Історія України - Литвин В. М. - Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р

Поразка німецьких військ під Москвою засвідчила провал "бліцкригу". Перехід до затяжної війни вимагав від Німеччини напруження всіх людських і матеріальних ресурсів. Щоб поповнити особовий склад вермахту, треба було вивільнити чоловіків зі сфери виробництва. Генеральний уповноважений з використання робочої сили Ф. Зацкель організував насильницьке переміщення населення, головним чином молоді, з окупованих країн у Німеччину. Особливо багато людей направляли в німецьку промисловість і в сільське господарство з території Східної Європи, головним чином - з України (2,4 млн). За один рік кількість закордонних робітників та військовополонених в економіці Третього рейху зросла з 3 до 7 млн осіб. Це дало можливість здійснити додаткову мобілізацію не менше 2 млн німецьких робітників у вермахт. Сили, зосереджені на Східному фронті у 1942 р., в цілому перевищували наступальний потенціал Німеччини та її союзників у 1941 р.

Якщо у 1941 р. основний удар завдавався на центральному стратегічному напрямі, то у 1942 р. - на південному. Захоплення Донбасу, Кубані і нафтових родовищ Північного Кавказу підривало, з одного боку, економіку СРСР, а з другого - істотно зміцнювало економічний потенціал Німеччини.

Плануючи літню кампанію 1942 р., радянське командування усвідомлювало, що боєздатність Червоної армії підірвана катастрофічними поразками 1941 р. Втрати армії з 22 червня 1941 р. до 1 травня 1942 р. складали 6839 тис. військовослужбовців, з них 4091 тис. - безповоротні втрати (вбиті, полонені, зниклі безвісти). Незважаючи на істотну перевагу в людських ресурсах перед Німеччиною, надолужити ці втрати за короткий час було неможливо. Тим більше, що істотна частина європейської частини СРСР була окупована ворогом. За відсутності достатньої кількості підготовлених резервів планувати великі наступальні операції було недоцільно. Тому в середині березня 1942 р. Генеральний штаб розробив план дій на весну і літо 1942 р., що базувався на ідеї активної стратегічної оборони, нагромадження резервів, необхідних для переходу в наступ. Разом з тим, передбачалося одночасне здійснення окремих наступальних операцій: під Ленінградом, на смоленському і курському напрямах, в районі Харкова і в Криму.

За станом на травень 1942 р. у діючій армії налічувалося 5500 тис. військовослужбовців (їй протистояли війська Німеччини та її союзників загальною чисельністю 6,2 млн), 43 640 гармат і мінометів, 1220 установок реактивної артилерії ("катюші"), 4065 танків (з них майже 2 тис. легких), 3160 бойових літаків.

Протягом січня-березня 1942 р. радянські війська вели виснажливі, але безуспішні бої за Донбас. У першій декаді травня розгорнулися наступальні операції під Харковом і Любанню, оборонні операції в Криму і в районі Ржев Вязьма, а також наступальна операція під Дем'янськом. Не забезпечені достатніми резервами, вони розвивалися не на користь Червоної армії. Так, Харківська наступальна операція почалася 12 травня в умовах переваги противника в живій силі і техніці. За три дні боїв радянські війська просунулися від Вовчанська на відстань до 25 км, а з Барвеи-ківського виступу - на відстань від 20 до 50 км. Ударне угруповання вермахту у складі танкової і польової армій 17 травня перейшло у наступ проти 9-ї армії Південного фронту з району Слов'янська і Краматорська. Назустріч їй завдала удару 6-та німецька армія з району Балаклії. 23 травня частини 1 - і танкової армії, що наступали з району Краматорська, з'єдналися в районі Балаклії з частинами 6-ї німецької армії. У "мішку" опинилися дві радянські армії - 6-та і 57-ма, а також ударна група генерала Л. Бобкіна. Спроби прорвати кільце зазнали невдачі. На лівий берег Сівер-ського Дінця вдалося перейти тільки окремим невеликим групам. Війська Південно-Західного і Південного фронтів втратили 171 тис. бійців убитими. У полон потрапило 240 тис. червоноармійців і командирів, було втрачено 1200 танків. У німців загинуло 20 тис. осіб.

Катастрофа під Харковом поглибилася трагічними подіями в Криму. 8 травня 1942 р. німці перейшли у наступ з метою захопити Керченський півострів і Севастополь. З перших же днів наступу командування Кримського фронту втратило управління військами. 19 травня ворог зайняв Керч. Під ударами його авіації не вдалося провести організовану евакуацію військ на Таманський півострів. З 250 тис. військ Кримського фронту загинуло 162 тис. Решта, за невеликим винятком, потрапила у полон. Понад 10 тис. бійців устигли сховатися в Аджимушкайських каменоломнях, де тримали оборону кілька місяців, марно очікуючи повернення своєї армії.

Після ліквідації Кримського фронту становище захисників Севастополя стало безнадійним. Від 29 травня ворожа артилерія і авіація завдавали безперервних ударів по місту і позиціях гарнізону. Та лише на початку липня севастопольці припинили опір, який тривав 250 днів. Загальні втрати в людях за час оборони становили 157 тис, у полон потрапило 95 тис. воїнів.

Поразка радянських військ під Харковом і в Криму створила сприятливі умови для давно задуманого в Берліні масштабного наступу на Сході. Наступ групи армій "Південь" розпочався 28 червня. В ході наступу група армій була поділена на дві групи - "А" і "Б". Перша з них повинна була захопити Кавказ, а друга - вийти на Волгу в районі Сталін града. В обох групах налічувалося до 900 тис. солдатів і офіцерів, 1260 танків, понад 17 тис. гармат і мінометів, 1640 літаків.

Схожі статті




Історія України - Литвин В. М. - Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р

Предыдущая | Следующая