Естетика - Мовчан В. С. - 6.2. Естетика бароко
Поняття "бароко" склалося в європейській культурі для означення естетично-художньої своєрідності мистецтва XVII ст. Слово "бароко" (італ. barocco - дивний, примхливий) покликане означати властиву цьому художньому стилю вишуканість форм, надмірний декоративізм, афектацію. Поняття "бароко" склалося відносно пізно: в науковий ужиток його ввів Я. Буркгард у XIX ст. для означення своєрідності західноєвропейської культури XVII ст., що формувалася на грунті ідей католицької контрреформації. Критик визначає бароко як "діалект художньої мови Відродження, що виродилася" [18, с. 107]. Щоправда, поняття "бароко" стосовно мистецтва вживали уже просвітителі, зокрема Ж.-Ж. Руссо. Воно трапляється в праці І. Канта "Критика здатності судження", естетиці романтиків. Особливе значення для розуміння своєрідності бароко мала праця Г. Вельфліна "Ренесанс і бароко" (кінець XIX ст.). Специфічною рисою бароко автор вважає "відкритість форм", за якою почуття форми переноситься з поверхні вглиб предметів, набуваючи безконечності. Названу особливість бароко зауважує також А. Михайлові "...поетика бароко звернена не до читача, а до онтології самого твору, який може - і навіть повинен - створювати своє "друге дно", такий глибинний шар, до якого відсилає твір сам себе" [17, с. 121-122]. Характерною особливістю естетики бароко, втіленої в художній практиці, автор називає заглибленість у "знання", тобто той синтез знання та художності, за яким художній образ - це уособлений в образі світ. Система відносин "автор - світ - читач", характерних для мистецтва пізніших епох, у бароко змінене на інший тип: "автор - твір - світ - знання". Твір, отже, постає як самодостатнє естетично-художнє ціле тому, що він - своєрідний "звід", тобто твір, співвіднесений з цілим світом, "з його влаштованістю та зробленістю" [17, с. 120].
Естетичні характеристики мистецтва бароко, з огляду генези названого типу художнього мислення, подано в праці Дж. К. Аргана "Історія італійського мистецтва". "Програма бароко, - зазначає автор, - відновлює, переоцінює і розвиває класичну концепцію мистецтва як мімесіса, або наслідування; мистецтво - це уявлення, але мета його - не лише пізнати предмет, який зображується, а й схвилювати, приголомшити і переконати. Мистецтво - це продукт уяви, і його кінцева мета - навчити розвивати уяву, без якої не можливе спасіння" [1, с. 130]. Художня уява в контексті проблеми спасіння - можливість створити засобами мистецтва "реальний образ ірреального". На думку дослідника, ідея мистецтва як "уявлення про правдоподібне", що викладена в "Поетиці" Арістотеля, стала естетичною основою формування художньої концепції бароко.
Бароко як художній напрям складається в Італії на основі поєднання двох різних орієнтацій попередньої культури: стилю маньєризм зі властивим йому суб'єктивізмом і стилю ренесанс з характерною для нього орієнтацією на реальність. У бароко обидва запозичені напрями зазнають стилізації, спрямовуючись до досягнення ефекту реальності в образах, створених примхливою уявою митця. Мистецьке бароко яскраво виявило стильові риси в поезії, архітектурі, живопису, музиці.
На розвиток естетики бароко і його художньої практики вплинула філософія Спінози та Декарта, які дотримувались позицій дуалізму в сфері пізнання. Скажімо, наголошуючи на цінності раціонального методу для пізнання явищ, вони у поглядах на естетичне сповідують суб'єктивізм. Р. Декарт зауважує, що судження людей про речі настільки неподібні між собою, коли йдеться про красиве та приємне, що не може бути мови про мірило красивого та приємного. Цього ж погляду дотримується Б. Паскаль. Він вважає, що, на відміну від понять математики або медицини, які мають чіткий зміст, ніхто не може сказати, в чому полягає приємність, що і є предметом поезії. Представники естетики бароко так само зауважують відносність уявлень про красу.
Теоретиками естетики бароко в Італії були: Джованбаттіста Маріно (1569-1625), Еммануеле Тезауро (1592-1675), Даніеле Бартолі (1608-1685), Джан Вінченцо Гравіна, Джамбаттіста Віко (1668-1744). Основні проблеми, що розглядаються в працях згаданих авторів, - осмислення засобів виразності, з допомогою яких мистецтво здатне відобразити всі явища світу і сприяти їх пізнанню. Цінна думка представників напряму стосовно пізнавальної ролі символу. Увесь світ вони схильні розглядати як метафору. Щодо основного призначення мистецтва, то воно пов'язується з впливом на людські почуття. Наприклад, Дж. Маріно в трактаті "Священні проповіді" розглядає взаємозв'язок мистецтв, а основне їх призначення вбачає у тому, щоби "приємно живити людські душі й утішати їх піднесеною радістю" [11, с. 621]. Трактуючи мистецтва відповідно до ідеї наслідування (вплив теорії мімесісу Арістотеля), автор зауважує: відмінності між поезією та живописом простежуються хіба що в тому, "що один наслідує з допомогою фарб, а інша - словами, один наслідує головно зовнішньому, тобто образи тіла, інша ж - внутрішньому, тобто виявам духу; один ніби змушує розуміти почуттями, інша ж - почувати розумом". Не менш цікавою для розуміння мистецтва як уособленої в образній мові цілісності світової гармонії постає думка автора про музику: "...хіба партитура не наш світ, сповнений... музичними співмірностями?" [11, с. 622]. Варто звернути увагу на точність формулювання не лише відмінностей мови згаданих видів мистецтва, а й на своєрідність вияву естетичної ідеї в кожному з них.
На естетичні ідеї Арістотеля зорієнтована світоглядна позиція Б. Тезауро, автора трактатів "Панегірики", "Моральна філософія", "Підзорна труба Арістотеля" (1655). Останній трактат - кращий твір з теорії поезії бароко не лише в Італії, а й у всій Європі. У ньому досліджені основні чинники художньої виразності мистецтва, зокрема поетичного. Автор розглядає роль Розуму, що має два природних дарунки - Прозорливість і Багатогранність. Відтак він допомагає проникнути у найвіддаленіші й ледь помітні властивості будь-якого предмета, а отже - "в субстанцію, матерію, форму, випадковість, якість, причину, ефект, мету, симпатію" [11, с. 625]. Геніальність твору мистецтва автор узалежнює не від уміння наслідувати симетрію природних тіл у скульптурі, форми та прикрас в архітектурі та ін.; вирішальним він вважає розум творця мистецтва: жодна картина не заслуговує звання геніальної, якщо вона не є наслідком гострого розуму.
Питанням поетичної мови та стилю в поезії присвячено трактат Д. Бартолі "Літератор". Ця ж проблема є центральною в працях іншого італійського теоретика естетики - Д. Гравіна, який, однак, опозиційно ставиться до естетики бароко, вважаючи мистецтво цього стилю "поганим смаком". У трактаті "Поетичний Розум" автор звертається до грецької та римської античності, визначаючи, що мистецтво цих народів, зокрема театр, мали на меті показати примхливість долі й відкрити шляхи для відтворення звичок і думок людини. Автор утверджує новий, просвітницький підхід до мистецтва: його виховну роль, значення у "виправленні звичок". "...Якщо звести трагедію до її істинної ідеї, то вона приносить народу плоди філософії та красномовства, виправляючи його звички і його мову..." [11, с. 637).
Особливе значення для естетики бароко мала праця Дж. Віко "Основи нової науки про спільну природу націй", в якій порушуються також проблеми естетики. Й.-В. Гете назвав Дж. Віко "прабатьком" не лише новітньої італійської, а й європейської естетичної думки. Дж. Віко критикує однобічність раціоналізму, зокрема картезіанство, в розумінні духовного світу особистості, зведеного хіба що до сфери раціонального. Філософ створює вчення про розвиток історії людства, розглядаючи його як циклічний процес, що складається з послідовної зміни етапів: епоха богів, епоха героїв, епоха людей. Тобто, початкова міфологічна епоха поступається місцем героїчній, а остання - це період розвитку раціональної філософії та науки, що грунтуються на раніше накопиченому інтуїтивному досвіді. Історія постає саме як процес духовного само-становлення людства. Відтак розглядаються духовні здобутки народів на міфологічному етапі, на етапі героїчному й етапі людському, - періоді становлення філософії та науки. Причому історія людства постає і як явище творення культури (культуро-творення - якісна характеристика історії), і як процес естетичний за характером і способом його здійснення. Автор зауважує про міфологічний період таке: це період, коли "язичницькі нації виникли завдяки міфам про богів" [11, с. 641]. Розкриваючи явище міфологізації образу світу, Дж. Віко знову ж таки зазначає: це період, коли "перші язичники вважали необхідним або корисним для себе створити в уяві з допомогою застрашувальних релігій, які вони самі ж придумали і в які повірили, спочатку одних, а потім інших богів" [11, с. 642]. Тут маємо справу з естетичною онтологією, вибудуваною не на теологічно-креаціоністських підставах, а на ідеї наукової антропології: люди - творці богів і себе самих як духовних, творчих істот. "...Поетична мудрість, що була першою мудрістю язичництва, мала починатися з метафізики, але не з обгрунтованої й абстрактної метафізики нинішніх учених, а з тієї чуттєвої та фантастичної метафізики, якою вона, очевидно, була у первісних людей, цілком позбавлених здатності судження, зате поголовно наділених високою сприйнятливістю і багатющою фантазією... ця метафізика і була, власне, їх поезією" [11, с. 643]. Щоб збагнути геніальність міркувань філософа, достатньо зауважити, що лише нові дослідження культури наївних народів, здійснені у XX ст., зокрема у працях культурологів Б. Тейлора, Дж. Фрезера, 3. Фройда, філософів Е. Кассірера, С. Лангер та інших, виявили символічно-поетичний характер мислення людей ранніх культур. Дж. Віко розкрив витоки та своєрідність "поетичної логіки" наївних народів, котрі наділяли почуттями всі тіла, такі як небо, земля, море, і лише згодом вони вчилися абстрагувати.
Дж. Віко доходить не менш важливого висновку про зміст історії, якою вона постає для народів - її творців. Це історія, де діють реальні особистості й відображені реальні події, хоча постає вона у вигляді поетичних оповідей: трагічних, коли йдеться про героїв, або сатиричних, коли мовиться про реальних персонажів. Дж. Віко підсумовує: "перші міфи були історіями", тобто грунтувалися на реальних підставах людського життя.
Естетичні засади барокового світобачення розроблені також у працях іспанських філософів і теоретиків мистецтва бароко: Бальтасара Грасіана (1601- 1658), Луїса де Гонгори, Педро де Валенсія. Теоретичною засадою для іспанського бароко була філософія Платона, зокрема ідея краси, осмислена в контексті ідей раціоналізму Нового часу. Згідно з таким розумінням, тілесна краса приємна тому, що вона - лише тінь і наслідування розуму, оскільки в людському тілі простежується тінь і знак інтелектуального та духовного. Динамізм й антиномічність самопочуття особи зумовлені зіткненням світської та релігійної світоглядних парадигм, що в умовах Іспанії, з властивим їй безумовним авторитаризмом католицизму, набуває суперечності такого характеру: це слабкість розуму людини перед лицем Бога, з одного боку, і водночас - сила та домінування розуму як основа й умова духовності людини - з іншого.
Схожі статті
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.8. Естетика неоплатонізму
Неоплатонізм (III-IV ст. н. е.) - це останній етап розвитку грецької філософії та естетики, що став своєрідним підсумком усіх попередніх її етапів. Від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.5. Візантійська естетика
Поняття "візантійська естетика" відображає розвиток естетично-художніх ідей на теренах Візантійської імперії IV-XV ст. Збереження античних міст зумовило...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.2. Естетичні ідеї у філософській патристиці
Естетичні проблеми посідають важливе місце в працях християнських філософів, котрі формували і формулювали основні доктрини та символи віри, осмислюючи...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.6. Естетика Арістотеля
Творчість Арістотеля (384-322 до н. е.) належить до періоду пізньої класики. Він був систематизатором знань доби античності в галузі природознавства,...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.2. Естетичні ідеї раннього гуманізму
Розвиток ідеалів і принципів естетики нового типу розпочинався з руху, який отримав назву гуманізм. Гуманістами в епоху Відродження називали...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження
5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження Естетика доби Відродження постає закономірним продовженням ідей естетики попередніх епох, зокрема...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 5. ЕСТЕТИКА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ
5.1. Загальні тенденції розвитку естетики Відродження Естетика доби Відродження постає закономірним продовженням ідей естетики попередніх епох, зокрема...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.5. Естетика Платона
Творчість Платона (427-347 до н. е.) відкриває нову епоху в історії античної естетики та філософії загалом - період високої класики. Основні праці...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.4. Естетика митців Високого Відродження
Високе Відродження у культурі Італії характерне особливим розквітом творчості геніальних митців - Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тиціана. У...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.3. Естетика раннього західноєвропейського Середньовіччя
Найвидатнішим представником західної патристики, у творчості якого вона набула завершеного вигляду, є Августин Блаженний (354-430), впливовий...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.4. Естетика - філософська теорія виховання
Естетика є найефективнішою теорією виховання, оскільки вона оперта на свободу творчої взаємодії суб'єкта з предметом небайдужості. Це зумовлено самою...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.7. Естетика доби еллінізму
Поняття "елліністична естетика" відображає розвиток естетики впродовж тривалого історичного періоду: від ІІ ст. до н. е. до III ст. н. е. Це доба, що...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.2. Історія становлення предмета естетики
Виокремлення естетики, як уже згадувалося, відбулося в середині XVIII ст. завдяки, насамперед, працям О. Баумгартена. Водночас у надрах філософії...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 1.1. Зміст поняття "естетика"
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст
6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст. Характерною особливістю життя європейського суспільства ХVII-ХVIII ст. є його секуляризація...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 6. ЕСТЕТИКА ДОБИ РАЦІОНАЛІЗМУ ТА ПРОСВІТНИЦТВА В ЄВРОПІ
6.1. Загальні тенденції розвитку естетики XVII-XVIII ст. Характерною особливістю життя європейського суспільства ХVII-ХVIII ст. є його секуляризація...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.7. Естетичні ідеї українського Передвідродження
У культурі України ХІІІ-XVII ст. відсутні трактати з питань естетики. Однак є підстави розглядати певні рефлексії над проблемами мистецтва та художньої...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 3.3. Ідеї естетики античних натурфілософів
Початки становлення естетичної теорії Давньої Греції пов'язані з архаїчним періодом (VI ст. до н. е.). Це час формування античного логосу, що постає...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 2.4. Естетичні уявлення народів Давнього Сходу
Найдавніші цивілізації, відомі людству, - цивілізації Близького Сходу, де склалося розвинуте зрошувальне землеробство, утворилися перші держави, були...
-
Естетика - Мовчан В. С. - ВСТУП ДО ЕСТЕТИКИ
Тема 1. Предмет і завдання естетики як науки 1.1. Зміст поняття "естетика" Поняття "естетика" увійшло до системи філософського знання для означення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 2. ВИТОКИ ТА ДЖЕРЕЛА НАЙДАВНІШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ
Тема 2. ВИТОКИ ТА ДЖЕРЕЛА НАЙДАВНІШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ 2.1. Метафізика естетичного Сучасна культура втратила цілісність образу світу. Його бачення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Розділ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕСТЕТИЧНОЇ ТЕОРІЇ
Тема 2. ВИТОКИ ТА ДЖЕРЕЛА НАЙДАВНІШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ 2.1. Метафізика естетичного Сучасна культура втратила цілісність образу світу. Його бачення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 2.3. Естетичні елементи в культурі первісної доби
Систематизація закономірностей художньої діяльності й аналіз виразних форм дійсності розпочинається як наукова проблема в античній Греції. Однак уявлення...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 5.5. Естетичні ідеї ренесансної натурфілософії
Новий етап у розвитку естетики Ренесансу пов'язаний з творенням філософських і натурфілософських систем XVI ст. Видатними представниками філософії цього...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 2.2. Становлення історії естетики та її основні проблеми
Історія естетики - особлива галузь естетичного знання, що вивчає генезу, розвиток і функціонування в суспільстві естетичної думки, естетичних теорій,...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - Тема 4. ЕСТЕТИКА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
4.1. Духовні передумови естетики Середньовіччя В основу середньовічної естетики (і культури загалом) покладено особистісний абсолют, на відміну від...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 2.5. Праукраїнці про красу світу: генеза уявлень
Цікаво й важливо простежити витоки естетичних уявлень наших пращурів, рівень їхніх творчих умінь і закріплення у зображеннях досвіду ставлення до явищ...
-
Естетика - Мовчан В. С. - 2.1. Метафізика естетичного
Тема 2. ВИТОКИ ТА ДЖЕРЕЛА НАЙДАВНІШИХ ЕСТЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ 2.1. Метафізика естетичного Сучасна культура втратила цілісність образу світу. Його бачення...
Естетика - Мовчан В. С. - 6.2. Естетика бароко