Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Ольгерд-Іполіт Бочковський (1884-1939)

Науковець, громадський діяч. Він зробив істотний внесок у розвиток українського державотворення, є автором багатьох праць з національного питання, основні з яких: "З історії відродження українського народу" (1911); "Поневолені народи царської імперії, їх національне відродження та автономічні прямування" (1916); "Національна справа: Статті про національне питання в зв'язку з сучасною війною" (1918);"Націологія і націотворення" (1927); "Боротьба народів за національне визволення" (1932); "Вступ до налціології" (1934). Його наукова спадщина видавалася у багатьох європейських країнах.

О.-І. Бочковський дослідив державний аспект національних відносин, зосередившись на таких питаннях: примусова асиміляція, яку він вважав політичним анахронізмом, здатним зруйнувати підвалини держави, котра її застосовує, й загартувати сили переслідуваного народу; співвідношення держави і партії, критичний аналіз механізму партійної централізації й одержавлення правлячої партії, кастового характеру внутріпартійного життя; поєднання національної ідеї й національного розвитку. Він різко виступав проти антигуманних проявів націоналізму з його культом боротьби, пропагував ненасильницькі, еволюційні шляхи суспільного розвитку. Теоретичне виправдання паннаціоналізму в дусі Д. Донцова український вчений пов'язував з післявоєнним психозом, вважав неприпустимим, оскільки воно може призвести до війни всіх проти всіх, фанатизму й насильства. Розв'язати національну проблему здатна лише творча націократія, спроможна створити передумови гармонійного співіснування всіх народів, стверджував Бочковський.

Намагаючись розв'язати проблему "нація і держава", О.-І. Бочковський великі надії покладав на етнополітику, завдання якої полягає в тому, щоб "теоретично сконструювати такий тип держави, який би практично до мінімуму зводив національні меншості, тобто забезпечував би максимальне об'єднання кожного народу". Звертаючись до проблеми "нація і людство", вчений наголошував, що відносини між ними не слід трактувати як протилежність, оскільки людство "являє собою творчий синтез індивідуально викристалізованих й національно самовизначених народів" . Що ж стосується нації, то вона, за умови її творчого трактування, є вічним джерелом культурного поступу людства, тому Бочковський доходив висновку, що "світу не загрожує жодна одноманітність, а навпаки, завдяки сучасному ренесансу людство йде назустріч весняному розквіту нових національних культур".

Схожі статті




Історія вчень про державу і право - Мироненко О. М. - Ольгерд-Іполіт Бочковський (1884-1939)

Предыдущая | Следующая