Філософія - Щерба С. П. - 3. Людина, індивід, особа. Індивідуальність та особистість

Проблема людини була й залишається однією з найважливіших і найактуальніших (Див.: Тема 12). її дослідження передбачає виявлення сутності, конкретно-історичної обумовленості та розкриття різноманітних форм її існування, місця у світі та відношення до нього, а також шо таке особа, особистість, індивідуальність та їх структура.

На різних етапах історичного розвитку проблема людини вирішувалась неоднозначно. Змінювалися й пріоритети та аспекти її дослідження. Наприклад, філософи марксистської орієнтації розглядали людину як біосоціальну істоту, суб'єкт виробництва, його головну продуктивну силу. Вказувалось на те, що вона, як будь-який біологічний організм, народжується і вмирає, живе і діє у суспільстві згідно соціальних норм та законів, тобто у якої домінує соціальне. Вона - суб'єкт усіх форм діяльності, проявляє себе не лише у виробничій, а й у моральній, правовій, політичній та інших сферах, які протягом життя диференціюються та удосконалюються. Вона універсальна і діє універсально як суб'єкт трудової діяльності, на базі якої формується й розвивається весь комплекс соціальних відносин. У цьому розумінні сутність людини є конкретно-історичною, яка змінюється в залежності від конкретного змісту епохи, соціально-культурних і побутових умов та ін.

Як конкретно-історична істота вона вписана в систему суспільних відносин і дій, тому її сутність не є абстракт, а сукупність усіх суспільних відносин1.

Слід зазначити, що людина не лише соціальна, а й біокосмічна істота (В. Вернадський, П. Т. де Шарден). Вона немислима поза психофізіологічною організацією. На її "вітальну основу" нашаровується культура, мова, міфи, релігія тощо (Е. Кассірер, М. Шеллер). Людина реагує на всі природно-космічні сили і впливи, адаптується до них лише через суспільство. Тому без суспільства вона неможлива, як неможлива і без спілкування з природою.

Для дослідження людини як особи, її структури, слід в історичному контексті враховувати вплив на неї як природних, так і соціальних умов, різних факторів та чинників. Встановлено, що будь-яка особа формується на основі індивіда і якою вона стане, залежить від її спадковості, впливу суспільства та специфіки її мікро - і макросередовиша.

Як уже говорилось, суспільство - це сукупність індивідів. Людина знаходить свою конкретизацію у реально існуючих індивідах. Індивід - це окремо взятий представник людського роду, який культивує і поєднує в собі як природні, так і суспільні властивості. Загальнолюдських рис у індивіда багато. Одні з них втрачаються, інші набуваються в процесі життєдіяльності. Існують і риси, які є вічними, незмінними й не минущими. Тому індивід культивує в собі як загальне, так і одиничне, неповторне. Одні з них виражені повно і яскраво, інші - знаходяться у "зародковому" стані чи відсутні.

Індивід - це суспільна окремішність, своєрідний "атом", що гармонійно поєднує природні (вроджені) задатки та соціально набуті риси й властивості. Індивід - це окрема особина роду і те особливе у людині, що виділяє його з-поміж інших людських істот та вроджена природна данність, котра була розгорнута соціалізацією. Це особлива одинична цілісність, для якої характерна цілісність морфологічно та психофізіологічної організації, стійкість у взаємодії з природним і соціальним середовищем та активна життєдіяльність.

Проте особа - це не просто окремий індивід,, а й індивідуальна система, яка формується на природній (спадковість) та соціальній основах, але розвивається й функціонує тільки в суспільстві (соціальному середовищі). Особа - це єдина із систем, яка інтелектуально й соціокультурно облаштовує свою життєдіяльність у суспільстві, планує свій розвиток і саморозвиток, творить не тільки світ "другої природи", а й створює себе як людину - соціальну істоту.

Останнім часом все більше українських психологів, педагогів та навіть філософів у своїх дослідженнях стали використовувати категорію "особистість". Це, в більшості, має місце тоді, коли прагнуть абсолютизувати одиничні риси при характеристиці певної особи або при необхідності співставлення однієї особи з іншою. Проте особа - це суспільна людина, яка органічно поєднує в собі не лише свої одиничні, а й загальні властивості, риси. Це поняття зорієнтоване на визнання найвищих її цінностей та безумовний авторитет.

Особа - це людина, яка активно, творчо засвоює культурну спадщину, не лише "споживає", а й продукує своє у цей спадок. Формування й культивування людиною цінностей гуманістичного, морального, естетичного змісту та усвідомлення себе як людини розумної, моральної, культурної - є процесом становлення особи. Таким чином, о с о б а - це окрема людина (окремий індивід), психічно здорова, що увібрала в свою свідомість, пам'ять, практику життєдіяльності все загальнолюдське (досвід, знання, культуру, звичаї), творчо переосмислила їх, переробила, "присвоїла" і повсякденно керується ним як своїм власним.

Особа є одночасно і суб'єктом, і об'єктом соціальних відносин. Вона не тільки продукує соціальні дії й діяльність, а й на когось їх спрямовує. Це центр зосередження усіх суспільних дій, мікросуспільство, в якому органічно поєднані діяльнісні, психічні, моральні, інтелектуальні та інші властивості. Це суб'єкт не тільки власної життєдіяльності, людських стосунків, а й пізнання, носій суспільної свідомості, який свідомо вибудовує і спрямовує свою діяльність у світі. Водночас, це цілісна і динамічна система інтелектуальних, соціально-культурних, морально-вольових властивостей людини. Це не тільки реальне, те що існує у людській буттєвості, а й те, що може бути розгорнуто й проявитися в ході життєдіяльності індивіда. Завдячуючи реальним і потенційним рисам, властивостям, якостям особа яскраво виявляє свою винятковість (неповторність та індивідуальність) серед інших людей, а водночас - типовість, загальність. Цим самим вона діалектично поєднує й культивує одиничне, особливе і загальне.

Кожна особа має свій особливий і специфічний світ (індивідуалізацію). В ньому воєдино поєднуються матеріальна й духовна сторони суспільного, які відображаються через призму умов життєдіяльності та побуту людини. На формування індивідуальності (рис, властивостей) безпосередньо впливають матеріально-виробнича практика, життя і побут, до яких належить особа. Істотний вплив спричиняє і духовна сфера (духовна культура) епохи. Помітний вплив спричиняють і потреби й інтереси, політична й світоглядна орієнтація, мікросередовище та сім'я.

Іншими словами, індивідуальність - це така визначеність індивіда, яка характеризується винятковими рисами чи властивостями. В першу чергу, вона пов'язана з природно-біологічними ознаками, а потім і з соціально набутими. Завдяки цьому одна особа відрізняється від інших. У випадку, коли в індивідуальному переважають одиничні риси, тоді й проявляється індивідуалізація.

Спираючись на свої індивідуальні властивості, особа діє нетипово, вносить щось своє. Це неординарний процес, результати якого не завжди співпадають із загальносуспільними очікуваннями. У своїй тенденції вони можуть як прискорювати, так і гальмувати процеси суспільного розвитку.

Схожі статті




Філософія - Щерба С. П. - 3. Людина, індивід, особа. Індивідуальність та особистість

Предыдущая | Следующая