Філософія - Щерба С. П. - 4. Матеріальне й ідеальне

Свідомість є не лише породженням матерії, але й її відносною протилежністю, у певному розумінні навіть її подоланням. Це виражається в тому, що за способом свого буття свідомість не матеріальна, а ідеальна. Матеріальне - це те, що існує як об'єктивна реальність. Матерія має якість субстанціональності, тобто самобуття. Вона існує в просторі й часі, перебуває в постійному русі, нескінченному процесі змін і розвитку, і сама з себе породжує всю риноманітність своїх властивостей.

Свідомість - це не об'єктивна, а суб'єктивна реальність. Вона є тим "для-себе-буттям", яке виникає на найвищому рівні розвитку матерії. Це не означає, що свідомість замкнута в собі, як це розуміє суб'єктивний ідеалізм. Навпаки, вона є тим "внутрішнім світом", який відкритий світові зовнішньому. Вона відображає цей зовнішній світ, і в своїй творчій діяльності так чи інакше "відштовхується" від нього, і в ньому знаходить свій вихідний матеріал. Але те, що становить зміст свідомості і є її продуктом - відчуття, сприйняття, уявлення, думки, Ідеї, мрії тощо - саме по собі позбавлене будь-яких речовинних і взагалі матеріальних характеристик.

Для справді наукової, діалектико-матеріалістичної філософії неприйнятна позиція так званого "вульгарного матеріалізму, типовими представниками якого в XIX столітті були німецькі природодослідники Л. Бюхнер, К. Фогт, Я. Молешот, які не бачили якісної відмінності між ідеальним та матеріальним, зводили перше до другого. Звичайно, як вираз цієї позиції наводять висловлення К. Фогта: "думка знаходиться майже в такому ж відношенні до головного мозку, як жовч до печінки"1. Суть вульгарного матеріалізму полягає в тому, що відношення між матерією і свідомістю мисляться на зразок відношень між нею й іншими її властивостями - фізико-хімічними, біологічними; робляться спроби пояснити думку, спираючись тільки або головним чином на склад, структуру, функціонування мозку. Прояви такого вульгарно-матеріалістичного підходу трапляються і в наш час, коли людське мислення уподібнюють до операцій, що здійснюються комп'ютерною технікою. В певних, точно визначених межах, така аналогія може бути проведена, бо, як наголошувалося, можливе моделювання математичних і формально-логічних операцій, але поза цими межами аналогія між людиною і машиною є неправомірною. Адже мислить не мозок сам по собі, а людина за допомогою мозку, та й не ізольована людина, а як член суспільства. Людина ж має не тільки здатність мислити, а й різноманітні потреби, інтереси, бажання, прагнення, емоції, переживання - і все це включається в структуру її свідомості. Найскладніша машина - комп'ютер - цього позбавлена, в неї немає суб'єктивності, їй не властиві душевність і духовність.

Комп'ютери - це техніка, і треба вміти правильно, ефективно нею користуватися і подбати про те, щоб вона не була спрямована проти людства.

Свідомість звичайно визначається як особлива властивість високоорганізованої матерії. Як така, свідомість суттєво відрізняється від інших властивостей матерії і навіть є її (матерії) відносною протилежністю. Цю протилежність не слід зводити в абсолют, тобто відривати свідомість від матерії. Це було б помилкою, протилежною тій, яку робить вульгарний матеріалізм, котрий ототожнює свідомість з матерією, ідеальне з матеріальним.

Ідеальне, як і свідомість, не має самобуття, не є субстанцією. Воно породжується матеріальним началом, залежить від нього, "вписується" в матеріальну єдність світу.

Залежність ідеального від матеріального виявляється в трьох відношеннях:

1) ідеальне (образи, думки, ідеї тощо) є продуктом діяльності матеріального органу (людського мозку); воно "будується" на основі нервово фізіологічних процесів, нейродинамічних структур, які утворюються в мозку;

2) ідеальне має своїм початком відображення об'єктивного, матеріального світу;

3) ідеальне відображення дійсності виникає і функціонує на основі чуттєво-предметної, матеріально-практичної діяльності і спілкування між людьми, причому воно відіграє роль суттєвої ланки в цій діяльності.

Залежність психіки, включаючи найвищий її прояв - свідомість від центральної нервової системи, від процесів вищої нервової діяльності неспростовно доводиться величезною сукупністю фактів, даних спостережень і експериментів. Грунтовні дослідження закономірностей і механізмів вищої нервової діяльності тварин та людини провели відомі вчені І. М. Сєченов, І. П. Павлов, О. О. Ухтомський, М. О. Бернштейн, І. С. Беріташвілі й інші. Вивчення структури й діяльності головного мозку триває, відкриваючи все нові й нові їх сторони.

За сучасними уявленнями, найвищий відділ головного мозку людини, який безпосередньо "відповідає" за психічну діяльність і свідомість, - це кора великих півкуль, яка складається з 13-15 мільярдів нервових клітин - нейронів, кожний з яких має кілька тисяч контактів (синапсів) з іншими нейронами і може знаходитись у кількох різних станах. "Інформаційна місткість" людського мозку, його пізнавальні можливості надзвичайно великі. Навіть най здібніша і ерудована людина, яка засвоїла колосальну кількість інформації, використовує лише невелику частину (кілька відсотків) можливостей свого мозку; вони практично безмежні.

У корі великих півкуль є спеціалізовані центри й ділянки, але, водночас, мозок працює як цілісна динамічна система, яка визначається надзвичайною пластичністю і широкими можливостями компенсації ділянок, котрі з якихось причин випали. В її енергетичному забезпеченні, напевно, велика роль належить так званій ретикулярній (сіткоподібній) формації, яка розташована в стовбуровій частині мозку. Повнота, різноманітність, інтегральний характер психічної діяльності, взаємодія інтелектуальних і емоційних процесів залежить від узгодженої діяльності кори, підкірки та стовбурових структур.

Залежність свідомості від стану й діяльності мозку не залишає сумнівів у тому, що зі смертю і розпадом мозку зникає й свідомість, а отже домисли про "безсмертя душі" позбавлені будь-якої підстави.

Визнаючи мозок органом мислення і, отже, свідомості, треба знову підкреслити, що не мозок мислить сам по собі, а людина, органом якої він є. І людина - це не "думаючий пристрій", а жива істота, вершина біологічної еволюції, член суспільства, суб'єкт практичної діяльності, пізнання, спілкування, моральних та інших відносин.

Людина не народжується з "душею", свідомістю. Не можна погодитися ні з вченням Р. Декарта про "природжені ідеї", ні з твердженням ДжЛокка, що у вихідному стані душа - це "чиста дошка". Душа не передує своєму певному змісту, а формується разом з ним1. Людина успадковує не душу, не свідомість, а лише можливість стати мислячою істотою; стає вона такою, оволодіваючи людськими формами й способами предметної діяльності, вступаючи в спілкування з іншими людьми, засвоюючи історично вироблені форми і зміст культури.

У тварин є психіка, "суб'єктивність", але навряд чи правильно приписувати їм здатність ідеального відображення дійсності. Ідеальне характеризується тими особливостями, які були вже відмічені при аналізі сутності й структури свідомості: воно має предметну віднесенісгь і саме являє собою "ідеальну предметність": людина володіє і оперує своїми ідеальними образами, поняттями і таке ін. як своєю власністю, своїм надбанням, духовним багатством. Для розуміння ідеального як специфічно людської форми відображення важливо взяти до уваги таку обставину: воно є не тільки відображенням наявного, даного, а й виявленням тих можливостей, які криються в цьому наявному, передбаченням того, що має з'явитися внаслідок цілеспрямованої людської діяльності. Тобто в формі ідеального - образів, понять, задумів, планів, ідей і таке ін. - відображується не тільки суще, але й належне, дійсність - не тільки такою, якою вона є, але й такою, якою вона може й повинна стати. Таке розуміння ідеального розкриває той аспект цього поняття, витоки якого можна знайти уже в філософії Платона: ідеальне як уявлення про той зразок, якому повинна відповідати дійсність, про повну досконалість.

Здатність ідеального відображення виникла й розвинулася в процесі праці, який включає ціле покладання, планування, передбачення результатів діяльності. Ідеальне як таке (не кажучи про його матеріальні втілення) існує лише в людській голові, тобто суб'єктивно, але воно невідривне від людської предметної діяльності, від її предметів. Воно виникає, існує, функціонує в двоєдиному процесі опредметнення і розпредметнення. Цей процес включає і перетворення матеріального в ідеальне (в розумінні відображення об'єктивних предметів, їх властивостей, відношень і таке ін. в людській голові) і перетворення ідеального в матеріальне, тобто втілення, реалізацію, матеріалізацію ідеальних цілей, прообразів, задумів, знань людини. Він включає і зворотний перехід цього матеріалізованого ідеального у свою власну, суб'єктивну форму - коли люди, оволодіваючи предметами, створеними людиною для людини, знов розкривають для себе те, що було вкладено в них їх творцями, - певні знання, задуми, ідеї тощо; в цьому і полягає "розпредметнення".

Ідеальне втілюється, набуває зовнішнього, ніби незалежного від людини існування не лише в предметах (у світі матеріальної культури), але й у різних суспільних установах, відносинах, а також у знакових системах, які грунтуються, насамперед, на використанні мови як найбільш універсальної, базової знакової системи. Книги, твори мистецтва - це втілення ідеального у сфері духовної культури. Звичайно, самі по собі, крім своєї включеності в процес життєдіяльності суспільства в ході пізнання, спілкування предмети будь-якого роду, створені людиною - це просто матеріальні об'єкти. Ідеальне, втілюючись, матеріалізуючись у тому або іншому предметі, ніби "згасає" в ньому. Але воно знов "спалахує", оскільки відбувається його включення в процес Життєдіяльності. Лише в цьому русі, перетвореннях, переходах від суб'єктивного до об'єктивного і навпаки існує Ідеальне. Спроби розуміти його як щось "дане", "застигле", таке, що "сидить" у мозку, ведуть або до ідеалізму, або до вульгарного матеріалізму.

Ідеальне є продуктом не ізольованої свідомості окремої людини (таке взагалі неможливо), а діалектичної взаємодії індивідуальної та суспільної свідомості. Ідеальні утворення поняття, ідеї, вчення, теорії, художні образи, правові й моральні норми тощо набувають своєрідного над індивідуального буття, незалежного від кожної окремої людини. Вони фіксуються, передаються від покоління до покоління за допомогою мови і всіх втілень матеріальної та духовної культури. Перш ніж створювати щось своє окрема людина повинна оволодіти цим ідеальним багатством духовної культури - шляхом освіти й виховання, спілкування з іншими людьми, практичного оперування предметами, системами, в яких втілений певний ідеальний зміст.

Розглядаючи свідомість, традиційно вживають такі поняття, як "душа", "дух". У християнському релігійному вченні людину розуміють як таку істоту, що має тіло, душу й дух. Чи мають ці поняття науково-філософське значення? Так, мають.

Слово "душа" етимологічно пов'язане з таким, як "дихання", "дихати". Отже, в найширшому розумінні - це начало життєвості, те, що робить людину живою істотою, і причому саме з людськими якісними ознаками. До "душі" відносяться всі життєві прояви людини, оскільки вона має психіку, свідомість і особливо - емоційно-моральну сферу, здатність співчуття, співпереживання. Саме в цьому розумінні кажуть про "душевність", якості душі і навпаки - про "бездушність", якщо людині бракує цих якостей.

"Дух", "духовність" з наукової точки зору - це не прояв свідомості - той, на якому найбільше і найповніше проявляється її відносна самостійність, її "зворотний вплив" на матерію, її творча свобода, подолання інертної сторони матеріального буття. Духовність - це єдність індивідуально-особистісного і соціального начала. Створювані суспільством пізнавальні (знання, наука), морально-етичні, естетичні цінності переломлюються крізь власну свідому активність особистості, її здатність вільного самовизначення, творчого ставлення до дійсності.

Людина як духовна істота - не пасивний продукт природних і суспільних обставин, а творець, який робить ці обставини предметом свого розуму й своєї волі. Поняття духовності невіддільне від понять свободи, творчої активності, особистісного начала, самовизначення, людської гідності. Як носій духовного начала людина є відповідальною за інших людей, і як свідчать сучасні екологічні проблеми, за всю живу природу і, навіть, за світ.

Дух не терпить ніякого деспотизму, бо його стихія - це свобода. Духовне начало треба в собі підтримувати та розвивати.

Контрольні запитання:

1. Проблема свідомості в історико-філософській культурі.

2. Відображення і свідомість, їх зміст та співвідношення.

3. Як ви розумієте положення; "Свідомість - вища форма відображення дійсності", "Свідомість - властивість високоорганізованої матерії"?

4. Суспільно-історична сутність свідомості.

5. Як ви розумієте фразу: "Свідомість не тільки відображає світ, а й творить його"?

6. Роль знання у структурі свідомості.

7. Як ви розумієте поняття: "свідоме", "підсвідоме", "несвідоме", "розумове", "розсудкове"?

8. Чим відрізняється психіка людини від психіки тварини?

Теми рефератів:

1. Відображення - властивість всієї матерії.

2. Відображення та інформація.

3. Виникнення і розвиток психіки.

4. Роль біологічного й соціального у виникнення свідомості.

5. Структура свідомості та її рівні.

6. Активнотворчий характер свідомості.

Рекомендована література:

1. Алексеев П. В., Панин A. B. Теория познания и диалектика. - М., 1991.

2. БезантА. Исследование сознания. - М., 1997.

3. Грушин Б. А. Массовое сознание. - М., 1987.

4. Дельгадо X. Мозг и сознание. - М., 1991.

5. Дубровский Д. И. Проблема идеального. - М., 1983.

6. Духовність українства / Ред. Ю. М. Білодід та СП Щерба - Житомир, 1998.

7. Енгельс Ф. Роль праці в перетворенні мавпи в людину // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 20.

8. Иванов A. B. Сознание и мышление. - М., 1994.

9. Клике Ф. Пробуждающееся мышление. - К., 1985.

10. Лекторский ВА. Субъект, объект, познание. - М., 1980.

11. Ленін B. L Матеріалізм і емпіріокритицизм // Повн. зібр. тв. - Т. 18.

12. Ленін В. І. Філософські зошити // Повн. зібр. тв. - Т. 29.

13. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. - М., 1975.

14. Лой А. Н. Сознание как предмет теории познания. - К., 1988.

15. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. - Т. 3.

16. Методологическое сознание в современной науке. - К., 1989.

17. Мировоззренческая культура личности. - К., 1986.

18. Общество и сознание. - М., 1984.

19. Прист Ст. Теория сознания. - М., 2000.

20. Проблема сознания в современной западной философии. - М., 1989.

21. Пролеев С. Духовность и бытие человека. - К., 1992.

22. Скворцов Л В. Культура самосознания. - М., 1989.

23. Социально-философские проблемы информатики, вычислительной техники и средств автоматизации // Вопросы философии 1986.-№9,10,11.

24. Спиркин А. Г. Сознание и самосознание. - М., 1972.

25. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід ред СП. Щерба. - Житомир, 1997.

26. УмдовА. К. Духовная жизнь общества. - М., 1980.

27. Фогт К. Физиологические письма. - СПб, 1967.

28. Человек и мир человека. - К., 1977.

29. Шынкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания.-К., 1977.

30. Эвристические функции мировоззренческого сознания. - К.,

31. Юркевич П. Серце та його значення в духовному житлі людини, згідно з ученням Божим // Вибране. - К., 1993.

32. Яценко А. Ж Целеполагание и идеалы. - К., 1977.

Схожі статті




Філософія - Щерба С. П. - 4. Матеріальне й ідеальне

Предыдущая | Следующая