушень. Але відмінність у термінах "психокорекція" та "психотерапія" виникла не у зв'язку зі специфікою їх впливу на особистість, а внаслідок поширення в Україні думки, що психотерапією можуть займатися лише фахівці, які мають медичну освіту, а психокорекцією - психологи. Слід зазначити, що термін психотерапія є міжнародним і в багатьох країнах світу однозначно використовується стосовно методів роботи, які здійснює спеціаліст-психолог.

Корекцією аномального розвитку займаються медичні психологи, пато - і нейропсихологи, спеціальні психологи. Кожна форма аномального розвитку має свою специфіку цілей, завдань і методів корекції. Наприклад, при психічних захворюваннях у дітей (синдром раннього дитячого аутизму, шизофренія та ін.) психологічна корекція спрямована на емоційну стимуляцію дитини, розвиток її комунікативних функцій, формування соціальної активації. При соматичних захворюваннях у дітей основне завдання корекції полягає в самооцінюванні, формуванні більш адекватних і гнучких реакцій на захворювання, удосконаленні особистісного контролю, відновленні в дитини комунікативних навичок.

У процесі психологічної корекції аномального розвитку потрібно враховувати складну структуру особливостей розвитку дитини, характер поєднання в картині її стану таких факторів, як соціальна ситуація розвитку, виявлення змін особистості, пов'язаних із захворюванням.

Залежно від характеру діагностики та спрямованості корекції Д. Б. Бльконін пропонував розрізняти дві форми корекції: симптоматичну, спрямовану на симптоми відхилень у розвитку, і корекцію, яка спрямована па подолання джерела і причин відхилень у розвитку. Симптоматична корекція, безумовно, має суттєві недоліки, адже одні й ті самі симптоми у дітей можуть зумовлюватися різноманітними причинами, і внаслідок цього по-різному відображатися на динаміці психічного розвитку дитини. Отже, психологічна корекція має концентруватися не на зовнішніх виявах відхилень у розвитку, а на дійсних джерелах, що спричинюють ці відхилення.



Схожі статті




Логопсихологія - Конопляста С. Ю. - 7.1. Роль несприятливих соціально-біологічних факторів у психічному розвитку дитини

Предыдущая | Следующая