Естетика - Мовчан В. С. - 2.4. Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

Найдавніші цивілізації, відомі людству, - цивілізації Близького Сходу, де склалося розвинуте зрошувальне землеробство, утворилися перші держави, були збудовані міста, що мали символічне призначення, розвивалися художні ремесла, пов'язані з потребами державно-культового характеру. Це території Нільської долини (Єгипет) і Межиріччя (Близький Схід). До найдавніших належить також давньоіндійська цивілізація. Ми простежимо естетично-художні уявлення й особливості художнього формування, характерні для близькосхідних цивілізацій, зокрема єгипетської, а також звернемося до давньоіндійської, оскільки саме у Давній Індії був складений найдавніший трактат з теорії мистецтва.

Перші міста у районах Близького Сходу виникли у VI тис. до н. е. (Ніневія, Єрихон). У IV-ІІІ тис. до н. е. відбулося спорудження грандіозних єгипетських пірамід - диво будівельної техніки, що вражає навіть сучасну людину. Найвеличніші - піраміди Хеопса та Хефрена. Усередині - це спланована система приміщень, призначених для "потреб" померлого фараона. Вражають майстерністю речі: меблі, посуд, прикраси тонкої художньої роботи. Не менш вражаючі будови III-II тис. до н. е.: підземні усипальниці й величні храми, зокрема Карнакський і Луксорський. Перший, присвячений богові Амону, - величезний архітектурний комплекс із гігантськими статуями фараонів та лісом могутніх колон. Виникли й інші види образотворчості: портретні зображення, зокрема психологічні портрети фараона Ехна-тона та цариці Нефертіті, фресковий живопис у храмах і пірамідах. На той час склалося музичне мистецтво (фараони оточували себе музикантами, співаками, акторами, танцюристами), різні жанри літератури: міф, епос, оповідання, казка, повість, дидактичні твори, філософські діалоги, ліричні твори. Пам'ятки, що збереглись, дають уявлення про розуміння краси людиною ранніх цивілізацій. Переважне їх призначення - для уславлення богів і правителів, для культових церемоній на їх честь. Розуміння краси пов'язується зі сяйвом (сонячне проміння, сяйво золотих прикрас), величчю (ритуальні процесії на честь богів, величні архітектурні споруди, статуї богів, фараонів). Боги давніх єгиптян мали здебільшого тваринну подобу (вплив первісного тотемізму): бик, корова, шакал, баран. їм поклонялись, приносили жертви, але справжнім предметом поклоніння була краса людини. Основне поняття, що відображало уявлення про приємне для зору та слуху - "нефер" (красиве, прекрасне). Епітет "нефер" стає постійною характеристикою богів і богинь. Розуміння жіночої краси відображено у скульптурах: обличчя з правильними рисами, струнка постать, граціозна постава. Бог Сет в образі юнака характеризується як "прекрасноликий". Бог Осіріс оспівується таким, що прекрасним ликом освітлює підземний світ. Краса богів ототожнюється найчастіше зі світлом і благами (моральний чинник), котрі вони несуть людям.

Взірець жіночої краси, оспіваний у давній єгипетській поезії, дає змогу зрозуміти її образ. Поезія "Напис на стовпі (хвала царівні)", у перекладі Лесі Українки, оспівує:

Мила вона перед всіма жінками! Люба в коханні царівна!

Ні з жінок, ні з дівчат щонайкраща не буде їй рівна! В неї коси від темряви ночі темніші, від ягід тернових чорніші.

В неї зуби міцніші від зубців кремінних в серпочка,

А рукою прислонені груди - немов два квітчасті віночки... [7, с. 291].

Краса в єгиптян, як засвідчують наведені рядки, пов'язувалась із насолодою. Богиню любові Хатор називають "солодкою коханням", "найпрекраснішою з жінок".

Єгиптяни славили красу природного світу та щедрість землі, яка дає людям плоди, фрукти, овочі. В уявленнях про красу формувався канон кольорів, поєднуючи білий, червоний, зелений. Особливо цінувались кольори золота та лазуриту (синій мінерал з багатьма відтінками, оброблений, він слугує прикрасою). Сформувався канон пропорцій людської фігури для скульптурних та живописних, зокрема фрескових зображень [10, с. 37-38]. Важливо також, що у давніх єгиптян виникло поняття образу (кедут), зображення. Свої уміння вони вважали дарунком богів. Бог Ра, скажімо, запровадив зображення. У Геліопольському міфі про створення світу йдеться: "Я розмислив у своєму серці... і створив усі образи" [9, с. 83]. Ра творить образи; здатність людей робити зображення - його дарунок. Художність насичувала життєвий простір Давнього Єгипту, а тогочасні художні уявлення і творчі уміння засвідчують високий розвиток чуттєвої культури людини, високий рівень художніх смаків.

Мистецтво Індії належить до найдавніших. Уже в III тис. до н. е. майстри створили надзвичайно виразні твори різноманітної та складної техніки. У них органічно поєднані, з одного боку, канонічні прийоми, а з іншого - надзвичайне багатство образів, форм, сюжетів. Вони сповнені глибокої символіки, яка у видимих образах розкриває уявлення тогочасної людини про будову світу, етичні й релігійні норми, уявлення. Канони та символіка шліфувалися впродовж тисячі років, допоки не складалися канони пропорцій і ставала зрозумілою система пропорційних відносин, надаючи зображенням максимальної виразності. Важливо, що у зображенні природних форм відсутній натуралізм, натомість подана символічна образність (зазвичай, ірреальна), покликана передати певну ідею. Особливо це характерно для зображення богів.

Розвиток мистецтва був зумовлений не лише культовими потребами, а й художнім баченням світу давніми індійцями загалом, тому художність проникала у найширші верстви населення. Особливо розвивались архітектура (складні храмові комплекси, зокрема, підземні), поезія (ведична література), музика (у Давній Індії музика набула статусу професійної), скульптура та живопис. У І тис. до н. е. живопис вважався дуже поважним заняттям, і кожна грамотна людина повинна була мати у своєму домі фарби, пензлі й інше приладдя, необхідне для малювання. Стінними розписами прикрашали палаци та храми, житлові будинки. Розрізнялися техніка, тематика зображень, а також настрої (дев'ять настроїв): патетичний, героїчний, несамовитий, відштовхувальний, застрашуючий, еротичний, жартівливий, дивний, мирний. Наведений ряд важливий тим, що показує розгорнутість нюансів передання психічних станів людини. До речі, в європейському мистецтві жанри живопису складуться лише у XVI - на початку XVII ст. Особливе значення живопису пояснюється міфологічними віруваннями давніх індійців. Згідно з ними, намалювати людину - означало створити її (такі ж уявлення характерні для інших народів Давнього світу: єгиптян, вавилонян, шумерів), хоча корені цих уявлень пов'язані з раннім неолітичним періодом історії людства.

Найдавніша відома пам'ятка з питань теорії мистецтва належить індійській культурі. Трактат "Читралакшана" ("Характерні риси живопису") створений у дуже давній період. Достатньо сказати - у добуддистські часи (буддизм сформувався як вид релігії давніх індійців у VI - V ст. до н. е.). Зміст пам'ятки засвідчує добуддистську традицію. Він повторює сюжети ранньої індійської міфології. Буддійський енциклопедичний трактат "Махавьют-патті" цитує великі уривки з цього трактату - авторитетне, канонічне джерело зображень Будди. Трактат складається з трьох частин і написаний віршованою формою. Третя його частина містить естетичні настанови про способи зображення людей, царів, богів та інших істот. Здивування і захоплення викликає точність пропорцій у найдетальніших елементах. "Брахма намалював усі форми всіх тіл як символи благополуччя віруючих у всіх світах і передав їх мені першому... Для яких речей які варто вживати пропорції, які предмети і способи їх зображення вважаються красивими - всі ці відомості я отримав від Брахми: найпрекраснішими картинами зобов'язаний я милості святого повелителя, і завдяки йому ж я створив усі твори мистецтва" [8, с. 29]. Звернемо увагу на розвинену понятійну систему художньої творчості. Тут використовують поняття "символ", "пропорції", "прекрасне", "предмети та способи зображення", "картина", "мистецтво". Акцентується на переданні психології та психічних станів зображених: "Коли зображують очі богів, то з них на царів і на всі живі істоти сходить благо. Очі богів блискучі, за кольором подібні до молока, маслянисті, з прямими віями; сяйвом вони нагадують пелюстки лотоса падма; блакитна райдужна оболонка переливається всіма кольорами; очне яблуко - чорне і велике. Зображення подібних очей приносить багатство та щастя" [8, с. 31]. Наведене цитування засвідчує поважне ставлення до мистецтва зображень як суспільно цінної праці, що "приносить багатство та щастя".

На особливу увагу заслуговує також давньоіндійська література. Період її зародження - II тис. до н. е. Тексти написані мовою, названою "санскрит" (sanskrta - довершений). Початки літератури - це веди: гімни на честь богів у віршованій формі, звернені переважно до богів: Агні, Індра, Савітар, Варуні. Гімн Агні, наприклад, проголошує:

Тебе, о Агні, установив Ману, як світло для бесконечного роду (людського) Ти сяяв у Канви, народжений законом, окроплений (маслом), Той, кому поклоняються народи [11, с. 48].

Вживані епітети до богів, зокрема Агні: чарівний (дивний, надзвичайний), сяючий, бездоганний, чистий, яскраво полум'яний. Видом ведичної літератури є упанішади, час виникнення яких - VIII-VI ст. до н. е. Це релігійно-філософська література. Основна її проблематика - вчення про Брахмана. Давні поети-мудреці співали про "вищого Брахмана". Багатозначність поняття "брахман" (гімн звеличення, сила заклинання, священне знання, блаженне звільнення, цнотливість, багатство) давали упанішадам змогу проголошувати: Брахман - усе. Брахман - універсум, єдиний початок усього сущого, абсолют. Він - джерело знання, досконалості, вищої мудрості. Брахман - універсальний ідеал досконалості. Уявлення про нього асоціювалось зі світлом та сонцем, його життєдайними променями і теплом, вогнем багаття, сяйвом місяця, блиском золота й коштовних прикрас. "Світлозорові асоціації, підтверджені внутрішньо-зоровими образами яскравих споглядань, посідали перше місце у символіці вищих переживань, поетично описаних і філософськи осмислених в упанішадах..." [2, с. 121]. Поняття "сяючий" і "безсмертний" - найпоширеніші характеристики Брахмана. Естетичні характеристики має також пізнання Брахмана. Слово "пізнання" (vid) у цьому контексті означало: розглядати, випробовувати, переживати. Тут осягнуті основні аспекти знання-мудрості, знання тісно пов'язується з переживанням буття. Естетика та символіка упанішад значно вплинули на індійські епічні поеми "Махабхарата" і "Рамаяна". Час створення "Махабхарати" - V ст. до н. е. Стиль твору характерний гіперболічністю образів, складною системою епітетів і метафор, чіткою метричністю побудови віршів. "Рамаяна" - пізніший твір (IV ст. до н. е.) - вирізняється великою художньою насиченістю, естетичною виразністю художньої характеристики героїв. Особлива увага приділена естетиці світла, ототожненню сяючого та прекрасного. В описах жіночої краси часто використано епітет "луннолика", а чоловічої - "велике-блискучий". Прекрасний світ в епічних описах "Рамаяни" утворює єдність двох начал: божественно-небесного і внутрішньо-духовного. В естетичних характеристиках вони постають як світлозарність (божественні сили) і вогнезарність (світ людини).

Краса в індійській естетиці - єдність характеристик природного світу і людини, характеристика зовнішнього вияву життєвості (краса) та внутрішнього світу (духовне начало).

Отже, в культурах Давнього світу відображені творчі вміння людей, закріплені у пам'ятках мистецтва. Вони засвідчують, що досвід взаємодії людини з природним світом та усередині спільнот здобуває визначеність в естетичних характеристиках. Осмислення закономірного в художніх зображеннях предметів всезагальної небайдужості утверджується в теорії художніх форм - естетичні канони зображень - покликані закріпити досвід бачення цінностей і способи їх формування, досвід ставлення людини до зображуваних явищ.



Схожі статті




Естетика - Мовчан В. С. - 2.4. Естетичні уявлення народів Давнього Сходу

Предыдущая | Следующая