Естетика - Мовчан В. С. - 4.4. Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

Пізнє Середньовіччя - ХІІІ-XIV ст. - це час творення закінчених схоластичних систем з урахуванням наукових знань за умови їх несуперечності релігійним догмам. Взірцем розвиненого схоластичного філософування стають "Суми", скажімо, "Сума теології" Фоми Аквінського (1225-1274), окремі частини якої присвячені питанням естетики. До основних понять його естетики належить прекрасне. Його філософ розуміє як об'єктивну категорію: "Не тому дещо є прекрасним, що ми його любимо, а тому любимо, що дещо є прекрасним і добрим". Посилаючись на Арістотеля, Фома пов'язує прекрасне з благим, вважаючи: "Краса додає до блага деяку співвіднесеність з пізнавальною здатністю" [7, с. 289]. Благе - те, чого всі бажають. Отже, на ньому всі заспокоюються - в цьому полягає його особливість. Ідеться про поняття "краса" і "благо", оскільки їх реальним уособленням постає, на думку філософа, Бог.

Прекрасне, як чуттєві вияви абсолютного, своєрідне тим, що "на спогляданні його заспокоюється бажання". Фома висуває ідею незацікавленого переживання краси, адже з прекрасним пов'язані почуття, найбільшою мірою пізнавальні, - зір і слух. їх філософ характеризує як "духовну красу". Розмежовуючи поняття "благо" і "краса," він пише: "...Благом варто називати те, що просто задовольняє бажання, а про красу говорити там, де і саме сприймання предмета дає задоволення" [7, с. 289]. Фома чітко розмежовує благо на підставі естетичного, пов'язуючи його, як підтверджує наведена думка, з інтелектуальним задоволенням, зумовленим чуттєвим сприйманням досконалих об'єктів. Стосовно об'єктивних підстав краси, такими, на думку Аквінського, є три чинники: 1) цілісність, або досконалість (integritas); 2) відповідна пропорція, або співзвучність (consonantia); 3) ясність (claritas). Ясність він вважає покладеною у самій природі краси на відміну від попередньої традиції, що пов'язувала її зі сяйвом як привнесеною якістю. Посилаючись на Псевдо-Діонісія, Фома стверджує: поняття "прекрасне" (pulchrum) і поняття "краса" (decorum) неодмінно пов'язані з поняттями "ясність" (claritas) і "належна пропорція" (proportio). Поняття ясність характеризує не лише якості об'єкта, а й якості суб'єкта: ясність сприймання. Об'єктивними характеристиками духовної краси людини філософ бачить пропорційну відповідність між поведінкою людини та "духовною ясністю розуму" - бачення, близьке до ідей етики Арістотеля. Подібно до попередньої традиції (Бонавентура), Фома Аквінський наголошує на відмінності краси зображення та краси предмета зображення: "...Образ (imago) називається прекрасним у тому випадку, якщо він досконало зображає предмет, навіть потворний (turpem) [7, с. 290]. Ця проблема згодом здобуде грунтовне осмислення в естетиці О. Баумгартена.

Фома Аквінський розрізняв чуттєве й інтелектуальне пізнання. Як уже згадувалось, найінтелектуальнішими видами чуттєвого пізнання він вважає зір і слух ("зовнішні почуття"), виділяючи, окрім того, "внутрішні почуття", що утворюють "спільне почуття" разом з пам'яттю та мисленням. Знову-таки можемо сказати: таку ідею згодом, майже через чотири століття, грунтовно розробить Г. Ляйбніц. "Чуттєве сприймання, - пише Фома Аквінський, - не осягає сутності речей, а лише їх зовнішні акциденції. Так само і уява осягає лише подобу тіл. Лише один інтелект схоплює сутність речей" [17, с. 519]. Одночасно він вважає, що основою пізнання є чуттєве сприймання, завдяки якому інтелект з чуттєвих образів видобуває духовний зміст. "Істина, - зауважує Фома, - визначається як узгодженість між інтелектом і річчю" [17, с. 515].

Не менш важливою є проблема художньої ідеї. Вона розглядається як інтелектуальна "форма речей", що існує окрім самих речей і до речей. Форма "передує умоосяжному буттю", тобто виникає завдяки інтелекту. Як приклад Фома Аквінський наводить подобу дому, що попередньо існує в думці будівничого. Вона і є ідеєю дому. Реальний дім майстер прагне уподібнити тій формі, яку він замислив [7, с. 291]. Задум митця містить ідею в її платонівському розумінні, тобто таку, що наявна до речей. У наведеному прикладі

З ідеєю дому Фома Аквінський - ближчий до Арістотеля у тлумаченні форми. Арістотель розглядав її як уособлення в матеріалі формування най відповіднішого йому способу буття ідеї.

Цікавою постаттю пізнього Середньовіччя був домініканець Ульріх Страсбурзький (? - 1277 р.) - автор трактату "Сума про благо", де вміщено розділ "Про красу". Це один з небагатьох у Середньовіччі прикладів завершеного трактату, присвяченого проблемам естетики. У дусі традиційної середньовічної схоластики автор велику увагу приділив абсолютній, божественній красі, вважаючи її джерелом усякої іншої краси. Бог розглядається і як "причина-взірець", і як уособлення "абсолютно всякої краси", і як "усіляка форма", і як "усіляка причина". Відтак усяка краса - "одне і те ж, що благо", тобто вона - "сама форма речі" [7, с. 294]. Абсолютна краса існує поза межами цього реального світу, тому в ньому, на думку філософа, немає рис абсолютності. Він поділяє красу на суттєву й акцидентальну, відповідно до того, як існують форми субстанціальні й акцидентальні. У свою чергу, суттєву й акцидентальну красу філософ також поділяє. Як суттєва постає духовна, або інтелектуальна, краса, а краса матерії (тілесна) - як акцидентальна. Акцидентальну красу він також поділяє на духовну (науки, доброчесності як суть краса душі) та тілесну, визначаючи її з посиланням на Августина, як "відповідність частин разом з приємністю кольору" [7, с. 295]. Для краси він вважає необхідними "пропорційність матерії і форми", називаючи різні вияви цієї пропорційності. Ульріх Страсбурзький вирізняє поняття чуттєвої, одиничної краси й ідею краси. Чуттєві одиничні її вияви відносні, а ідея краси є абсолютною.

Заслуговує на увагу постать мислителя та вченого другої половини XIII ст.* Вітело (народився в Польщі бл. 1230 - бл. 1275) у зв'язку з його трактатом "Перспектива", що значно вплинув на художників і теоретиків мистецтва доби Відродження. Трактат написаний на основі раннього твору арабського вченого Алхазена (Ібн-ал-Хайсам) "Оптика". Вітело перебудував структуру трактату цього вченого, долучивши до нього свої спостереження. Цікава сама назва твору. Вона започатковує інше, порівняно з середньовічним, бачення просторових та світлових і кольорових відношень. Автор розглядає красу як об'єктивну властивість реального світу, що є наслідком світлових, кольорових відношень, розташування фігур у просторі, їх розміру й оформленості, руху та спокою, тіні й світла і под. Чуттєве сприймання краси з допомогою зору постає джерелом задоволення душі. На думку Вітело, "задоволення душі, що зветься красою, утворюється іноді з простого осягнення видимих форм" [7, с. 303].

Отже, естетика пізнього Середньовіччя зосереджує увагу на проблемах прекрасного, розгортаючи його у вигляді ідеї прекрасного, що є трансцендентною, та чуттєвих виявів прекрасного, котрі розгортаються в матеріальні й ідеальні (інтелектуальні) форми. Теологи пізнього Середньовіччя, порівняно з попередниками, більше зосереджені на інтелектуальних проблемах краси.

Схожі статті




Естетика - Мовчан В. С. - 4.4. Західноєвропейська естетика пізнього Середньовіччя

Предыдущая | Следующая