Філософія - Щерба С. П. - 2. Структура й динаміка наукового знання

На початкових етапах свого виникнення й розвитку наука була нерозчленованою. Тому вести мову про наявність у ній якоїсь структури завчасно. Зі створенням наукових теорій стало можливим набуття нею певної структури. Цей процес значно посилився, коли від неї почали відділятись окремі галузі знання.

Сучасна наука є структурованою й дисциплінарно організованою. Вона складається з різноманітних галузей знання, які, незважаючи на їх самостійність, тісно взаємодіють між собою, і в своїй єдності утворюють систему наук. Це - складна й самодостатня система, для якої характерним є внутрішньо притаманний розвиток. її постійний саморозвиток спричиняє появу все нових і нових галузей знання (систем, підсистем) зі специфічними інтегративними зв'язками.

Дослідження цієї структури є складним процесом. Тому не існує єдиної думки щодо підходів її дослідження. Одні вважають, що досліджувати її слід у контексті історичного розвитку, порівнюючи різноманітні галузі й, таким чином, виявляти загальне, особливе й специфічне у їх побудові. Інші виходять із іншого методологічного положення (виявити структуру, досліджуючи найзріліші галузі, оскільки в них уже сформувалась власна структура, що стане ключем до розуміння науки в цілому).

Виходячи з таких установок, у структурі сучасної науки виділяють: основи науки, основні категорії, окремі теорії, закони та ідеї.

Основи науки - це основоположні принципи, на яких вибудовується структура науки, і які придають цілісність і предметність науковому знанню. Завдяки основам науки досягаються не лише її єдність і монолітність, а й визначається стратегія наукового пошуку та включення досягнутих результатів у культуру даної епохи.

Основи будь-якої науки мають складну будову. В них можна виділити: філософсько-світоглядні основи, наукову картину світу, ідеали та норми. В свою чергу, філософські основи включають ідеї" принципи, які забезпечують обгрунтування ідеалів та норм науки, створення наукової картини світу, а також забезпечують мімікрію та вживляння наукового знання в тіло культури. Щоб набути статусу постулата картини світу чи принципу, що виражають нові ідеали і нормативи пізнання, будь-яка ідея повинна пройти процедуру філософського обгрунтування.

Філософські основи науки сприяють не лише обгрунтуванню добутих знань, а й виконують пошуково-евристичну функцію. Вони сприяють побудові нових теорій і концепцій, впливають на перебудову нормативних структур науки. Філософсько-світоглядні ідеї та принципи використовуються і для обгрунтування отриманих результатів, хоча й не завжди має місце співпадання філософського обгрунтування з філософською евристикою.

Важливою складовою науки є наукова картина світу. Вона формується у процесі синтезу різноманітних знань про світ. Здебільшого, це найзагальніші знання, добуті людством на даному етапі розвитку. В цьому сенсі ми маємо справу із загальнонауковою картиною світу. Та сукупність конструкції, пов'язаних із уявленнями про структуру і розвиток лише природи, у своїй єдності формують природничу-наукову картину світу, котра є окремим виявом загальнонаукової картини світу. Водночас бачення і розуміння предметів наук, формування уявлень про їх системоструктурні характеристики, знаходять своє вираження у спеціальній науковій картині світу.

В цьому сенсі йдеться про біологічну, фізичну, астрономічну та інші картини світу, які є відносно самостійними. Вони являють фрагмент загальнонаукової картини світу. їх взаємозв'язок укладається в діалектику одиничного, особливого і загального. Цей блок забезпечує систематизацію знань у межах відповідної науки, узгоджує принципові положення картини певної реальності з різними типами теорій та фактами. Сама по собі така картина становить дослідницьку програму, яка задає цілеспрямовану постановку завдань емпіричного й теоретичного пошуку та вибору засобів їх вирішення.

Важливою складовою основ науки є ідеали та норми, якими регулюється наукове пізнання. В свою чергу, вони включають ідеали та норми доведення й обгрунтування знання, а також ідеали і норми описування й пояснення знання та ідеали і норми організації й побудови знання. Функціонування і розвиток ідеалів та норм науки обумовлені не лише специфікою об'єкта дослідження, а соціокультурними детермінантами (уявлення про обов'язкові процедури пізнання, досягнення істини, вплив світоглядних структур, цінностей та ціннісних орієнтацій тощо).

Змістовно ідеали та норми науки різняться. Серед них слід виділити початковий рівень, пов'язаний з нормативними структурами, які є спільними для будь-якої науки (відрізняють науку від не науки). За змістом він є конкретно-історичним (у кожну епоху конкретизується, змінюється під впливом нових установок). Система цих установок виражає стиль мислення даної епохи, який утворює вищий, у порівнянні з попереднім, рівень науки. Його ідеали та норми, у залежності від епохи, теж є відмінними. Кожен вищий рівень науки характеризується більшою конкретизацією ідеалів та норм попереднього рівня.

Наступним, за значенням, у структурі науки є закони. Вони мають достовірний характер, оскільки істинно відображають глибинні зв'язки й відношення в світі. У процесі розвитку вони не спростовуються, а змінюється лише сфера їх застосування. У залежності від ареалу застосування, масштабів дії закони поділяються на всезагальні, загальні та спеціальні. Тобто такі, що діють протягом усієї історії людства, такі, що "працюють" у всіх, або в переважній більшості галузей знання, та ті, що проявляють свою дію в окремих сферах (науках).

Закони - це своєрідна конкретизація, розгортання принципів, вихідних положень. Закон не є принципом, проте може набувати такого статусу, коли виконує функцію систематизації знання, є вихідним положенням для побудови нової теорії чи дослідження нового знання. Закони - це своєрідний скелет будь-якої теоретичної конструкції, в тому числі й наукової.

Свою подальшу конкретизацію закони знаходять у поняттях, категоріях, тобто виявляють своє існування завдяки понятійно-категоріальному апарату. Зрозуміло, що наука спрямована на відкриття законів й формування теорій. Здійснити, зреалізувати це завдання без наявних понять категорій, їх системи неможливо.

Поняття - форми мислення в яких об'єкти відображаються у загальних істотних ознаках. Найзагальніші, гранично абстрактні (надзвичайно бідні за змістом) поняття набувають статусу категорій. Тому не всі поняття науки є категоріями, а лише ті, котрі задовольняють названим вимогам. У структурі науки існує величезне розмаїття понять. За обсягом вони поділяються на загальні й одиничні. В свою чергу, перші поділяються на реєструючі і нереєструючі. За своїм змістом поняття поділяються на: конкретні й абстрактні, позитивні й негативні, безвідносні й співвідносні. Можуть також поділятися на збірні та незбірні За місцем, значенням (роллю) поділяються ще на фундаментальні, тобто такі що відображають найзагальніші закономірності предмета і є необхідним матеріалом для створення нових чи функціонуючих теорій. Є Й поняття, які обслуговують одну або декілька теорій чи відображають окремі аспекти даної науки. Існують й, так звані, "порожні" поняття, обсяг яких становлять об'єкти, які не існували й не існують (принаймні поки що).

Історія розвитку науки засвідчує, що на певних історичних етапах і за певних умов аналіз, переоцінка вихідних понять може призводити до революційних змін (наукових революцій, зміни наукових парадигм).

Наука існує на теоретичному рівні свідомості. Відображає дійсність у теоретичних, духовних конструкціях, прагне і забезпечує людині (суспільству) певні знання про світ чи окремі об'єкти. Передує науці виникнення теорії. Якщо теорія виникає ще в період розподілу праці на розумову й фізичну, то наука значно пізніше.

Наука - це особливий вид діяльності, спрямований на випрацювання об'єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ. Теорія також є системно організованою духовною конструкцією. В ній, знання теж є об'єктивним, проте може бути і таким, що потребує обгрунтування, експериментальної перевірки чи підтвердження практикою.

Наука і теорія предметно відображають дійсність. Якщо наука відображає і пояснює світ в цілому, весь ареал природної, соціальної та духовної дійсності, то теорія лише окремий фрагмент, ділянку, явище чи процес світу. І наука, і теорія можуть і виходять за межі доступного, для даної епохи, рівня розвитку практики і відкривають для людства нові предметні світи, котрі можуть стати об'єктами практичного дослідження у майбутньому. Вони постійно прагнуть розширити поле об'єктів вивчення (дослідження).

Теорія - це не лише одна із найвищих форм пізнання, а й найвища форма знання, найвищий рівень синтезу наукових знань. Це, найповніша форма знання, яка може бути і є самодостатньою одиницею науки.

Проте поняття (система понять) теорії не тотожні поняттям науки чи філософії. Якщо поняття науки є і тяжіють до граничної абстрактності, то в теорії - ця гранична абстрактність уступає, наповнюється конкретним (предметним) змістом.

Значення теорії не лише в тому, щоб дати струнку систему знань про об'єкт (фрагмент реальності), забезпечити суб'єкту системне й істинне знання про світ, а й служити основою для формування й відкриття нових понять, законів, концепцій та інших ідеальних конструкцій, які глибше й повніше розкривають сутність світу. Ф. Енгельс зазначав, якщо для природознавства XVI - XIX ст.. формою розвитку була гіпотеза, то з другої половини XIX століття "формою розвитку природознавства є теорія".

Варто зазначити, що для сучасної науки характерним є синтез теорій, коли на базі декількох теорій створюється одна - фундаментальна. Важливу роль в розвитку науки відіграє ідея, яка об'єднує наукові знання в єдине ціле, систему теорій чи фундаментальну теорію, як синтез декількох теорій в одну. Така здатність ідеї є природною і закономірною, оскільки в ній знання досягають найвищого граничного рівня об'єктивності і таким чином є підставою для синтезу попередньо отриманого знання.

Вона включає в себе не тільки глибокі, емоційно-теоретичні знання про об'єкт, а й духовно-прагматичні конструкції перетворення дійсності, досягнення практичної мети. В ідеї знання про природу і сутність об'єкта та процедури його втілення у життя злиті воєдино. Звідси слідує те, щоб сформувати ідею мало одного тільки теоретичного знання про об'єкт, необхідна ще й істинна інформація про людину, її суспільні потреби, мету, прагнення і сподівання. У цьому сенсі наукові ідеї набувають статусу загальнолюдських ідеалів. Ідеал - це той "золотник" до якого завжди прагнула й буде прагнути людина. Логіка цього процесу така: наукові теорії самі грунтуються на ідеях і створюються задля того, щоб випрацювати фундаментальніші ідеї, духовно-теоретичний зміст яких поєднувався б з прагматично-процедурною складовою (матеріалізувався б) і трансформувався б в ідеал. Завдячуючи цьому, наука набуває соціального визнання і утверджує себе в світі.

Схожі статті




Філософія - Щерба С. П. - 2. Структура й динаміка наукового знання

Предыдущая | Следующая